О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (27 листопада 1863, Гурагумора, Сучавський повіт, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія — 21 березня, 1942, Чернівці, Губернаторство Буковина, Румунське королівство) — українська письменниця-модерністка, рання буковинська феміністка, близька подруга та соратниця Лесі Українки. Авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва та буковинського села на межі століть, щоденника та листів. Одна з найважливіших постатей раннього модернізму в українській літературі«Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний ареопаґ, найвища інстанція» // Микола Євшан, «Тіні забутих предків». Цитата за виданням: Критика, літературознавство, есеїстика, с. 473.

Маючи лише 4 класи офіційної освіти, Кобилянська гостро відчувала нерівноправне становище жінки, «рабство родинне і рабство суспільне». У 1894 році стояла біля витоків «Товариства руських жінок на Буковині». 1902-го року в Чернівцях співорганізувала та очолила «Кружок українських дівчат».

Послідовниця феміністичних ідей Наталії Кобринської, близька подруга художниці Августи Кохановської, лікарки Софії Окуневської, Ольги Устиянович, під впливом яких німецько- та румунськомовна Кобилянська почала писати українською, самостійно обрала українську ідентичність та почала відстоювати права українського жіноцтва та селянства.

Життєпис

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині четвертою із семи дітей.

Батько, дрібний урядовець Юліан Якович Кобилянський, народився в Галичині (навчався у школі в БучачіФроленков В., Хаварівський Б. Кобилянська Ольга Юліанівна… — С. 104.). Належав до шляхетного роду з Наддніпрянщини. Проте дід Ольги Яків не підтвердив документи про шляхетство сина нотаріально, вважаючи, що для заробітку йому буде достатньо розуму. Це значно вплинуло на долю письменниці, позначивши її фінансовою скрутою, труднощами в освіті й самореалізації.

Мати, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Її родичем був німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства. Ольга дуже любила і глибоко шанувала матір, називала її «наша лагідна „Свята Анна“».

Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Інший брат Юліан — філолог, автор кількох підручників із латинської мови. Сестра Ольги Євгенія мала дар до музики, майстерно грала на фортепіано.

Ранні роки та стосунки

Коли Ользі було 5 років, батька переводять до Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. З Ольгою Устиянович Кобилянська щиро товаришувала до кінця життя.

1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольга вступає до німецької початкової школи, вчиться гри на фортепіано. Українську мову Ольга вивчала дома і приватно, у школі — лише німецьку та румунську. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. Тут Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців». Вірною подругою Кобилянської назавжди стає художниця Августа Кохановська. «Вона є мій „добрий ангел“, як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.

Після закінчення 4 класів початкової школи Ольгу не полишають мрії про подальшу освіту, на той час важкодоступну для жінок, тож вона наполегливо навчається самостійно: позичає книжки, користується підручниками братів, слухає їхні дискусії, багато читає. Починає цікавитись жіночим питанням та проблемами емансипації. Робить перші літературні спроби — веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та німецькою), прозові нариси. Потрохи малює, їздить верхи в гори, грає в аматорських виставах.

1881 року до Кимполунгу приїжджає лікар Атанасій Окуневський з 17-річною дочкою Софією Окуневською, з якою Ольга починає приятелювати. «Заговорила до мене українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок», — згадує Кобилянська в автобіографії. 1883 року Окуневська знайомить Кобилянську з феміністкою, організаторкою жіночого руху на Буковині та письменницею Наталією Кобринською, чия особистість дуже вплине на формування поглядів Кобилянської.

1889 року Кобилянська на два роки переїжджає з родиною до села Димки.

Розквіт таланту і Леся Українка

Дворічне перебування Кобилянської у селі Димка дало змогу письменниці заглянути глибше в селянське життя. У 1891 році родина переселилася в Чернівці, де був осередок прогресивних діячів, які позитивно впливають на розвиток передового світогляду Кобилянської. Софія Окуневська надсилає їй зі Львова твори Марка Вовчка, Михайла Павлика, Івана Франка, Тараса Шевченка. Мистецький світ полонить Кобилянську. Творами Шевченка вона була захоплена настільки, що багато з них знала напам'ять.

Пам'ятним для Кобилянської був 1898 рік, коли вона їде до Львова для участі у відзначенні 25-річного ювілею творчої діяльності І. Франка. Тут знайомиться з Василем Стефаником, зав'язує дружбу і листування з ним, обговорюючи психологізм його новел.

У 1899 році М. Павлик знайомить листовно Кобилянську з Лесею Українкою. На запрошення Косач Кобилянська приїздить до неї в Зелений Гай на Полтавщині, а через два роки поетеса була гостею Кобилянської в Чернівцях. Леся Українка відіграла значну роль у творчому зростанні письменниці з Буковини. Вона цінувала її талант, бо відчувала у високомистецьких творах посестри «гірську верховину, широкий горизонт». Між письменницями укладаються плідні стосунки, відображені як у їх творчості, так і в листуванні, що набуває інтимного характеру. Обмінюючись ідеями та світоглядом, Кобилянська та Косач разом стоять біля витоків творення феміністичного канону української літератури, вибудовуючи образ нової жінки: жінки-інтелігентки, борчині з обставинами пригнобленої верстви, закоханої в питомо жіночу душу та загальнолюдський гуманістичний ідеал. Хоча листи Кобилянської до Косач зникли з її особистого епістолярного архіву, листи Косач до Кобилянської збереглися і досліджуються досі як унікальний зразок феміністично-лесбійської епістолярної творчості в українській літературі. Саме до Кобилянської їде Косач після смерті Сергія Мержинського, щоб упоратися з горем.

У 1903 році, у розквіті таланту Кобилянська застудилася, внаслідок чого розвинувся частковий параліч. Це позбавило письменницю широкої можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, з народом. Недуга, хвороба та смерть батька, матеріальна скрута спричинили творчий спад: «Моє життя ніколи не було веселим, а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту». Попри хворобу, смерть батька та злидні, Кобилянська невтомно працює і видається, досягаючи в наступні 10 років заслуженої літературної слави.

Пізній період У 1940 році, після прилучення Бессарабії та Північної Буковини до Радянського Союзу, Кобилянську було нагороджено почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. Заразом її прийняли до Спілки радянських письменників України, для чого написала «партійне» за риторикою вітання приходу радянської влади на Буковину для альманаху «Вільна Буковина»«Альманах „Вільна Буковина“ — це перша ластівочка звільненої Буковини, що прилетіла, щоб защебетати нам про радість та життя людини, що не знає гніту…» і т. д..

У 1941 році письменниця не змогла евакуюватися з Чернівців. Румунський уряд дав розпорядження передати письменницю військовому суду.

Наміри румунів залишилися нездійсненими, бо 21 березня 1942 року 78-річна Ольга Кобилянська померла. Румунська влада заборонила громадськості провести її в останню путь: на похороні були лише її рідні й близькі.

Цитати

Контроверсії

Ольга Кобилянська листувалась з іншою українською письменницею Лесею Українкою. Особливо активним та відвертим листування було в перші роки ХХ століття. У 1901 році, після смерті нареченого Сергія Мержинського, Леся Українка їде в гості саме до Ольги Кобилянської за підтримкою .

У листах дві письменниці виробили особливий стиль звертання в третій особі – «хтось біленький» і «хтось чорненький», «хтось» і «хтосічок». Часто листи завершувались фразою «Хтось когось любить». Українська літературознавиця Віра Агеєва вказує, що такий стиль листування пов'язаний з сильним душевним зворушенням, одвертістю й розчуленістю, та порівнює його з лесбійськими стосунками англійських письменниць Вірджинії Вульф та Віти Секвілл-Вест .

З іншого боку, письменниця Оксана Забужко вважає, що роман між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою є міфом. Таку думку автор висловила у своїй книзі «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»:Книга Оксани Забужко: Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій, Видавництво Комора, Київ, 2007 рік, 656 сторінок (chtyvo.org.ua)

Літературна та громадська діяльність

Ольга Кобилянська за майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; 1901 року вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleine russische novellen». Найкращі твори Кобилянської вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими.

У 13—14 років Ольга писала вірші німецькою. У 1880 році пише перше німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 році — «Доля чи воля?». Потім створює алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886—1887).

Попри хворобу і злидні, і після 1903 року Кобилянська продовжує писати, видавши протягом наступних 10 років чотири повісті: «Ніоба» (1905), «У неділю рано зілля копала» (1907), «Через кладку» (1911) та «За ситуаціями» (1913); а також — збірку новел «До світа» (1905). Крім того, після 20 років творчого шляху до неї приходить визнання: спочатку завдяки повісті «Земля», яку високо оцінила старша ґенерація письменників, а пізніше — завдяки «Молодій музі» (яка видала на її честь альманах «За красою» в 1905 році) та Миколі Євшану — провідному літературному критику передвоєнної доби.

Під час Першої світової війни Кобилянська пише низку коротких творів («Юда», «Назустріч долі», «Лист засудженого жовніра до своєї жінки»), зображаючи нещастя героїв, спричинені тривалим конфліктом.

Протягом 1920-х Кобилянська видає збірку новел «Сниться» (1922), оповідання (маленьку повість) «Вовчиха» (1923), роман «Апостол черні» (1926). В радянській Україні виходять численні перевидання її творів — зокрема, і її перше зібрання творів у 9 томах. Після чого письменниця поступово відходить від активної літературної творчості.

Становлення

У Південній Буковині, заселеній переважно румунами, і меншою мірою українцями, українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 1860—1880 роках не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській знань з історії та культури українського народу. Перші її літературні твори, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, що означає слово «література», припадають на початок 1880-х років («Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та інші) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей із народу.

Сприйняття Кобилянською німецької культури проходило через її особисті зв'язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями журналів і газет. Це спілкування дало змогу їй надрукувати німецькою мовою різні твори, як-от «Природа», «Битва», «Некультурна», «Мужик».