Мері Гарріс Джонс (), відома також як Мама Джонс; 1 травня 1830 або 1 серпня 1837 — †30 листопада 1930) — американська громадська діячка, активістка профспілкового руху. Займалася агітацією серед шахтарів і промислових робітників у період між 1870 й 1920. Брала участь у створенні організації «Індустріальні робітники світу» (Industrial Workers of the World) (1905) і проведенні найбільших страйків початку XX ст. В 1871 році вона стала організатором та головою Об'єднаної профспілки шахтарів. У 1902 році Мері Гарріс Джонс назвали «найнебезпечнішою жінкою в Америці» за успіх в організації робітників шахти та їхніх сімей проти власників шахт. У 1903 році на знак протесту проти неефективного застосування законів про дитячу працю на шахтах і шовкових фабриках Пенсільванії вона організувала дитячий марш з Філадельфії до будинку президента Теодора Рузвельта в Нью-Йорку.

Життєпис Мері Гарріс Джонс народилася 1 серпня 1837 року (за власними спогадами). Хоча офіційні документи містять також інші дати народження — 1830 або 1837 рр. Вона більш відома як «Мати Джонс». Народилася в місті Корк в Ірландії у католицькій родині Річарда та Еллен Гарріс. Її дитинство припало на складний період в історії Ірландії, позначений економічною кризою, соціальною нерівністю та боротьбою за політичні права ірландців. Батько був змушений емігрувати до Північної Америки в пошуках роботи, а через кілька років до нього приєдналася решта родини. Саме пережитий у дитячому віці досвід бідності, вимушеної еміграції та дискримінації ірландських католиків значною мірою сформував світогляд майбутньої активістки.

У середині 1840-х років сім'я оселилася в канадському місті Торонто. Тут Мері Гарріс здобула початкову освіту в католицьких навчальних закладах, після чого вступила до Toronto Normal School, де пройшла педагогічну підготовку. Певний час вона працювала вчителькою в Канаді, а згодом переїхала до США, викладаючи в школах Мічигану, Іллінойсу й Теннессі. Робота вчителькою не приносила значного доходу, а сама М. Гарріс пізніше згадувала, що її непокоїла соціальна нерівність, яка була помітною навіть серед дітей різних суспільних прошарків.

Згодом вона залишила педагогічну діяльність і переїхала до Чикаго, де опанувала професію кравчині. Виконуючи замовлення для заможних родин, М. Гарріс мала змогу безпосередньо спостерігати разючий контраст між розкішним життям представників еліти та злиденними умовами існування робітників і міської бідноти. Ці враження стали одним із чинників формування її критичного ставлення до соціальної нерівності та експлуатації найманої праці.

У 1861 році вона одружилася з Джорджем Джонсом, майстром-ливарником і членом Національної спілки формувальників чавуну, який поділяв погляди щодо необхідності захисту прав робітників. Подружжя оселилося в Мемфісі (штат Теннессі), де в родині народилися четверо дітей — три дівчинки та хлопчик. Родинне життя було нетривалим: у 1867 році під час масштабної епідемії жовтої гарячки в Мемфісі померли чоловік і всі четверо дітей. М. Гарріс особисто доглядала за хворими, працюючи медсестрою-доброволицею, однак не змогла врятувати власну сім'ю. Ця трагедія стала переломним моментом у її житті й назавжди змінила її життєві пріоритети.

Після смерті родини вона повернулася до Чикаго, де знову відкрила невелику кравецьку майстерню. Однак уже в жовтні 1871 року її майно було майже повністю знищене під час Великої чиказької пожежі, яка спустошила значну частину міста й залишила без житла понад сто тисяч людей. Втративши практично все вдруге за кілька років, М. Гарріс дедалі більше долучалася до благодійної допомоги постраждалим і почала активно спілкуватися з представниками робітничих організацій, які організовували взаємодопомогу для безробітних та бездомних.

Саме в Чикаго вона вперше тісно познайомилася з діяльністю профспілок і робітничих об'єднань. Мері Гарріс відвідувала збори організації Knights of Labor («Лицарі праці»), що виступала за скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, заборону дитячої праці та покращення умов праці. Під впливом робітничих лідерів Гарріс дедалі більше переконувалася, що причини бідності й соціальної несправедливості мають системний характер, а тому потребують організованої боротьби.

Події, пов'язані зі страйками 1870-х років, Великим залізничним страйком 1877 року та загостренням соціального конфлікту між підприємцями й найманими працівниками, остаточно визначили її життєвий шлях. Замість повернення до професії кравчині М. Гарріс присвятила себе організації робітників, участі у страйках та агітаційній діяльності. Вона почала подорожувати промисловими районами країни, виступаючи на мітингах і допомагаючи створювати місцеві профспілкові осередки. У цей період сформувався її образ «Матері Джонс» — літньої жінки в чорному одязі, яка зверталася до робітників як до власних дітей, закликаючи їх до солідарності та боротьби за гідні умови життя.

Наприкінці XIX століття Мері Гарріс Джонс уже була однією з найвідоміших організаторок американського робітничого руху. Її особиста трагедія, пережиті втрати, досвід життя серед бідних емігрантів і робітників, а також здатність до яскравих публічних виступів сформували репутацію харизматичної лідерки, яка присвятила решту життя боротьбі за права найманих працівників. Саме тоді за нею остаточно закріпилося прізвисько «Мати Джонс», під яким вона увійшла до історії американського профспілкового руху.

Профспілкова та громадська діяльність Активна профспілкова діяльність Мері Гарріс Джонс розпочалася наприкінці 1870-х років після Великого залізничного страйку 1877 року, який став першим загальнонаціональним робітничим виступом у США. Побачивши жорстоке придушення протестів федеральними військами та приватною охороною залізничних компаній, вона остаточно присвятила себе боротьбі за права найманих працівників.

У 1880-х роках Джонс приєдналася до діяльності Knights of Labor («Лицарі праці») — найбільшої американської робітничої організації свого часу. Вона брала участь у проведенні агітаційних кампаній, допомагала створювати місцеві осередки та виступала на численних робітничих зібраннях. На відміну від багатьох інших діячів профспілкового руху, Джонс не займала формальних керівних посад, однак швидко здобула авторитет як харизматична промовиця й організаторка. Вона подорожувала промисловими районами США, проводячи мітинги серед шахтарів, металургів, текстильників, залізничників та інших категорій найманих працівників.

Після занепаду «Лицарів праці» наприкінці XIX століття Мері Гарріс Джонс почала активно співпрацювати з новоствореною профспілкою «Об'єднані гірники Америки» (UMWA), яка об'єднувала шахтарів. Саме робота серед гірників зробила її відомою в усій країні. Вона відвідувала шахтарські поселення в Пенсильванії, Західній Вірджинії, Колорадо, Кентуккі, Алабамі та інших штатах, організовуючи страйки й переконуючи робітників вступати до профспілок. Джонс особливо наголошувала на необхідності єдності незалежно від національності, раси чи релігії, що було незвичним для американського робітничого руху того часу.

Однією з характерних рис її діяльності була безпосередня участь у страйках. На відміну від багатьох профспілкових лідерів, вона жила серед страйкарів, відвідувала їхні табори, допомагала організовувати харчування, збирати кошти та підтримувати моральний дух робітників і їхніх родин. Завдяки цьому вона здобула серед шахтарів прізвисько «Мати Джонс», яке символізувало її турботу про робітників і водночас моральний авторитет. Вона також брала участь у багатьох найвідоміших трудових конфліктах кінця XIX — початку XX століття. Серед них — страйки шахтарів у Пенсильванії (1897), Західній Вірджинії (1902—1913), Колорадо (1903—1904), Алабамі (1908) та інших регіонах. Під час цих конфліктів Джонс часто виступала перед тисячами робітників, закликаючи їх не припиняти боротьбу навіть попри застосування сили з боку приватної охорони, поліції та Національної гвардії.

Особливу увагу Мері Гарріс Джонс приділяла боротьбі проти дитячої праці. На початку XX століття сотні тисяч дітей працювали на фабриках, шахтах і текстильних підприємствах по 10–12 годин на день. У 1903 році вона організувала відомий «Хрестовий похід дітей» (Children's Crusade) — марш дітей-працівників із Кенсінгтона (штат Пенсильванія) до резиденції президента Теодора Рузвельта в Ойстер-Бей (штат Нью-Йорк). Метою походу було привернення уваги громадськості до експлуатації дитячої праці. Хоча Президент США не зустрівся з учасниками маршу, кампанія отримала широкий розголос у пресі й сприяла посиленню суспільної дискусії щодо необхідності реформ трудового законодавства.

Значну роль у популярності Джонс відігравали її публічні виступи. Вона не користувалася письмовими промовами, звертаючись до слухачів експромтом. Її промови поєднували релігійну риторику, гумор, іронію та гостру критику великих корпорацій і політиків. Джонс звинувачувала промисловців у жадібності, виступала проти використання дитячої праці, засуджувала небезпечні умови роботи на шахтах і фабриках та вимагала скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати й гарантій безпеки праці.

Через свою активність вона неодноразово ставала об'єктом переслідувань з боку влади та роботодавців. Джонс десятки разів заарештовували за участь у страйках, організацію масових зібрань і порушення розпоряджень місцевої влади. Одним із найвідоміших став її арешт під час Paint Creek–Cabin Creek Strike у Західній Вірджинії в 1912—1913 роках. Військова влада утримувала її під арештом кілька місяців, а справу розглядала військова комісія, що викликало широкий суспільний резонанс і критику з боку журналістів, політиків та правозахисників.

Під час Колорадської вугільної війни (1913—1914) Джонс підтримувала страйкарів компанії Colorado Fuel and Iron, що належала родині Рокфеллерів. Вона виступала перед шахтарями, допомагала організовувати акції протесту та критикувала застосування збройної сили проти робітників. Після різанини в Ладлоу в квітні 1914 року, коли внаслідок нападу Національної гвардії та охоронців компанії загинули десятки страйкарів і членів їхніх сімей, Джонс стала однією з найвідоміших критикинь політики великих промислових корпорацій.

Попри радикальність своїх виступів, Мері Гарріс Джонс не була прихильницею революційного повалення державного ладу. Вона вважала, що основним засобом поліпшення становища робітників є організований профспілковий рух, солідарність трудящих, колективні переговори та суспільний тиск на владу й роботодавців. Водночас вона різко критикувала соціалістів, коли вважала, що їхня діяльність відволікає робітників від практичної профспілкової боротьби, хоча в окремих кампаніях співпрацювала з представниками соціалістичного руху. Упродовж більш ніж п'яти десятиліть Мері Гарріс Джонс залишалася однією з найвідоміших постатей американського робітничого руху. Вона взяла участь у сотнях страйків, організувала десятки кампаній із захисту прав шахтарів, текстильників і дітей-працівників, а її діяльність сприяла зміцненню профспілкового руху та формуванню громадської підтримки реформ у сфері охорони праці. Американський прокурор Різ Ворнер публічно назвав її «найнебезпечнішою жінкою Америки», маючи на увазі її здатність одним виступом переконати тисячі робітників розпочати страйк. Це визначення згодом стало одним із найвідоміших епітетів, пов'язаних із постаттю Мері Гарріс Джонс.

Примітки

Література The Autobiography of Mother Jones, 1925, ISBN 0-486-43645-4

Посилання Сара К. Горслі. Біографія Мами Джонс Сайт організації «Індустріальні робітники світу»