Операція ЗСПР в Чечні (березень — квітень 1919) — каральна операція військ генерала Денікіна в площинній ЧечніПодробности военных действий описаны артиллерийским полковником А. Л. Писаревым в мемуаре, составленном для Пражского архива (РЗИА) в 1925..

Політична ситуація Після завершення кампанії на Північному Кавказі перед білим командуванням залишалося ще кілька приватних завдань, одним із яких було підпорядкування Чечні, що дала притулок залишкам червоних військ та їхнім керівникам: Г. Орджонікідзе, М. Гикало, О. Дякову та ін. До того ж, треба було відновити залізничне сполучення на ділянці Грозний — Петровськ-Порт, де чеченці зруйнували полотно в обидва боки від Гудермеса.

Політична ситуація у Чечні була непростою. На відміну від інгушів, які повністю стояли на боці більшовиків, серед чеченців не було єдності. Чеченська національна рада розкололася на початку 1918 р. на дві частини: пробільшовицька гойтинська на чолі з Т. Ельдархановим та антибільшовицька Атагінська на чолі з І. Чуліковим.

14 лютого в Грозному з'явилися «губернатор» і «командувач військами», призначені Гірським меджлісомПарламент, собранный в начале 1919 в Дагестане, і побажали вступити в управління містом і краєм. Їм було сказано, що Добровольча армія не визнає Уряду горців. Тоді згаданий уряд направив до Катеринодара делегацію на чолі з «головою союзної ради» Темірхановим. Ця делегація не була прийнята Денікіним, оскільки демонстративно відмовилася зустрічатися з головноначальником Терсько-Дагестанського краю генералом В. Ляховим. У П'ятигорськ до Ляхова поїхав переговори голова уряду П. КоцевДеникин, с. 223—224.

Переговори зайшли в глухий кут, оскільки Гірський уряд вимагав передати йому владу на північно-східному Кавказі, спираючись при цьому на підтримку англійців і Азербайджан, а білі вимагали відставки цього уряду і пропонували зібрати з'їзд, який би обрав помічника головноначальника у справах горян і членів ради при головноначальнику. Горянам Денікін обіцяв автономіюДеникин, с. 224.

Однак двічі призначений з'їзд чеченських представників у Грозному не відбувся через відмову надіслати своїх представників з боку аулів Гойти і Шалі, що підтримували більшовиків та приютили розбитих червонихДеникин, с. 226.

Більшовицька агітація та діяльність емісарів Гірського уряду призвели до хвилювань у Чечні, знову було перервано залізничне сполучення з Петровськом, оскільки чеченці влаштували аварію двох ремонтних поїздів. Починалося повстання, центром якого став аул Гойти. Так як обстановка, що ускладнилася на Дону і Маничі вимагала спішного перекидання військ на північ, подальші переговори ставали вже не просто марними, але і небезпечними, і було вирішено придушити заколот силою.

Військові дії 1-а кінна дивізія генерала П. Шатілова стояла на північному березі Сунжі, перекинувши свої передові частини на південний берег. Одна бригада була зосереджена у Михайлівській, а інша поблизу Грозного. Проміжок займався новосформованими частинами терців. Для проведення операції в Чечні Шатілов був підпорядкований генералу В. Ляхову, нещодавно призначеному головноначальником і командувачем військ Терсько-Дагестанського краюШатилов, с. 320—321. У розпорядження Шатілова були передані щойно сформовані дві терські пластунські бригади під командуванням генералів І. Хазова та Д. ДраценкаЭти части (2-я и 4-я Терские пластунские бригады) только на бумаге являлись бригадами 4-хбатальонного состава. Фактически численность каждой из них не превышала батальона..

У середині березня Ляхов віддав наказ про наступ у низинну Чечню. Шатілов вважав за необхідне направити головний удар на аул Гойти, військовий центр пробільшовицьких сил, проте на допомогу гойтинцям прийшли жителі сусідніх аулів і в боях 20—21 березня білі зазнали поразки і відступили до ГрозногоВайнахи…, с. 310. За кілька днів Шатілов був поранений під час розвідки і тимчасово дивізію прийняв полковник Пугінін. Він повторив маневр Шатілова в аулі Гойти і теж невдало; сам полковник Пугінін у цій битві загинувПисарев, с. 80.

Оскільки кавалерійським наскоком вирішити проблему не вдалося, білі розпочали проведення планомірної операції. До кінця березня 1919 в станиці Єрмоловській (нині Алхан-Кала) був зосереджений загін, що складався з 1-ї кінної дивізії, терських пластунських бригад, 7-го кубанського пластунського батальйону, Терської кінної батареї, 2-ї та 3-ї кінних батарей. -го кінно-артилерійського дивізіону, окремої кінно-гірської батареї та батареї 48-лінійних гаубиць. Усього — до 4 тисяч осіб при 12 гарматах та приблизно 50 кулеметах.

28 березня Шатілов отримав кулю в ногу під час проведення рекогносцювання біля станиці Єрмоловської, після чого вирушив на лікування до Катеринодару, здавши командування заступнику генералу Драценку.

План Драценка був таким: взяти першу лінію чеченських аулів по річці Сунжі та зрівняти їх із землею, після чого відійти у вихідне положення та запропонувати переговори, а у разі невдачі переговорів повторити операцію з другою лінією аулівПисарев, с. 317.

Першою метою був Алхан-Юрт. Незадовго до початку операції білі бачили в біноклі з Єрмоловського комісара Гикало, який приїхав до аулу на мітингПисарев, с. 316.

Вночі 29 березня війська переправилися на чеченський берег із кінно-гірською батареєю, яка мала з короткої дистанції забезпечувати наступ піхоти на аул. Інші батареї було виставлено на панівних висотах північному березі для обстрілу Алхан-Юрта.

Кіннота забезпечувала операцію з південного сходу від аула Гойти і з південного заходу від аулів Гехі та Валерік, крім того, відрізала повідомлення аула Алхан-Юрт з тилом.

Кубанський пластунський батальйон атакував із північного заходу, терський — із північного сходу.

Під час штурму цього аулу війська зіткнулися із сильним опором. Чеченці зайняли ламану лінію оборони, використовуючи природні складки місцевості. Це дозволяло їм зустрічати супротивника сильним перехресним вогнем і давало артилерії вести прицільну стрілянину. Винтовочный огонь чеченцев отличался

Наступна піхота не могла коригувати вогонь артилерії, повідомляючи, що супротивник стріляє з усіх боків.

Артилеристи знайшли вихід, зосереджуючи вогонь перед фронтом батальйонів. До 14-ї години дня козаки наблизилися на 250—300 метрів до північної околиці аулу. О 14:30 артилерія розпочала обстріл північної околиці, через 15 хвилин перенесла вогонь углиб поселення, а пластуни атакували північну та північно-східну околиці аулу. Вони запалювали все, що могло горіти, щоб лінія пожежі вказувала артилерії район просування військ. Чеченці подекуди чинили затятий опір. Надвечір аул був зайнятий. Полонених не брали. Кільком чеченцям кіннота дозволила втекти, щоб вони розповіли своїм одноплемінникам про участь захисників Алхан-Юрта. За словами Денікіна, чеченці втратили до тисячі людей.

Військові дії тривали до 9 квітня, потім чеченці погодилися на переговори і війська відтяглися до Єрмоловської та Грозного.

З'їзд Чеченського народу Ляхов втретє призначив чеченський з'їзд, запросивши на ньому і Коцева. До призначеного дня Денікін прибув до Грозного разом із англійським представником генералом Бріггсом. Коцев не приїхав. Замість нього Горська рада направила «трьох осіб на чолі з яскравим русофобом і напівбільшовиком своїм головою Каплановим для переговорів із командуванням»Деникин, с. 227. Однак делегація, дізнавшись про події в Чечні, затрималася у Шалі, не наважуючись проїхати до Грозного. З Шалі Капланов повідомив Денікіну, що «ніякі переговори з окремими племенами чи селищами не мають в очах Горського союзу жодної певної сили». Денікін, своєю чергою, не визнаючи повноважень Горського уряду, не збирався вести переговори про долю кавказьких народів.

Незабаром стало відомо, що переговори, якби вони навіть і відбулися, були б марними, оскільки інструкція, дана делегації на секретному засіданні меджлісу, гласила: 1) вимагати від Добровольчої армії очищення всієї міської території; 2) жодної співпраці з армією Денікіна; 3) розпуск усіх мобілізованих горян. Це, за словами Денікіна, було надруковано в офіціозі «Вісник Гірської республіки» від 12-16 квітня 1919 року.

11 квітня у Грозному відкрився «З'їзд Чеченського народу», до якого звернулися Денікін та англійський представник у Закавказзі генерал Ч. Бріггс . Денікін закликав чеченців видати більшовицьких комісарів та награбоване червоноармійцями, обіцяючи натомість пощадити взятих у полон місцевих лідерів. Чеченцям було надано самоврядування, правителем Чечні і водночас Помічником Головного краєм генерал-лейтенанта Ляхова було обрано горцями генерал Е. Алієв, при якому діяв своєрідний уряд — Горська рада. Помічником Алієва став Чуліков.

За словами Денікіна, у з'їзді брали участь представники всього Грозненського округу та п'яти аулів Веденського. Вони з однаковою недовірою ставилися і до меджлісу, і добровольців. Більшовики викликали в них велику симпатію, тому що не заважали розправам над терськими козаками та росіянами. Тепер вони боялися помсти і розіслана по аулам листівка з промовою Коцева, в якій він заявляв, що в Терську область буде призначено генерал-губернатора з козаків, сильно їх розбурхала. Денікін пише, що пункт про козачого генерал-губернатора Коцев додав від себе до переліку ультимативних вимог, пред'явлених у лютому генералом О. Гейманом інгушському народу. Ні Ляхов, ні Ерделі, що змінив його, не належали до козацького стануДеникин, с. 228.

Денікін повторив перед з'їздом вимоги генерала Ляхова, невиконання яких і викликало каральні акції. Вимоги були такими:

1. Підкоритись управлінню Добрармії, зберігаючи внутрішнє самоврядування.

2. Видати червоноармійців — ватажків більшовиків та абреків.

3. Видати артилерію та кулемети.

4. Видати все награбоване та вивезене до Чечні червоноармійцями. Повернути усі викрадені залізничні матеріали.

5. Доставити на найближчі станції та в аул Алди продовольство для військ за справедливу плату.

6. Повернути розграбоване майно Новогрозненських промислів.

7. Повернути жителям Грозного все звезене до Чечні на зберігання їхнє власне майно (так делікатно було названо викрадене чеченцями).

Присутність генерала Бріггса була потрібна для того, щоб розвіяти у горян ілюзії щодо англійської допомоги проти Денікіна. Бріггс заявив на з'їзді, що Англія підтримує Добровольчу армію і радив чеченцям дати можливість виправити залізницю, припинити усобицю та допомогти у боротьбі з більшовиками.

Після короткої наради збори прийняли умови Денікіна.

Закінчення операції Не вся низинна Чечня прийняла вимоги білих. Особливу ворожість виявили аули Цоці-Юрт і Гудермес, за якими потрібно було завдати удару, щоб забезпечити безпеку залізниціПисарев, с. 323.

У середині квітня Драценко атакував Цоці-Юрт. Чеченці намагалися повторити метод оборони Алхан-Юрта, але оскільки місцевість перед аулом була рівна, їм довелося викопати ряд окопів, які росіяни накрили вогнем 48-лінійних гаубиць, які перемішали захисників із землею. Атака пластунів відтіснила чеченців до аулу, після чого Драценко припинив наступ. Чеченці здалися і війська були відведені до Грозного.

Після цього кілька днів тривали переговори із жителями Гудермеса. Коли стало зрозуміло, що чеченці їх затягують, готуючись до оборони, Драценко на Страсному тижні виступив на Гудермес, провівши війська по руїнах знищеної чеченцями в 1917 р. станиці Кахановської. Гудермес був сильно укріплений і білі побоювалися великих втрат під час штурму. На висоті на захід від аулу чеченці викопали окопи, але артилерія засипала їх шрапнеллю. Захисники окопів, зазнавши великих втрат, вискочили з них і розсипалися по висоті. Проте схил висоти був звернений до білих і піхота легко викошувала чеченців кулеметним вогнем.

Тим часом лівий фланг пластунів увірвався на околицю аула і підпалив її. Чеченці, побачивши полум'я, негайно підняли білий прапор і вислали парламентарів, які благали про одне — «не палити аул». Драценко скасував штурм і повернувся до ГрозногоПисарев, с. 325—327.