Дашава

Дашава — селище у Стрийській громаді Стрийського району Львівської області України. Колишнє селище міського типу (1948 — 2024 рр.).

Географія Селище розташоване за 12 км від міста Стрия, за 6 км від найближчої залізничної станції Ходовичі. Через селище проходить шосейна дорога Стрий—Галич. Через Дашаву тече потік Басівка і впадає у річку Бережницю.

Клімат У Дашаві вологий континентальний клімат. Середньорічна температура становить близько +8,7 °C. Липень найтепліший місяць із середньою температурою 19,5 °C.

Середньорічна норма опадів — 831 мм. Січень найбільший посушливий місяць з 44 мм опадів. Найбільша кількість опадів випадає у липні, в середньому 110 мм.

Історія Як свідчать археологічні пам'ятки, зокрема кам'яні знаряддя праці — сокира та різці, а також кургани кам'яної доби (кінець III тисячоліття до н. е.), за півтора кілометра від селища Дашави існувало стародавнє поселення.

Вперше згадується у 1448 році, коли король Казимир IV Ягеллончик передав Дашаву і 100 ланів землі магнатові Закліці Тарлу зі Щекаровиць. На початку XVI століття Дашава перебувала вже у складі королівських маєтків, а з 1589 року — у володінні стрийського старости.

Село згадується як Душова на зламі XVI i XVII століть у Стрийському повіті Перемиської землі Руського воєводстваAtlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie, [T. 1], Epoka przełomu z wieku XVI-ego na XVII-sty. Dział II-gi. «Ziemie Ruskie» Rzeczypospolitej, Dział opracowany przez Aleksandra Jabłonowskiego […], k. 3., у другій половині XVII століття належало до Стрийського старостваLustracja województwa ruskiego 1661—1665. Cz. 1, Ziemia Przemyska i Sanocka, wydali Kazimierz Arłamowski i Wanda Kaput, Wrocław-Warszawa-Kraków 1970, s. 190..

У 1615 році белзький воєвода Адам Стадницький передав Стрийське староство з 19 селами, в тому числі й Дашаву, своєму синові Ієронімові. На той час у селі був млин і промисел по виплавці заліза.

Протягом XV—XVI століть селяни Дашави зазнавали страждань як від спустошливих татарських набігів, так і від грабунків польської шляхти. У 1634 і 1699 роках Дашаву майже повністю спалили татари, а в 1697 році польський загін стягнув з мешканців села різних податків на суму 12 152 злотих.

На середину XIX століття, до скасування панщини, в Дашаві налічувалося 114 кріпацьких господарств, які відробляли на користь свого нового власника Фелікса Добжанського щорічних повинностей на суму 1559 злотих. На той час серед селян Дашави все активніше проходить процес класового розшарування. Всього громаді належало 1316 моргів орної землі; 19 господарств мали у своєму користуванні по 17—18 моргів, 31 четвертинне господарство — по 7—8 моргів, 2 комірницьких господарства зовсім не мали земельних наділів. Найчисельнішою групою селян були так звані половинники, які мали по одній парі волів і обробляли по 11—12 моргів землі.

Для селян, що мали по повному земельному наділу, панщина становила 104 дні на рік, для половинників — 70 днів з волами, четвертинники відробляли по 78 днів на рік піших повинностей. Крім того, з селян щорічно стягали понад 30 цнт вівса, 212 штук птиці, 1270 яєць; вони також зобов'язані були напрясти з панської сировини 672 мотки пряжі та сплатити 128 злотих поземельного податку.

Реформа 1848 року майже не покращила становище трудівників Дашави. Під час скасування кріпосного права селяни Дашави змушені були сплатити величезну суму викупу — 31180 злотих. Крім того, обмежувалось селянське користування лісами та пасовиськами. Як і раніше, більшість родючої землі, пасовищ і лісу належало поміщику. В 1857 році 960 селян Дашави мали 838 моргів орної землі, 833 морги луків і городів та 237 моргів пасовиськ, власниця ж фільварку Феліція Созанська — 509 моргів орної землі, 228 моргів луків та городів, 48 моргів пасовиськ та весь ліс, що становив 1558 моргів.

Освіченість селян також була не високою. Лише 1866 року в селі була створена церковно-парафіяльна школа, в якій з 90 дітей шкільного віку навчалося тільки 32 хлопчики та 8 дівчат. Вчив їх місцевий дяк. Лікувальних закладів у Дашаві взагалі не було, внаслідок чого смертність населення, зокрема дітей раннього віку, була дуже високою.

На початку XX століття кількість населення Дашави значно зростає. У 1900 році тут налічувалося 186 дворів, в яких проживало 1305 чоловік, з них 1115 українців, 50 поляків, 86 євреїв та 54 німці. На 1910 рік у Дашаві було вже 2155 жителів. Ріст населення пояснювався зокрема тим, що новий власник села ксьондз Тропінський сприяв поселенню в Дашаві польських колоністів, яким продавав кращі земельні угіддя. Тропінський по-хижацькому проводив вирубування лісів навколо Дашави. У 1904 році ксьондз створив у селі школу, що готувала учнів до вступу у духовну семінарію. При школі була пекарня та бійня, де наймитувала найбідніша частина жителів села.

В період першої російської революції 1905—1907 рр., коли по всій Галичині активізується революційний рух, селяни Дашави, виявляючи свій протест проти жорстокого гноблення, провадили вирубку панських лісів, палили панське збіжжя. Так, у 1907 році селянин-бідняк Петро Скворник, що повернувся після дванадцятирічного перебування в цісарській армії, був засуджений на 10 років каторги по звинуваченню в підпалі панських скирт.

Напередодні першої світової війни поблизу Дашави було відкрито багаті родовища природного газу. Це сталося під час бурильних робіт, які провадила німецька фірма «Сіменс» у пошуках калійної солі, коли з свердловини глибиною 248 м несподівано вдарив потужний струмінь газу. Тиск газу у цій та інших свердловинах був настільки сильним, що австрійський уряд, боячись пожежі, у 1916 році заборонив провадити в цьому районі бурильні роботи; вони були відновлені тільки у 1918 році.

Перша світова війна Під час першої світової війни у Дашаві деякий час перебували російські війська. Влітку 1920 року у селі деякий час перебували підрозділи Червоного козацтва під командуванням Примакова, прорвавши польський фронт, пройшла по тилах польської армії, в тому числі й через Дашаву.

Врешті Дашава була відбита польськими військами. Жорстока експлуатація тісно перепліталася з національним гнобленням. Невтримно провадилася польська колонізація. За переписом 1921 року, у селі проживало 2376 чоловік: з них поляків — 1332, українців — 990, німців — 40, євреїв — 14.

Міжвоєнний період Життя селян Дашави з кожним роком погіршувалося внаслідок хронічного безземелля, яке особливо посилилось з початком розробки газоносних пластів.

18 квітня 1921 року в Дашаві було пробурено нову велику свердловину. Потужний фонтан газу, що вдарив з глибини 740 метрів, протягом двох місяців виходив у повітря. До кінця року ця свердловина дала близько 38 млн куб. метрів газу. Потужні газоносні горизонти виявили і інші свердловини. Але через відсутність споживачів вони не експлуатувалися. В 1922 році, нарешті, було збудовано газопровід Дашава—Стрий, а трохи пізніше — Дашава—Дрогобич. В грудні 1929 року закінчилось будівництво 68-кілометрової газової магістралі Стрий—Львів. Від неї відійшли відгалуження на Миколаїв, Пустомити і Щирець. Природний газ використовувався переважно для побутових потреб і лише в незначній кількості споживався промисловими підприємствами.

Перевага газового палива, буріння нових потужних свердловин сприяли посиленню видобутку газу. В 1937 році стали до ладу нові газопроводи: Дашава—Мор-шин, Дашава—Ходорів, відійшли відгалуження на Борислав і Стебник. Дашава поступово перетворювалась в основний центр газопостачання Прикарпаття і всієї Польщі. На початок 1939 року в Дашаві діяло 20 свердловин, які давали в рік 119,4 млн куб. метрів газу (в усій Західній Україні в 1938 році було добуто 136,2 млн куб. метрів газу).

1 серпня 1934 року в Стрийському повіті Станиславівського воєводства було створено гміну Дашава з центром в Дашаві. В склад гміни входили сільські громади: Ходовичі, Дашава, Гельсендорф, Комарів, Лотатники, Олексичі, Підгірці, Стриганці, Піщани (в 1934 році село мало назву Татарське), Верчани і Йосиповичі. Було адміністративним центром гміни до 17 вересня 1939 року.

Розвиток газової промисловості в Західній Україні, зокрема в Дашаві, проходив в умовах гострої конкуренції монополій, які контролювали видобуток і збут інших видів палива в Польщі. Особливо запеклу боротьбу вів американський капітал, який зосередив у себе переважну більшість акцій нафтової промисловості Західної України. Боячись конкуренції з новим і надзвичайно дешевим видом палива, він всіляко затримував розвиток газової промисловості. Таку ж політику проводили і монополісти Франції, які захопили 60 процентів нафтовидобутку Польщі.

Внаслідок розвитку газової промисловості, матеріальне становище робітників Дашави трохи покращилося. У 1923 році польська фірма «Газолін» побудувала в Дашаві цегельню. Працювало на ній в літній сезон 10—15 робітників. Ніякої механізації праці не було, глину місили ногами навіть в холодні осінні дні. Кустарним способом за сезон вироблялось 300—400 тис. штук цегли.

У 1926 році духовна школа побудувала в Дашаві млин, що працював на газі. Другий млин був споруджений групою заможних селян у 1930 році. За 15-годинну працю робітник одержував за зміну не більше двох злотих. Наскільки це були мізерні заробітки, видно хоч би з того, що чоботи в той час коштували 50 злотих, кілограм цукру — 1,6 злотих.

Незважаючи на великі матеріальні і людські ресурси, промисловість у Дашаві, крім газової, не розвивалась. Та й видобуток природного газу проводився тільки тому, що на це потребувалось небагато затрат.

В 30-х роках XX століття до складу Дашави входять хутори Гайдучина та Щасливе, розташовані за кілометр на північ від селища. В них жили переважно польські колоністи. Кожна сім'я мала до 10 моргів землі, надра якої були багаті природним горючим газом. Поляки здавали значну частину своєї землі в оренду газовим фірмам «Польмін» і «Газолін», які бурили свердловини і видобували газ. Хуторяни мали чималий прибуток. Вони були опорою польської влади в Дашаві. З них вербувались поліцаї, службовці та інші кадри урядових установ.

Переважна більшість населення жила в страшних злиднях. Старожили розповідають, що на ті часи Дашава була одним з найбідніших сіл Стрийщини — низенькі, під соломою, з маленькими вікнами хатки, заболочені вулички, нужденні люди. Робітники та селяни Дашави неодноразово виступали проти соціального і національного гніту. У 1923 році в Дашаві було забито поліцая. Власті заарештували й притягнули до судової відповідальності 30 місцевих жителів. В тому ж році близько 50 дашавських хлопців відмовились іти в армію й поховались по лісах. Лише після того, як у село приїхав каральний загін і почав забирати в їхніх батьків худобу, вони змушені були з'явитись на призивні пункти. У тому ж році в Дашаві було спалено стодолу з хлібом монахів, а в Підгірцях вбито війта. В цьому власті запідозрили селянина Дашави М. Ф. Стефаніва. Він був заарештований, але поліції не вдалося встановити його вину. Як згадують старожили Дашави, М. Ф. Стефанів проводив серед селян революційну агітацію, закликав їх не вірити панським брехням про Радянську Україну, агітував голосувати під час виборів до сейму за кандидатів «Сельробу». Дашавські робітники постійно підтримували зв'язок зі Стрийським повітовим комітетом КПЗУ, розповсюджували на промислі комуністичні листівки, прокламації, відозви. Так, у 1931 році в Дашаву була доставлена нелегальна література — радянські агітаційні брошури «Радянське село в боротьбі за соціалізм» та «Резолюції IV Пленуму ЦК КПЗУ на доповідь секретаріату».

Більшість населення Дашави становили наймити та бідняки. Вони або зовсім не мали землі, або ж володіли невеличкими ділянками. Таких господарств до вересня 1939 року тут було 145. На кожний бідняцький двір припадало в середньому по 1,6 гектара землі, в той час як на кожне з великих куркульських господарств — по 57 гектарів.