Роман Семенович (пом. після 1402) — князь Новосільський, за заснованою на родоводі традиційної версії молодший син князя Семена Михайловича Глухівського або, за версією Н. Д. Квашніна-Самаріна, його правнук. Роман був союзником московських князів, його армія брала участь у Куликівській битві. За повідомленнями родоводів, Роман переніс столицю Новосільського князівства в Одоєв. Від трьох синів Романа пішли роди князів Білевських, Воротинських та Одоєвських.
Життєпис Після смерті свого бездітного старшого брата князя Івана Семеновича Новосільського Роман Семенович зайняв княжий престол у Новосілі. Сталося це, ймовірно, до початку 1370 рокуБеспалов Р. А. О сыновьях князя Романа Семеновича Новосильского // Вопросы археологии, истории, культуры и природы Верхнего Поочья: Материалы XII Всероссийской научной конференции 3–5 апреля 2007 г. — Калуга: Изд-во «Полиграф-Информ», 2008. — 4 вересня. — С. 124—128..
Вперше імовірно Роман згадується у 1375 році, коли він зі своєю дружиною брав участь у поході коаліції князів Залісся під проводом Дмитра Донського проти великого князя Михайла Олександровича Тверського. У тому ж році ординське військо розорило Новосіль, після чого Роман, за повідомленнями родоводу, перебрався в Одоєв, хоча імовірно Одоєв як столиця князівства згадується тільки у 1407 році, коли «Литва повоювала землю Новосільську і град Одоєв вогнем попалиша».
За Єрмолінським літописом, у 1380 році армія князя Романа Новосільського у складі раті під командуванням великого князя московського Дмитра Донського брала участь у Куликівській битві проти Мамая, фактичного правителя Золотої Орди. Водночас великий князь литовський Ягайло, який виступив з литовсько-руською раттю на допомогу Мамаю, дійшов до Одоєва, де дізнався про поразку свого союзника у битві.
У 1385 році князь Роман Новосільський брав участь у невдалому поході московської раті під командуванням князя Володимира Андрійовича Серпуховського проти великого рязанського князя Олега Івановича.
Князь Роман Семенович Новосільський востаннє згадується у 1402 році у мирному договорі великого князя московського Василя Дмитровича з великим князем рязанським Федором Ольговичем.
Ім'я Романа згадується у Любецькому синодику у списку чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського, причому там згадується, що Роман прийняв чернечий постриг (ймовірно, перед смертю). Існує легенда, що саме Роман заснував Лихвінський Покровський Добрий монастир.
У літописах Роман згадується з титулом «князь Новосільський». Однак, коли князі Одоєвські у XVI столітті подали свій родовід розпис, вони вказали Романа з титулом князя Одоєвського. На думку дослідників, ця підміна титулу була потрібна князям Одоєвським для обґрунтування свого походження від Романа. З титулом князя Одоєвського Роман потрапив до ряду родослівців — зокрема, до Рум'янцевського і Государевого, проте в багатьох інших родослівцях (у Літописному, Патріаршій редакції, редакції початку XVII століття) титул князя Новосільського у Романа був збережений. Через війну князь П. В. Долгоруков у своїй «Родовідній книзі» змішав у Романа обидва титули, назвавши його князем Новосільським і Одоєвським.
На думку польського історика Стефана Кучинського, після смерті Романа єдине Новосільсько-Одоєвське князівство перестало існувати, розпавшись на уділи, проте проти цієї точки зору виступають деякі сучасні історики, вказуючи на те, що на початку XV століття новосільські князі ще у 1427 році зберігали родову єдність.
Шлюб та діти Ім'я дружини Романа невідоме. Відомості про дітей Романа суперечливі. У родоводів у нього показано трьох синів:
Василь Романович, князь Новосільський, родоначальник князів Білевських Лев Романович, князь Новосільський, родоначальник князів Воротинських Юрій Романович Чорний, князь Новосільський, родоначальник князів Одоєвських
Проте низка дослідників додали Роману ще трьох синів, існування яких сумнівно:
Данило Романович Семен Романович Степан Романович
Коментарі
Примітки
Література
Войтович Л. В. Ольговичі. Гілка Михайловичів. Одоєвські. Воротинські // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження (укр.). — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1. Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику. — СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327 (+47) с. Коган В. М., Домбровский-Шалагин В. И. Князь Рюрик и его потомки: Историко-генеалогический свод. — СПб.: «Паритет», 2004. — 688 с. — 3000 экз. — ISBN 5-93437-149-5.