Ве́рхнє Синьови́дне (до 1946 року — Синьовидсько Вижнє) — селище (з 1957) в Україні, у Сколівській міській громаді Стрийського району Львівської області України. Населення становить 3409 осіб (2018).
Географія
Селище розташоване у Верхньосиньовидненській улоговині, при підніжжі Сколівських Бескидів, біля річки Опір, що впадає в річку Стрий, котра також відокремлює окремі частини села, що знаходяться по іншу сторону річки, в підніжжі Верхньодністровських Бескидів.
Над долиною річки Стрий височіє гора Парашка — найвища у Львівській області. На північ від селища розташований хребет Комарницькі гори.
За Верхнім Синьовидним видніється крутий берег річки Опір зі скелями червоного кольору. Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із смоляками було поранено Олексу Довбуша і його кров залила берег.
На північно-західній околиці селища річка Здзенни та Середній потік впадають у Стрий. На північний захід від містечка розташована ботанічна пам'ятка природи «Дугласія» і геологічна пам'ятка природи «Красний Камінь».
Через селище пролягає автошлях міжнародного значення та залізниця, однойменна залізнична станція.
Історія Стародавні часи
Археологічні дослідження засвідчують, що у цій місцевості мешкали люди ще за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Тут збереглися залишки давньоруського городища, яке датують XI—XIII століттями.
У Галицько-Волинському літописі село вперше згадується під назвою Синьоводсько за часів князювання Данила Галицького. Перша письмова згадка про село припадає на 1240 рік.
У літописі йдеться про те, що того року Данило, повертаючись із поїздки до Угорського короля Бели IV, переночував у Синеводському монастирі «… поїхав Данило-князь до короля в Угри, маючи намір заприязнитися з ним, посвататися. Та не було приязні між ними обома і вернувся він од короля, і приїхав у Синевідсько в монастир Святої Богородиці…»Галицько-Волинський літопис.
Не випадково це бойківське поселення називали надалі Синьоводсько (). Старий путівник Галичиною передає переказ про те, що на місці теперішньої долини Стрия, де лежить Верхнє Синьовидне, колись було озеро Сині Води.
Річ Посполита та під правлінням Австро-Угорщини
У 1349 році, на той час землі села, як і вся Галичина, були захоплені Польським королівством (з 1569 р ку — під пануванням Річі Посполитої).
Селяни брали участь у антифеодальних повстаннях 1607 року — проти Речі Посполитої, а у 1824—1826 роках — проти Австрійської імперії.
Після першого поділу Речі Посполитої 1772 року село відійшло до Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина).
У 1886 році збудована мурована церква Святого Івана Хрестителя.
У 1895—1896 роках долиною річки Стрий планувалось збудувати залізницю — Кропивник — — . Однак ці плани так і не були реалізовані. У 1905 році на цій трасі була прокладена лише лісова вузькоколійка — Крушельниця, продовжена пізніше до РибникаВерхнє Синьовидне // Незалежний культурологічний часопис «Галичина — країна міст». — 2005. — № 36.
На межі XIX—XX століть синевідчани займалися торгівлею їстівними каштанами — закуповували їх в Італії й перепродували у Львові, Кракові та Варшаві. Через те мешканців селища і досі називають «каштанами».Тетяна Яцечко-Блаженко. Верхнє Синьовидне на ретро листівках, або де живуть “каштани”
У 1906 році побудований деревообробний завод, продукція якого вивозилася за межі Галичини.
Міжвоєнний та післявоєнний період
Після розпаду Австро-Угорщини (1918) село увійшло до складу ЗУНР. У 1919—1939 роках пепебувало у складі Польщі.
У 1920 — 1932 рр. у складі Сколівського повіту Станіславівського воєводства Польської Республіки.
1 квітня 1932 року Сколівський повіт ліквідовано, а село увійшло до складу Стрийського повіту.
1 серпня 1934 року в Стрийському повіті Станіславівського воєводства було створено ґміну Верхнє Синьовидне з центром в с.Верхнє Синьовидне. В склад ґміни входили наступні сільські громади: Кам'янка, Корчин Рустикальний, Корчин Шляхетський, Межиброди, Побук, Нижнє Синьовидне, Верхнє Синьовидне, Труханів і ТишівницяDz.U. 1934 nr 68 poz. 628 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu stryjskiego w województwie stanisławowskiem na gminy wiejskie..
У 1926, 1936 та 1939 роках під керівництвом комуністів відбулися страйки деревообробників.
З 1 листопада 1939 року селище у складі УРСР. У 1943 році збудована Церква Собору Пресвятої Богородиці за проєктом Євгена Нагірного.
Під час Другої світової війни німці знищили місцеву синагогу.
У 1957 році, Верхнє Синьовидне отримало статус селищеІсторія селища Верхнє Синьовидне.
За радянських часів відкриті три загальноосвітні школи, лікарня, клуб, кінотеатр та бібліотека. Також були дерево-обробні підприємства, пластмасовий та асфальтовий заводи, комбінат побутового обслуговування.
У селищі була центральна садиба радгоспу «Сколівський», що спеціалізувався на молочно-м'ясному тваринництвіІсторія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 577. До нього входило 4715 га сільгоспугідь, зокрема 1115 га ріллі та 3469 га пасовиська і сінокосу.
Поруч із радгоспом функціонували автоколона Дрогобицького автопарку, асфальтний завод (на базі сланцевих покладів), а також лісозавод, що залишився з австрійських часів.
Влітку 1991 року, ще до проголошення Незалежності України, мешканці селища за власний кошт спорудили, відкрили й освятили пам'ятник Тарасові Шевченку, з нагоди 750-річчя від часу першої згадки про Верхнє Синьовидне.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», селище увійшло до складу Сколівської міської територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Сколівського району, селище увійшло до складу новоствореного Стрийського району.
Легенда Жили два брати — Стрий і Опір. Народила їх одна мати — висока гора Явірник, що здавен стереже південні границі Тухольщини. На них чекала одна дорога до синього Дністра. Стрий, як розважніший і старший, вирушив у дорогу одразу. Йшов він широким півколом, оминаючи вузькі ущелини та перепади. Опір, легковажний, не думаючи про важливу мандрівку, заснув солодким сном. Коли ж пробудився, сонце було вже в зеніті, а Стрий далеко за лісами та горами. Опір, не роздумуючи, кидається стрімголов униз, навпростець через гори. Він пливе тісними ущелинами, рветься вперед через круті схили, піниться, шумить, реве, підточуючи скелі та береги. Наприкінці, прорвавшись через Ворота, які звуться тухольськими, побачив у широкій, мальовничій долині свого старшого брата. Тут злилися їх води, і це місце люди назвали Синевідсько. До заходу сонця Стрий та Опір підгірською долиною доплили до Дністра. Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська352999.27%російська240.67%білоруська20.06%Усього3555100%
Сучасність Нині у селищі розвивається екотуризм. Гостей та відпочиваючих приймають база відпочинку «Вогник» та готель «Соняшник».
У 2000-х роках в селищі завершена газифікація, освітлено центральні вулиці, відремонтована лікарня, Народний дім. У Верхньому Синьовидному функціонують дільнична лікарня, середня загальноосвітня школа, ДНЗ «Теремок»Верхнє Синьовидне // Довідник компаній., а також селищна хорова капела «Синьогора». Працюють деревообробні підприємства.
Особистості Клюфас Іван Якович — парох церкви Собору Пресвятої Богородиці. Роман і Іван Мицики — українські політичні діячі. Матисякевич Зиновій Михайлович — вчений-краєзнавець. Струк Євстахій Данилович — діяч ОУН. Цмоць Костянтин — окружний Провідник ОУН Стрийщини у 1939—1941 роках. Яцик Петро Дмитрович — меценат та філантроп. Юліан Макаревич (1854—1936) — український художник та реставратор.
Галерея
Примітки
Література Верхнє Синьовидне: минуле і сучасне. — Львів: Літопис, 2003. — 616 с. — ISBN 966-7007-60-9
Ю. З. Данилюк. Верхнє Синьовидне //
М. Коваль. Ве́рхнє Синьови́дне (до 1946 року — Синевидсько-Вижнє) // Ців'юк Д. Про друзів і ворогів України. — Дрогобич: Відродження, 2006.
Посилання
Іменний список членів підпілля ОУН у Запорізькій області