Джон Роберт Спрейтер (;  — ) — американський фізик, відомий піонерськими та фундаментальними роботами з аеронавтики та білязвукової аеродинаміки середини 1940-х — 1970-х років, а також теоретичними роботами про взаємодію сонячного вітру з магнітосферами й іоносферами планет (1960 — 1990-ті роки).

Біографія Спрейтер народився у 1921 році у маленькому містечку Стейплс, Міннесота, і його дитинство, про яке він любив розповідати, випало на Велику депресію. У ранньому віці захопився авіацією і проводив багато часу за конструюванням моделей аеропланів. Джон випустився зі школи найкращим учнем класу і в 1939 році вступив до Університету Міннесоти, який закінчив у 1943 році з дипломом авіаінженера.

Після закінчення університету Спрейтер влаштувався на роботу у новий Дослідницький центр Еймса Національного консультативного комітету з повітроплавання. Там Джон займався механікою літаків, особливо аеродинамікою швидкого польоту, і вивчав напруження у структурі планерів літаків, викликані виходом із високошвидкісного пікірування. Під час війни Спрейтер служив у військово-морському відділенні центру ().

Потім Спрейтер продовжив освіту у Стенфордському університеті й отримав диплом магістра технічних наук у 1947 році, а після і доктора філософії з прикладної механіки у 1954-му за дослідження у галузі білязвукової аеродинаміки потоків біля поверхонь і крил. У 1947 році, відразу після захисту магістерської дисертації, Спрейтер перейшов у теоретичний відділ Центру Еймса (де пропрацював потім 15 років) і розробив початки теорії білязвукового обтікання крил, узагальнивши результати Макса Мунка та Роберта Джонса, й отримавши вирази, які застосовуються у ділянках до -, біля- та надзвукового обтікання крил малого подовження, а потім узагальнивши теорію на хрестоподібні крила, які використовуються у ракетах. У співавторстві з Максом Гіслетом та Гарвардом Ломаксом () Джон також випустив важливу роботу з лінійної теорії білязвукового обтікання крила. Група, в якій він працював, зробила ключовий внесок у питання технічної безпеки .

У 1951—1992 роках Спрейтер працював у Стенфорді, спочатку на факультеті аеронавтики й астронавтики, а потім, з 1968 року, — повним професором прикладної механіки, аеронавтики й астронавтики на факультеті машинобудування (вів курси з геофізичної гідродинаміки, фізики атмосфери та космічного простору), після виходу на пенсію — почесний професор прикладної механіки Стенфордського університету.

У 1962 році Спрейтер вирішив докласти свої знання аеродинаміки до питань фізики космічного простору й обійняв посаду голови теоретичного відділу космічної фізики НАСА. Як зазначала Джоан Фейнман, яка працювала з ним над питаннями теорії магнітосфери у 1960-х роках: «На початку 1960-х ми не були впевнені, що сонячний вітер — це суцільне середовище, а словосполучення „ударна хвиля без зіткнень“ було оксюмороном». (). Спрейтер був серед тих дослідників, які революціонізували фізику магнітосфери.

Його теоретичні роботи з магнітогідродинаміки взаємодії сонячного вітру з магнітосферами планет отримали надалі блискуче підтвердження даних із супутників. Внесок Спрейтера у фізику магнітопаузи, фронту головної ударної хвилі та перехідного магнітного шару магнітосфери Землі фундаментальний, також він поширив теорію магнітосфери на інші планети Сонячної системи. У 1990-х роках моделі Спрейтера та його колишнього учня Стіва Стахари () стали важливою частиною передбачень космічної погоди, зокрема геомагнітних бур.

У 1969 році у зв'язку з отриманням посади повного професора у Стенфорді Спрейтер пішов у відставку з НАСА. Джон вийшов на пенсію у 1992 році, але був залучений Стенфордським університетом до викладання ще на рік. У цей час Спрейтер і професор Стюарт Гіллмор () виступили редакторами книги «Відкриття магнітосфери» (), що об'єднала спогади багатьох вчених, які працювали над фізикою космічного простору. У 1994 році Спрейтер став членом Американського геофізичного союзу, крім цього, він був членом Лондонського королівського астрономічного товариства й Американського інституту аеронавтики й астронавтики.

Помер на Мауї у 2000 році після дворічної боротьби з раком. У вересні 2000 року на його честь у Туреччині було проведено міжнародну конференцію.

Особисте життя Колеги зазначали широкі знання Спрейтера, спокій та доброзичливість у будь-яких наукових дебатах. Джон любив теніс, плавання, лижі, подорожі та фотографію.

Одружився у 1953 році, дружина — Бренда Овенс Спрейтер () — пережила Джона. У них було чотири дочки: Террі, Джанет, Крістін і Гіларі ().

Примітки

Посилання