Антикатолицизм — це ворожість стосовно католиків та/або опозиція до Католицької церкви, її духовенства та/або її прихильників.Anti-catholicism. Dictionary.com. WordNet 3.0. Princeton University. (accessed: Листопад 13, 2008). У різні моменти після Реформації деяка більшість протестантських держав, включаючи Англію, Пруссію, Шотландію та Сполучені Штати, стали антикатолицькими, опозицією до Папи, насмішкою над католицькими ритуалами та опозицією до Прихильники католиків у головні політичні теми та політику релігійних переслідувань. Антикатолицькі настрої, які були результатом цієї тенденції, часто призводили до релігійної дискримінації католицьких громад і окремих осіб, а іноді й до релігійних переслідувань щодо них (часто їх зневажливо називали «романістами» англомовною та протестантською мовами країни.) Історик Джон Вольф виділяє чотири типи антикатолицизму: конституційно-національний, теологічний, народний і соціокультурний.John Wolffe, «A Comparative Historical Categorisation of Anti‐Catholicism.» Journal of Religious History 39.2 (2015): 182—202.
Історично католиків, які жили в протестантських країнах, часто підозрювали в змові проти держави в інтересах папи. Їхня підтримка папи-іноземця призвела до звинувачень у відсутності лояльності до держави. У більшості протестантських країн, які зазнали широкомасштабної імміграції, таких як Сполучені Штати та Австралія, підозра щодо католицьких іммігрантів та/або дискримінація щодо них часто збігалася або була пов'язана з нативістськими, ксенофобськими, етноцентричними та/або расистськими настроями (наприклад, антиірландськими настроями), антифіліппінські настрої, антиіталійські настрої, антиіспанські настрої та антислов'янські настрої, зокрема антипольські настрої.
У ранньому новому періоду католицька церква намагалася зберегти свою традиційну релігійну та політичну роль перед обличчям зростання світської влади в католицьких країнах. Внаслідок цієї боротьби у більшості католицьких країн виникло вороже ставлення до значної політичної, соціальної, духовної та релігійної влади Папи та духовенства у формі антиклерикалізму. Інквізиція була улюбленою метою нападу. Після початку Французької революції в 1789 році антиклерикальні сили зміцнилися в деяких переважно католицьких країнах, таких як Франція, Іспанія, Мексика та деякі регіони Італії (особливо в Емілії- Романьї). Певні політичні партії в цих історично католицьких регіонах підтримували та пропагували внутрішню форму антикатолицизму, загальновідому як антиклерикалізм, яка виражала вороже ставлення до Католицької Церкви як установи та переважної політичної, соціальної, духовної та релігійної влади. католицької церкви, нападаючи на повноваження папи призначати єпископів і критикуючи передбачувану силу католицьких міжнародних орденів, таких як єзуїти.
В католицьких країнах Антиклерикалізм — це історичний рух, який виступає проти релігійної (загалом католицької) інституційної влади та впливу в усіх аспектах суспільного та політичного життя, а також проти залучення релігії в повсякденне життя громадян. Це передбачає активнішу та партійну роль, ніж просто laïcité. Мета антиклерикалізму іноді полягає в тому, щоб звести релігію до суто приватної системи переконань без суспільного профілю чи впливу. Однак багато разів це включало пряме придушення всіх аспектів віри.
Антиклерикалізм часом був жорстоким, що призводило до вбивств і осквернення, знищення та захоплення церковного майна. Антиклерикалізм у тій чи іншій формі існував протягом більшої частини християнської історії, і він вважається однією з головних народних сил, що лежать в основі Реформації 16 століття. Деякі філософи Просвітництва, включаючи Вольтера, постійно нападали на католицьку церкву, як на її керівництво, так і на священників, стверджуючи, що багато хто з її духовенства були морально розбещеними. Ці напади частково призвели до придушення єзуїтів і відіграли важливу роль у масових атаках на саме існування Церкви під час Французької революції під час епохи терору. І програма дехристиянізації. Подібні напади на Церкву мали місце в Мексиці та Португалії після їх революцій 1910 року та в Іспанії протягом двадцятого століття.
Аргентина У 1954 році в Аргентині відбулося масштабне руйнування церков, звинувачення духовенства та конфіскація католицьких шкіл, оскільки Хуан Перон намагався розширити державний контроль над національними установами, такими як католицька церква в Аргентині.Norman, The Roman Catholic Church an Illustrated History (2007), pp. 167–168
Австрія Священна Римська імперія
Імператор Священної Римської імперії Йосиф II (імператор 1765–1790) виступав проти того, що він називав «контемплятивними» релігійними інституціями – замкнутими католицькими інституціями, які, на його думку, не роблять нічого позитивного для громади. Хоча Йосиф II сам був католиком, він також вірив у твердий державний контроль над церковними питаннями поза суто релігійною сферою та постановив, що австрійські єпископи не можуть спілкуватися безпосередньо з Римською курією. Його політика включена в те, що називається йозефінізмом, який сприяв підпорядкуванню католицької церкви в землях Габсбургів служінню державі.
Австро-Угорщина
Георг Ріттер фон Шенерер (1842–1921) — австрійський землевласник і політичний діяч Австро-Угорщини. Він був головним противником політичного католицизму та засновником руху Геть від Риму!, мав на меті навернення всього католицького німецькомовного населення Австрії до лютеранства або, в деяких випадках, до старокатолицьких церков.The science of the swastika, Bernard Thomas Mees.
Бразилія
Бразилія має найбільшу кількість католиків у світіIBGE – Instituto Brasileiro de Geografia e Estatística (Brazilian Institute for Geography and Statistics). Religion in Brazil – 2000 Census. Retrieved 2009-01-06., і, як наслідок, у ній не було великих антикатолицьких рухів.
У дев’ятнадцятому столітті «релігійним питанням» назвали кризу, коли масони в бразильському уряді ув’язнили двох католицьких єпископів за дотримання церковної заборони масонства.
Навіть у часи, коли Церква переживала інтенсивний консерватизм, як-от епоха бразильської військової диктатури, ліві рухи не підтримували антикатолицизм (натомість набула сили теологія визволення). Проте зі зростанням кількості протестантів (особливо неоп’ятидесятників) у країні антикатолицизм набрав сили. Ключовим моментом у підйомі антикатолицизму став епізод із вибиттям святого в 1995 році. Однак через протести католицької більшості винуватців було переведено до Південної Африки на час суперечки.
Під час пандемії COVID-19 у Бразилії торговці наркотиками скористалися пандемією, щоб об’єднати п’ять нетрів Ріо-де-Жанейро, нав’язуючи цьому району євангельський протестантизм і атакуючи католиків (а також членів Умбанди).
Колумбія
Антикатолицькі та антиклерикальні настрої, деякі з яких були викликані антиклерикальною теорією змови, яка поширювалася в Колумбії в середині двадцятого століття, призвели до переслідувань і вбивств католиків. Члени католицького духовенства під час подій, відомих як Ла Віоленсія.Williford, Thomas J. Armando los espiritus: Political Rhetoric in Colombia on the Eve of La Violencia, 1930–1945 pp. 217–278 (Vanderbilt University 2005)
Куба
Куба під правлінням атеїста Фіделя Кастро зуміла зменшити працездатність Католицької Церкви, депортувавши одного архієпископа та 150 іспанських священників, дискримінуючи католиків у суспільному житті та освіті та відмовляючись приймати їх як членів комуністів. Наступна втеча 300 000 кубинців з острова також допомогла зменшити там Церкву.Chadwick, A History of Christianity (1995), p. 266
Франція
Під час Французької революції (1789–1795) духовенство та миряни зазнавали переслідувань, а церковне майно було конфісковано та знищено новим урядом у рамках процесу дехристиянізації, метою якого було знищення католицьких практик та знищення сама віра, кульмінацією якої є нав’язування атеїстичного Культу Розуму з наступним нав’язуванням деїстичного Культу Вищої Істоти.Tallet, Frank Religion, Society and Politics in France Since 1789 pp. 1–2, 1991 Continuum International Publishing Переслідування спонукали католиків, які жили на заході Франції, до контрреволюції, війни у Вандеї, а коли держава перемогла, вона вбила десятки тисяч католиків. Кілька істориків назвали ці вбивства геноцидом.See Reynald Secher. A French Genocide: The Vendee (2003) Однак більшість істориків вважають, що ці вбивства являли собою жорстоке придушення політичних ворогів, а не геноцид. Французьке вторгнення в Італію (1796–1799) включало напад на Рим і вигнання папи Пія VI у 1798 році.
Відносини покращилися в 1802 році, коли Наполеон домовився з Папою в Конкордаті 1801 року.Nigel Aston, Religion and revolution in France, 1780–1804 (Catholic University of America Press, 2000) pp 279–335 Це дозволило Церкві діяти, але не повернуло землі; це виявилося задовільним протягом століття. До 1815 року папство підтримало зростаючий альянс проти Наполеона і було відновлено як державна церква під час консервативної Реставрації Бурбонів 1815–1830 років. Коротка Французька революція 1848 року знову виступила проти Церкви, але Друга Французька імперія (1851–1871) надала їй повну підтримку. Історія 1789–1871 років створила два табори – ліві проти Церкви та праві, які її підтримували, – що тривало до Другого Ватиканського собору процесу 1962–1965.Kenneth Scott Latourette, Christianity in a Revolutionary Age. Vol. I: The 19th Century in Europe; Background and the Roman Catholic Phase (1969), pp 127–146, 399–415
В уряді Третьої республіки Франції (1871–1940) домінував антиклерикалізм, бажання секуляризувати державу та культурне життя, що ґрунтувалося на одержимості вірністю найбільш екстремальним течіям Французької революції.Timothy Verhoeven. Transatlantic Anti‐Catholicism: France and the United States in the Nineteenth Century (Palgrave MacMillan, 2010) Такою була позиція радикалів і соціалістів. у 1902 році Еміль Комб став міністром внутрішніх справ, і основна енергія уряду була спрямована на підтримку антиклерикальної програми. Ліві партії, соціалісти і радикали, об'єдналися в цьому питанні в Блок республікан, підтримав Комбса в його застосуванні закону 1901 р. про релігійні асоціації та проголосував за новий законопроект про конгрегації (1904 р.). До 1904 року завдяки його зусиллям було закрито майже 10 000 релігійних шкіл, а тисячі священників і черниць покинули Францію, щоб не зазнати переслідувань.Burns, Michael France and the Dreyfus Affair: A Documentary History p. 171 (1999 Palgrave Macmillan) Під його керівництвом парламент ухвалив французький закон 1905 року про відокремлення церкви від держави, який скасував наполеонівську домовленість 1801 року.Paul Sabatier, Disestablishment in France (1906) online
У Affaire Des Fiches у Франції в 1904–1905 роках було виявлено, що войовничий антиклерикальний військовий міністр під командуванням Комба, генерал Луї Андре, нав’язав релігійну дискримінацію французьким збройним силам, використовуючи величезну карту масонського Великого Сходу Франції. Індекс, який документує, які військові офіцери були практикуючими католиками та відвідували месу, а потім блокує їх від усіх майбутніх просувань. Викриття політики в Національних зборах опозицією мало не призвело до падіння уряду; натомість Еміль Комб пішов у відставку. (footnote 26) cites :
Італія
В епоху Наполеона антиклерикалізм був потужною політичною силою.Michael Broers, The Politics of Religion in Napoleonic Italy. The War against God, 1801–1814 (2002) Online З 1860 по 1870 рік новий італійський уряд під керівництвом Савойського дому оголосив поза законом усі релігійні ордени, як чоловічі, так і жіночі, включаючи францисканців, домініканців та єзуїтів, закрив їхні монастирі та конфіскував їхнє майно, а також ув’язнив або вигнав єпископів, які протистояли цьому. Італія захопила Рим у 1870 році, коли він втратив захист Франції; Папа Римський оголосив себе в'язнем у Ватикані. Відносини були остаточно нормалізовані в 1929 році після Латеранського угоди.
Мексика