Степан Анастасович Мікоян (; 12 липня 1922, Тифліс, Грузинська РСР, Закавказька СФРР — 24 березня 2017, Москва, Росія) — радянський льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу (1975). Генерал-лейтенант авіації (7.05.1980). Заслужений льотчик-випробувач СРСР (10.12.1963). Кандидат технічних наук (1978). Старший син партійного та державного діяча Анастаса Івановича Мікояна.
Життєпис Народився 1922 року в Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія). Вірменин. У шкільні роки серйозно займався кінним спортом та автосправою. Закінчив 10 класів школи у 1940 році.
З серпня 1940 року перебував у лавах Червоної армії, разом зі своїм другом Тимуром Фрунзе вступив до Качинської військової авіаційної школи пілотів імені А. Ф. М'ясникова в Криму в серпні 1940 року. Закінчив її 3 вересня 1941 року в місті Красний Кут Саратовської області, куди евакуювали училище після початку німецько-радянської війни. У тому ж році у 8-му запасному авіаційному полку він перевчився на винищувач Як-1 (полк дислокувався на аеродромі Багай-Барановка)Торубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 2—4..
У грудні 1941 року зарахований до 11-го винищувального авіаполку, який обороняв Москву (6-й винищувальний авіаційний корпус ППО, Московський корпусний район ППО)Торубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 4..
16 січня 1942 року при здійсненні свого 11-го бойового вильоту Степан Мікоян був помилково збитий радянським льотчиком Михайлом Родіоновим. Йому вдалося посадити палаючу машину, після цього він потрапив у медсанбат із опіком 3-го ступеня рук, обличчя, лівої ноги та колінного суглоба правої ноги. Лікувався у шпиталі в МосквіТорубаров В. Испытатель. // Авиация и космонавтика. — 2022. — № 7. — С. 4—5..
У серпні 1942 року отримав призначення в 434-й винищувальний авіаційний полк, з яким у вересні прибув на Сталінградський фронт. Там воював до початку жовтня 1942 року, коли полк через важкі втрати вивели в тил на переформування. У листопаді 1942 року капітан Степан Мікоян нагороджений орденом Червоного Прапора за 14 бойових вильотів у грудні 1941 року — січні та у вересні 1942 року, 3 повітряних бої та 6 збитих літаків противника у групі. Член ВКП(б) з 1943 року.
Після загибелі брата Володимира Степана Мікояна перевели з фронтової авіації до військ ППО, з 1943 року він служив у 12-му гвардійському винищувальному авіаційному полку ППО. У серпні 1944 року командир ланки гвардії капітан Степан Мікоян нагороджений орденом Червоної Зірки за виконання 7 вильотів на супровід особливо важливих вильотів та літерних поїздів Новікова, Жукова, Воронова, Мерецькова, Попова.
У червні 1945 року одружився з Елеонорою Лозовською, донькою льотчика-випробувача Петра Івановича Лозовського, який загинув 1932 року.
З 1945 по 1951 роки — слухач інженерного факультету Військово-повітряної інженерної академії імені професора М. Є. Жуковського. Після закінчення працював у Науково-випробувальному інституті ВПС: льотчик-випробувач, провідний інженер, з 1957 року — заступник начальника 1-го відділу з льотної частини, з 1958 року — помічник начальника інституту з комплексів перехоплення, з 1959 року — начальник 1-го управління, з грудня 1964 року — заступник начальника ДПІК ВВС.
Протягом 23 років випробовував бойові літаки винищувальних ОКБ Мікояна, Сухого та Яковлєва. За роки випробувальної роботи брав участь у випробуваннях літаків: Ла-15, МіГ-15, УТІ МіГ-15, МіГ-17, МіГ-19П, МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, МіГ-27, Су-15, Су-24, Як-27Р. Освоїв 102 типи літальних апаратів, мав наліт близько 3500 годин. Йому було присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР».
3 квітня 1975 року за проведення державних випробувань МіГ-25 удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Коли за станом здоров'я його відсторонили від польотів на реактивних літаках, перейшов на роботу в оборонну промисловість. З квітня 1978 року обіймав посаду заступника головного конструктора московського НВО «Блискавка» з льотних випробувань. У космічному польоті «Бурана» відповідав за управління кораблем на ділянці зниження та посадки.
З 1992 року у відставці. 17 грудня 2012 року розпорядженням Уряду Російської Федерації № 2406-р Степану Мікояну було присуджено премію за значний внесок у розвиток Військово-повітряних сил у галузі випробування та дослідження озброєння, військової та спеціальної техніки Військово-повітряних сил, які сприяли прогресу вітчизняної авіації та засобів протиповітряної оборони.
У двох фільмах «Битва за Москву» та «Сталінград» зіграв свого батька, Анастаса Івановича Мікояна.
Урна з прахом похована на Новодівичому цвинтарі у сімейному похованні.
Родина
Дружина — Мікоян (Лозовська) Елеонора Петрівна (1922—2009), журналістка, філолог Син — Мікоян Володимир Степанович (нар. 1946), біофізик Донька — Мікоян Ашхен Степанівна (нар. 1949), філолог, кандидат філологічних наук, доцент кафедри англійського мовознавства філологічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова Син — Мікоян Олександр Степанович (нар. 1952), музикант, автогонщик Онуки:
Олександр (род. 1972), математик Юлія (род. 1972), историк Дмитро (род. 1976) Кирило (род. 1995) Антон (род. 1996)
Правнучка Олександра (нар. 1992)
Нагороди та звання
Герой Радянського Союзу (3.04.1975) орден Леніна (3.04.1975) орден Червоного Прапора (23.11.1942) орден Вітчизняної війни І ступеня (11.03.1985) чотири ордени Червоної Зірки (22.8.1944, 30.12.1956, 29.04.1957, 24.11.1966) медаль «За бойові заслуги» (15.11.1950) медаль «За оборону Москви» (1942) медаль «За оборону Сталінграда» (1944) медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 гг. " інші медалі почесний член . звання "Почесний громадянин міста Ахтубінськ Астраханської області " (2010)Двадцать первое заседание совета МО «Город Ахтубинск» почесне звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР» (10.12.1963) військове звання: Генерал-лейтенант авіації лауреат премії Уряду Російської Федерації за значний внесок у розвиток Військово-повітряних сил (17 грудня 2012) — за випробування та дослідження озброєння, військової та спеціальної техніки Військово-повітряних сил, які сприяли прогресу вітчизняної авіації та засобів протиповітряної оборони
Фільмографія
— Битва за Москву — Анастас Мікоян — Сенс життя — Сталінград — Анастас Мікоян — Старий та небо
Наукові праці
Практична аеродинаміка маневрених літаків: Підручник для льотного складу (у співавт.) / За загальною редакцією д. т. н. М. М. Лисенкосо. — .: Воєніздат, 1977. Мікоян С. А., Корбут А. Г. Захід на посадку по приладах. — .: Воєніздат, 1979. Спогади льотчика-випробувача. — , 2002. — ISBN 5-93848-006-х Мікоян С. А. [militera.lib.ru/memo/russian/mikoyan_sa/index.html Ми — діти війни]. — .: Яуза, Ексмо, 2006. — ISBN 5-699-18874-6.
Публікації та інтерв'ю
Інтерв'ю з. Степаном Мікояном.
Примітки
Література
Казарян А. В. Война, люди, судьбы. — Кн. IV. — , 1984.
Посилання
С. А. Мікоян на сайте www.biograph.ru Некролог в газеті «Красная звезда»