Родові імена Романових — коло особистих імен (антропонімікон, іменослов), родових і династичних, які традиційно існували в московсько-російській правлячій династії Романових протягом 300 років її існування.

Передісторія

Характеристика

У романівській генеалогії і тісно пов'язаної з нею антропонімії щодо чітко виділяються кілька періодів — особливо виразні «допетровський» (царський, московський) та «післяпетровський» (імператорський, російський).

Династія Романових, вступивши на престол у 1613 році, мала власне коло родових імен (боярських), а також намагалася використати імена Рюриковичів, з метою демонстрації спадкоємності влади.

Примітно, що у Романових-царів практично відсутнє правило хрещення дитини за святцями на честь святого, що припадає на 8-й день народження. «День іменин відрізняється від дня народження на різне число днів у межах від наступного за днем народження дня до приблизно двох місяців (але не більше). Отже, будь-яка жорстка закономірність у хронологічній співвіднесеності дня народження та дня тезоіменитств відсутня. Водночас, день іменин не відстояв від дня народження на занадто великий тимчасовий відрізок. А це означає, що при ім'янареченні в доступному для огляду тимчасовому просторі підшукувалося відповідне ім'я, вибір якого зумовлювався не стільки святцями, скільки іншими, генеалогічними і династичними міркуваннями. Лише в поодиноких випадках виявляється традиція „восьмого дня“, а також назва „день у день“, але навіть у цих останніх випадках, як можна думати, позакалендарні міркування відігравали істотну роль». Дні народження та іменин збігаються тільки у царя Михайла Федоровича (12 липня — пам'ять преподобного Михайла Малеїна) і у царівни Софії Олексіївни (17 вересня — пам'ять мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії), традиція ім'янаречення за принципом восьмого дня тільки у Олексія Михайловича (10 березня, пам'ять Олексія, людини Божої — припадає на 17 березня).

При виборі імен у династії Романових діяли стандартні правила — своєрідний «культ предків», коли дитина називається на честь успішного прабатька, а «нещасливі» імена викреслюються з іменослова (приклад XVIII—XIX ст.: «Петро» — після смерті Петра III, «Павло» — після Павла I); а також перевагу особливих «династичних» імен для спадкоємців престолу («Олександр», «Микола»).

Також нормальним звичаєм є ім'янаречення на честь предків та родичів: у XVII столітті Михайло Федорович називав своїх дітей на честь братів та сестер батька — Філарета. Його син Олексій Михайлович називав своїх дітей так само, як звали дітей у попередньому поколінні. За тією ж схемою називав дітей Іван V і спочатку Петро I, додавши потім нових імен («Павло», «Маргарита»), які не прищепилися. Вже в XIX столітті Микола I наслідував той самий звичай, назвавши своїх чотирьох синів тими ж іменами і в тому ж порядку, як і його батько. Деякі імена проникали з родин цариць — Стрешнєва, Милославських, Наришкіна і т. д. п., проникнення інших немає пояснення («Пелагея», «Петро»). У царський час імена братів і сестер могли підбиратися і за співзвуччю або семантикою (Федір і Феодора; Федір і Петро; Олексій і Олександр; Петро і Павло).

А використовувані династичні імена Рюриковичів («Іван», «Федор», «Дмитро») демонстрували «зв'язок Романових з московськими царями Рюриковичами та <…> загальну парадигму історичної та родової спадкоємності московських царів. Вказівкою на те, що такі імена справді можуть співвідноситися з іменами царських „предків“ — Рюриковичів <…> можуть служити аналогічні тезоіменні святі (як і відсутність даних імен у роді Романових раніше)». До цього типу, вважає дослідник антропоніміки, належать імена трьох синів Олексія Михайловича: Дмитро Олексійович (нар. 22 жовтня) (Дмитро Іванович (нар. 19 жовтня) / св. Димитрій Солунський — день пам'яті 26 жовтня), Іван Олексійович (нар. 27 серпня) (Іван Грозний (нар. 25 серпня) / Іоанн Предтеча — 29 серпня), Федір Олексійович (нар. 30 травня) (Федор Іванович (нар. 11 травня) / Феодор Стратилат). «Ймовірно, при такому ім'янареченні вирішальну роль відіграла близькість дат народження і, відповідно, тезоіменитств у даних Рюриковичів і Романових».

У Російській імперії відбувається оновлення іменослова. Зразок задає Катерина II, наділяючи новими іменами («Олександр», «Костянтин», «Микола», «Ольга» та ін.) своїх численних онуків — «в цьому поколінні будинку Романових бажання підкреслити родову приналежність і династичну наступність, хоча і не зникло зовсім, але поступилося місцем іншим факторам».

Микола I, як було сказано вище, назвав синів за батьківським зразком. «Далі у чотирьох гілках роду дотримувалася така система: старші онуки іменувалися Миколоями (на честь діда), другі онуки — ім'ям батька, інші онуки могли бути названі якимись іншими іменами. Таким чином, усі чотири гілки демонстрували повну родову та династичну єдність. Мали вони кожна і за своїм родовим ім'ям, що успадковується від батька до сина: Олександр, Костянтин, Микола та Михайло. У Олександровичів, Костянтиновичів та Михайловичів відомі лінії з трьох однакових імен у трьох поколіннях».

До середини XIX століття, у зв'язку зі збільшенням числа членів сім'ї в геометричній прогресії, а також поширенням історизму, відбувається звернення до забутих стародавніх династичних імен («Микита», «Ксенія»), також одночасно з усією країною поступово вводять давньоруські імена, відсутні у святцях («Ростислав»). Також почали знову з'являтися «погані» імена («Петро», «Павло») — мабуть, на той час «негативна» пам'ять про обставини їхнього трагічного життя і смерті почала стиратися.

Список імен

Чоловічі

Андрій — традиційне ім'я Рюриковичів, однак використовується Романовими рідко (XIX вік). Борис — традиційне ім'я Рюриковичів, однак використовується один раз (XIX вік). Василь — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, незважаючи на своє «царське» значення, використовується рідко — одного разу для царевича Василя Михайловича, який помер у дитинстві, і відтак лише у XX столітті. Можливо, ім'я стало «поганим» у XVII столітті через долю царя Василя Шуйского. Володимир — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, будучи «язичницьким», вперше використовується у 1847 рокові Олександром II прі народженні третього сина. Відтак ще раз — у XX столітті. Всеволод — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, будучи «язичницьким», використане одного разу у XX столітті. В'ячеслав — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, будучи «язичницьким», використовується одного разу у 1862 рокові, прі народженні В'ячеслава Констянтиновича у Варшаві, куди його тато був призначений намісником Царства Польського. Ім'я, мабуть, мало у очах батьків «польський» відтінок. Використання «язичницького» імені досить рано у XIX столітті виправдовувалося існуванням святого покровителя — Вацлава Чеського, у честь котрого дитина був хрещений. Гавриїл — використане раз (XIX вік). Георгій — традиційне ім'я Рюриковичів, однак використовує лише в імператорському домі, всього кілька раз (XIX століття). Першим у 1863 рокові його отримав Георгій Михайлович, син кавказького намісника, який народитися у Грузії, яка вважала своїм опікуном святого Георгія. Дмитро — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, не дивлячись на своє «царське» значення, використовує рідко — одного разу для царевича Дмитра Олексійовича, який помер у дитинстві, і відтак лише у XIX столітті кілька раз, з 1860 року. Можливо, ім'я стало «поганим» через вбивство царевича Дмитра Углицкого у 1591 році, не дивлячись на те, що він був канонізований уже у початку XVII століття. Іван — традиційне ім'я Рюриковичів, і відновлюється за Романових. Однак нещасна доля Івана Антоновича викреслює його до 1886 року, причему воно вжите у формі «Иоанн». Ігор — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, будучи «язичницьким», вперше вжите у 1894 році. Ілля — ім'я вжите одного разу для рано померлого царевича Іллі Федоровича, названого у честь прадіда Іллі Милославского. З перериванням «лінії Милославских» не повторюється. Кирило — використане одного разу у XIX столітті. Предок — дід Петра І Кирило Наришкін. Костянтин — перший носій імені, цесаревич Костянтин Павлович, отримав його від бабусі Катерини ІІ у зв'язку з Грецьким проєктом, у котрім він бачився новим Костянтином Великим. Ім'я закріполося у сім'ї, однак (мабуть, через одіозності цесаревича) вживалася молодшими гілками. Микита — одного разу вжите у 1900 році. Першопредок — батько Филарета Никита Романович Захар'їн. Павло I збирався дати імена «Сикита» і «Філарет» двом своїм синам-бастардам, у разі їхнього народження. Микола — популярне ім'я (XIX століття), династичне ім'я двох імператорів. Виникло завдяки Катерині ІІ, яка дала його третьому внуку. Пояснення цьому ім'поданню у джерелах не міститься, хоча Микола Чудотворець був вельми популярний у Московії. Можливо, Катерина зважала семантику імені, висхідного до грецьких слів «перемога» і «народ». Відтоді активно використовує його нащадками. Михайло — традиційне «романовське» ім'я, що належало засновнику династії Михайлу Федоровичу, який народився у день святого Михайла Малеїна, у честь котрого і був хрещений (а також у честь стрия Михайла Романова). Однак відтоді чомусь не вживалося, до тих пік, коли Павло I після смерті Катерини ІІ отримав можливість хрестити своїх дітей самостійно і дає його своєму четвертому сину — очевидно, з посиланням до коріння, а також у зв'язку з культом Архангела Михайла, котрий особливо підтримував Павло I (архистратиг — ватажок небесного воїнства як покровитель імператора-лицаря; місія государя щодо викорінення антихристиянських революційний сил; його день як свято всіх російський орденів; щитотримач Великого державного герба; Михайловский замок і тощо). Відтоді ім'я вживається у XIX столітті, при чому часто надавалося саме 4-м синам. Небесним покровителем великих князів цього імені зазвичай був архангел. Олег — традиційне ім'я Рюриковичів, однак, будучи «язичницьким», вперше використовується у 1892 році. Олександр — популярне ім'я, зокрема, завдяки московському небесному покровителю св. князю Олександру Невському, культ котрого був важливий для імперії і Петербурга. У царському періоді не зустрічається. Першим його отримав малолітній син Петра І. Династичне ім'я трьох імператорів, перший з котрих отримав його від бабусі Катерини ІІ у зв'язку з Грецьким проєктом, де він бачився новим Александром Македонским.Молчанов А. А. Александр: знаковое имя в династической и культурной традиции. Именослов. Заметки по исторической семантике имени. М., 2003. С. 103—111. Завдяки військовим успіхам Александра I і його позитивному іміджу у династії дане ім'я вживалося часто, ДокиМикола II не порушив традицію, назвавши сина незвичайним для спадкоємця ім'ям «Олексій». Олексій — родове ім'я, однак зі складною долею. Його носив другий цар з династії Романових — Олексій Михайлович, при чому причина, за якою первісток отримав це не родове ім'я, незрозуміла; очевидно, за святцями (у честь Олексія, людини Божої). Його син Олексій Олексійович (хрещений у честь другого святого — московського митрополита Олексія) рано помер, а внук Олексій Петрович помер у камері Петропавловської фортеці під час слідства по справі про його таємну втечу з Росії за кордон. Після цього ім'я стає «недобрим» і зникає до 1850 роки, коли Олександр II дає його своєму четвертому сину, очевидно, вернувшись до витоків. Покровителем Олексіїв був важливий московський святий — митрополит Олексій. Релігійний Микола II, за деякими згадками, зненацька дає своєму наступнику це нединастичне ім'я якраз у честь його, а також у честь царя Олексія, котрого дуже поважав. Павло — введене вперше Петром І, як семантично парне до імені його другого сина Петра. Відтак Єлизавета Петрівна дає ім'я цього свого померлого брата правонаступнику — Павлу I, котрий стає повним тезкою померлого царевича. Однак через несчастну долю імператора Павла ім'я викреслюється, і відтак лише раз використовується у 1860 році.