Лютеранство як релігійний рух виникло на початку 16 століття у Священній Римській імперії як спроба реформувати Римо-католицьку церкву. Рух зародився із закликом Мартіна Лютера, тодішнього професора Біблії у молодому Віттенберзькому університеті, до публічних дебатів щодо деяких питань у Католицькій Церкві. Незабаром лютеранство стало ширшим релігійним і політичним рухом у Священній Римській імперії завдяки підтримці ключових виборців і широкому розповсюдженню друкарського верстата. Незабаром цей рух поширився по всій Північній Європі й став рушійною силою ширшої протестантської Реформації. Сьогодні лютеранство поширилося з Європи на всі шість населених континентів.
Коріння Реформації (15 століття)
У 15 столітті в європейському суспільстві відбулося багато змін, кожну з яких можна віднести до внеску в академічний і політичний клімат, що уможливив поширення лютеранського руху. Багато релігійних течій до Мартіна Лютера просували ідеї, які він прийняв, включаючи гуситів, вальденсів і послідовників Джироламо Савонароли. Важливо, що умови, створені епохою Відродження, дозволили таким мислителям, як Дезидерій Еразм, поставити під сумнів роль і природу самої Церкви.
Суспільні потрясіння в Європі
На початку 16 століття на європейському континенті відбулися найбільші за останні 200 років зміни в устрої суспільства і культури. Драматична втрата населення через Чорну Смерть створила нові економічні можливості та мобільність серед нижчих класів суспільства. З'явилися нові технології для розв'язання проблеми нестачі робочої сили та необхідності підвищення продуктивності, що, і собі, створило нові класи суспільства для підтримки виробництва і торгівлі. Ґанс Лютер, батько Мартіна Лютера, належав до цього нового середнього класу. Ґанс заробляв на життя тим, що здавав в оренду і керував мідними шахтами й металургійними заводами. Сім'я Лютера мала достатній дохід і соціальний статус, що дозволило Гансу забезпечити синові університетську освіту і кар'єру юриста.
14 століття також спричинило потрясіння в Римо-Католицькій Церкві з вирішенням Західної схизми на початку століття, суперечками навколо папства епохи Відродження та новим тиском, спричиненим вторгненням у християнство з боку Османської імперії, що посилювалася.
Поширення грамотності Поширення книг і вищої освіти мало очевидний вплив на лютеранських реформаторів. Біблія Ґутенберга була вперше надрукована в 1455 році, а наступні видання Біблії та інших книг швидко стали доступними в ширшому розповсюдженні, ніж будь-коли раніше. Разом з поширенням книги університети ставали центрами нової академічної культури, яка існувала поза безпосереднім контролем Римо-католицької церкви. У 1502 році Фрідріх III (курфюрст Саксонії), заснував Віттенберзький університет, в якому молодий монах-августинець став «професором Біблії» на ім'я Мартін Лютер.
Початок Реформації У 1516-17 роках Йоганн Тецель, монах-домініканець і папський комісар з питань індульгенцій, був відправлений Римо-католицькою церквою до Німеччини для продажу індульгенцій, щоб зібрати гроші на відбудову базиліки Святого Петра, що в Римі.«Johann Tetzel», Encyclopædia Britannica, 2007.
31 жовтня 1517 року Лютер написав Альбрехту, архієпископу Майнца і Магдебурга, протестуючи проти продажу індульгенцій. До листа він додав копію свого «Диспуту Мартіна Лютера про силу та ефективність індульгенцій», який став відомим під назвою «Дев'яносто п'ять тез». Ґанс Ґіллербранд пише, що Лютер не мав наміру конфронтувати з церквою, а розглядав свій диспут як наукове заперечення церковних практик, і тон написання є, відповідно, «дослідницьким, а не доктринерським»Hillerbrand, Hans J. "Martin Luther: Indulgences and salvation, " Encyclopædia Britannica, 2007.. Ґіллербранд пише, що в деяких тезах, зокрема в тезі 86, є підводний потік виклику, який запитує: «Чому папа запитує? Чому Папа, чиї статки сьогодні перевищують статки найбагатшого Красса, будує базиліку Святого Петра на гроші бідних вірян, а не на свої власні?».
Лютер заперечував проти приписуваного Йоганну Тецелю вислову: «Як тільки дзвенить монета в скрині, душа з чистилища виходить»Bainton, Roland. Here I Stand: a Life of Martin Luther. New York: Penguin, 1995, 60; Brecht, Martin. Martin Luther. tr. James L. Schaaf, Philadelphia: Fortress Press, 1985–93, 1:182; Kittelson, James. Luther The Reformer. Minneapolis: Augsburg Fortress Publishing House, 1986, 104., наполягаючи на тому, що, оскільки прощення може дарувати лише Бог, ті, хто стверджує, що індульгенції звільняють покупців від усіх покарань і дарують їм спасіння, помиляються. Християни, за його словами, не повинні послаблювати наслідування Христа через такі фальшиві запевнення.
За словами Філіпа Меланхтона, який писав у 1546 році, того ж дня Лютер прибив копію Дев'яносто п'яти тез до дверей Замкової церкви у Віттенберзі - церковні двері виконували роль дошки оголошень того часу - подія, яка зараз вважається початком протестантської Реформації і відзначається щороку 31 жовтня як День Реформації. Деякі вчені ставлять під сумнів точність розповіді Меланхтона, зазначаючи, що не існує жодних свідчень сучасників.Iserloh, Erwin. The Theses Were Not Posted. Toronto: Saunders of Toronto, Ltd., 1966. Інші заперечують, що в таких свідченнях немає потреби, оскільки за часів Лютера це був звичайний спосіб рекламування подій в університетському кампусі.Junghans, Helmer. "Luther's Wittenberg," in McKim, Donald K. (ed.) The Cambridge Companion to Martin Luther. New York: Cambridge University Press, 2003, 26.
Дев'яносто п'ять тез були швидко перекладені з латинської на німецьку, надруковані й широко розтиражовані, що зробило полеміку однією з перших в історії, яка отримала підтримку друкарського верстата.Brecht, Martin. Martin Luther. tr. James L. Schaaf, Philadelphia: Fortress Press, 1985–93, 1:204–05. Протягом двох тижнів тези поширилися по всій Німеччині; протягом двох місяців - по всій Європі.
Виправдання вірою
З 1510 по 1520 рік Лютер читав лекції про Псалтир, Послання до Євреїв, Римлян і Галатів. Вивчаючи ці частини Біблії, він по-новому подивився на використання Римо-католицькою церквою таких термінів, як покаяння і праведність. Він переконався, що церква корумпована у своїх підходах і втратила з поля зору те, що він вважав кількома центральними істинами християнства, найважливішою з яких для Лютера було вчення про виправдання - Божий акт проголошення грішника праведником - лише вірою через Божу благодать. Він почав вчити, що спасіння або спокута - це дар Божої благодаті, який можна отримати лише через віру в Ісуса як месію.Wriedt, Markus. "Luther's Theology," in The Cambridge Companion to Luther. New York: Cambridge University Press, 2003, 88–94. «Ця єдина і тверда скеля, яку ми називаємо вченням про виправдання, - писав він, - є головним пунктом усього християнського віровчення, в якому міститься розуміння всього благочестя»Bouman, Herbert J. A. "The Doctrine of Justification in the Lutheran Confessions", Concordia Theological Monthly, November 26, 1955, No. 11:801..
Лютер прийшов до розуміння виправдання як цілковито Божої справи. На противагу вченню свого часу про те, що праведні вчинки вірян здійснюються у співпраці з Богом, Лютер писав, що християни отримують таку праведність повністю ззовні; що праведність не тільки походить від Христа, але насправді є праведністю Христа, яка приписується християнам (а не вливається в них) через віру. «Ось чому тільки віра робить людину праведною і виконує закон», - писав він. «Віра - це те, що приносить Святий Дух через заслуги Христа». Віра для Лютера була даром Божим. Свою концепцію «виправдання» він пояснив у «Шмалькальдських статтях»:
Реакція папства
Поширення ідей Лютера та його праці 1517-1520 років Праці Лютера широко розповсюджувалися, досягнувши Франції, Англії та Італії вже в 1519 році, і студенти стікалися до Віттенберга, щоб послухати його промову. Він опублікував короткий коментар до Галатів і свій Твір на псалми. У той же час, до нього прибули депутати з Італії та від богемських уракістів; Ульріх фон Гуттен і Франц фон Зіккен запропонували взяти Лютера під свій захист.
Цей ранній період кар'єри Лютера був одним з найбільш творчих і продуктивних.Spitz, Lewis W. The Renaissance and Reformation Movements, St. Louis: Concordia Publishing House, 1987, 338. 1520 року були опубліковані три його найвідоміші твори: «До християнського дворянства німецької нації», «Про вавилонський полон церкви» і «Про свободу християнина».
Нарешті, 30 травня 1518 року, коли Папа Римський зажадав пояснень, Лютер написав Папі короткий виклад і пояснення своїх тез. Хоча Папа, можливо, і погодився з деякими пунктами, йому не сподобався виклик його авторитету, тому він викликав Лютера до Риму, щоб той відповів на них. У цей момент втрутився Фрідріх Мудрий, саксонський курфюрст. Він не хотів, щоб одного з його підданих відправили до Риму, щоб його судило католицьке духовенство, тому вмовив імператора Священної Римської імперії Карла V, який потребував підтримки Фрідріха, домовитися про компроміс.
Проте, було досягнуто домовленості, згідно з якою виклик до суду було скасовано, і в жовтні 1518 року Лютер поїхав до Ауґзбурга, щоб зустрітися з папським легатом, кардиналом Томасом Каджетаном. Суперечка була довгою, але нічого не було вирішено. Лейпцизькі дебати відбулися в червні та липні 1519 року в замку Плейсенбург у Лейпцигу, Німеччина. Їхньою метою було обговорення вчення Мартіна Лютера, і вони були ініційовані та проведені в присутності Георга, герцога Саксонського, опонента Лютера.
Відлучення від церкви 15 червня 1520 року Папа Римський попередив Лютера папською буллою (едиктом) Exsurge Domine, що йому загрожує відлучення від церкви, якщо протягом 60 днів він не відмовиться від 41 речення, взятого з його творів, включаючи Дев'яносто п'ять тез.
Восени того ж року Йоганн Ек проголосив буллу в Мейсені та інших містах. Карл фон Мільтіц, папський нунцій, намагався знайти рішення, але Лютер, який у жовтні надіслав Папі копію «Про свободу християнина», 10 грудня 1520 року публічно підпалив буллу і декреталії у Віттенберзі,Brecht, Martin. (tr. Wolfgang Katenz) "Luther, Martin," in Hillerbrand, Hans J. (ed.) Oxford Encyclopedia of the Reformation. New York: Oxford University Press, 1996, 2:463. що він захищав у книзі «Чому Папа і його остання книга спалені, і твердження щодо всіх статей».
Як наслідок, Лютер був відлучений від церкви Левом X 3 січня 1521 року буллою Decet Romanum Pontificem.
Вигнання
Вормський райхстаґ
Виконання заборони за 41 вироком покладалося на світську владу. 18 квітня 1521 року Лютер з'явився за наказом перед Вормсським сеймом. Це були загальні збори станів Священної Римської імперії, що проходили у Вормсі, місті на Рейні. Він проходив з 28 січня по 25 травня 1521 року під головуванням імператора Карла V. Принц Фрідріх III, курфюрст Саксонії, домігся домовленості, що Лютеру буде обіцяно безпечний проїзд на збори і назад.
Йоганн Ек, виступаючи від імені імперії як помічник архієпископа Тріра, вручив Лютеру копії його творів, розкладені на столі, і запитав його, чи є ці книги його творами, і чи підтримує він їхній зміст. Він підтвердив, що є автором, але попросив час на роздуми над відповіддю на друге запитання. Він помолився, порадився з друзями і наступного дня дав відповідь: «Якщо я не буду переконаний свідченнями Святого Письма або ясним розумом... я не можу і не буду робити ніяких спростувань, оскільки ні безпечно, ні чесно діяти проти совісті». Відомо також, що він додав: «Я стою тут. Нічого не можу вдіяти. Боже, допоможи мені. Амінь.» (). Цей опис декларації може бути апокрифічним,Hillerbrand, Hans J. "Martin Luther: Diet of Worms," Encyclopædia Britannica, 2007. оскільки лише останні чотири слова з'являються в тогочасних свідченнях.