Blink-182 (вимовляється «блінк уан-ейті-ту») — південно-каліфорнійський панк-рок гурт, був заснований у 1992 році гітаристом і вокалістом Томом ДеЛонгом, бас-гітаристом і вокалістом Марком Гоппусом і барабанщиком Скоттом Рейнором у північному передмісті Сан-Дієґо, місті Пауей, Каліфорнія. Гурт домігся великого успіху в 1999 році після випуску альбому Enema of the State, який досяг 9 позиції у хіт-параді Billboard 200 і став мультиплатиновим. Наступному альбому гурту — Take Off Your Pants and Jacket (2001) — вдалося зайняти перший рядок рейтингу в США, Канаді та Німеччині. П'ятий однойменний альбом (2003) ознаменував собою зрушення у творчості гурту, який приніс у поп-панк-звучання гурту деякі невластиві цьому стилю експериментальні елементи.
Том ДеЛонг покинув Blink-182 у 2005 році, відправивши гурт у «безстрокову відпустку». Том заснував окремий проєкт Angels & Airwaves, в той час як Марк Гоппус і Тревіс Баркер створили гурт +44. Учасники Blink-182 возз'єдналися в лютому 2009 року і вже у вересні 2011 вийшов їхній новий альбом Neighborhoods. 2015 року Том Делонг знову покинув гурт. На його місце був запрошений гітарист гурту Alkaline Trio Метт Скіба.
Історія
Каліфорнійська школа Породження панк-сцени Сан-Дієго (штат Каліфорнія), панки нової школи Blink-182 подали перші ознаки життя у вересні 1991 року. Початковою точкою стало знайомство 18-річного басиста і вокаліста Марка Гоппуса з гітаристом і співаком Томом Делонгом, якому на той момент було тільки 14 років. В день, коли двоє майбутніх засновників гурту познайомилися, вони каталися на скейтборді з друзями на зоні для паркування біля супермаркету. Гоппус, щоб справити на Делонга враження, заліз на ліхтарний стовп і зістрибнув з самого верху, пошкодивши обидві п'яти. Марк і Том зрозуміли, що в них є щось спільне і в той же вечір організували гурт під назвою «Duck Tape». Назву Duck Tape незабаром замінили на Blink. Натхнені ідеєю грати в одному гурті, двоє друзів знаходять зовсім юного барабанщика Скотта Рейнора.
Зародковий варіант гурту складався із трьох хлопців, які підробляли на весіллях, ювілеях й інших святах. Але після декількох місяців музиканти вирішили поділитися з рештою всього світу своїм завзяттям, позитивним відношенням до життя і любов'ю до гумору.
Рання кар'єра (1992—1996) Попри юний вік, учасникам Blink вдається домовитися про постійні виступи в клубах Сан-Дієго і його околиць. Результатом перших двох років життєдіяльності гурту став дебютний альбом «Flyswatter», створений власними зусиллями і виданий своїм коштом. Накопичуючи досвід спілкування з публікою, «блінки» водночас заводять дружбу з гуртом Vandals, чий крихітний лейбл Kung Fu стає першою компанією, що зацікавилася їхньою творчістю. 1994 року лейбл публікує дебютну касету Blink «Buddha». У цій ще досить невпевненій спробі вже можна розрізнити риси оригінального фірмового стилю, який принесе гурту популярність через декілька років.
Коли про молодих панків дізналися в Європі, однойменний ірландський гурт пригрозив судовим позивом, якщо хлопці не змінять назву. Довелося розширити її до Blink-182.
Не минуло й року, як інша компанія звукозапису, Grilled Cheese (підрозділ Cargo Records), запрошує тріо до співпраці і видає другий альбом «Cheshire Cat», що містить деякі речі з першого студійного запису. Перший і останній реліз гурту на цьому лейблі, альбом виявився не надто вдалою спробою. Проте саме завдяки цьому диску гурт здобув немало нових шанувальників за межами Америки, зокрема, в Австралії. Враховуючи зухвалість матеріалу і невгамовне бажання пустувати навіть в аранжуваннях, це не так вже дивно.
Існує декілька думок про те, чому саме ці цифри врешті-решт були вибрані. Наприклад, що їх число відповідає числу раз, яке Аль Пачіно вимовляє слово «fuck» у фільмі «Особа з Шрамом» (цю версію висловив Марк Гоппус, як пояснення цього числа, в інтерв'ю австралійському кабельному телеканалу), що число було навіяно фільмом Тімоті Хаттона 1985 років випуску, «Turk 182»!, що це уявлення учасників гурту про ідеальну вагу Гоппуса, або що вони зобразили положення в алфавіті букв 'R' і 'B,', посилаючись на північне передмістя Сан-Дієго, Ранчо Бернардо. Хай там що, члени гурту спростовують подібні твердження і наполягають, що цифри були вибрані ними випадково. Проте, в одному з інтерв'ю, Баркер заявив, що «182» пояснює американський радіо-код, що означає 'вбивство' (сплутавши «182», радіо-код для конспірації, з «187»).
Міцний концертний колектив Blink-182 вирушає у світовий Warped Tour, де виступає з командами Pennywise і NOFX. Маршрут пролягає через усю Америку, Канаду, Японію й Австралію. Завдяки цим насиченим гастролям, що проходили в 1996-97 рр., а також численним появам у відеороликах, присвячених серфінгу, скейту і сноуборду, імена Марка Гоппуса, Тома Делонга і Ськотта Рейнора дізнаються в багатьох країнах світу. Слухачам подобаються тексти пісень і мелодії. Чималу славу приносить музикантам такий пікантний елемент живих шоу, як роздягання.
На питання численних журналістів, з якими їм тепер часто доводиться мати справу, музиканти відповідають з властивим їм специфічним гумором. Марк Гоппус довірливо повідомляє, що не займається в житті нічим особливим. «Я просто прагну правильно харчуватися і працюю кілька разів в тиждень, причому завжди сиджу і лежу тільки на правому боці. Річ у тому, що я укріплюю тільки праву половину дупи». Скотт Рейнор на питання про сім'ю розповідає жалісну історію про те, що батьки викинули його з дому, коли йому було всього 4 тижні, а потім його підібрало і виростило плем'я акторів-мімів. Том Делонг, мабуть, більше всіх гордиться своєю командою. «За що б ми не бралися, ми ніколи не прагнемо полегшити собі життя, — каже він. — І, знаєте, виходить забавно… До речі, ви знаєте, що Марк завжди користується тільки однією половиною дупи?»
Dude Ranch (1997—1998)
Прихильники сценічного і спортивного екстриму приглянулися керівництву MCA Records, що запропонував команді вигідні умови контракту. На лейблі MCA в 1997 році Гоппус, Делонг і Рейнор випустили третій альбом «Dude Ranch». Цього разу їхні зусилля увінчалися успіхом. Юнацький панк-гурт з ухилом в альтернативу, приправлений фірмовим гумором, виглядав набагато впевненіше і сильніше, ніж у попередній спробі. Альбом став платиновим в Австралії, золотим у Канаді й Сполучених Штатах. Перший промо-сингл «Dammit (Growing up)», що став фаворитом радіоефіру, увійшов до п'ятірки найчастіше трансльованих радіохітів року. Тим часом, наприкінці 1998-го барабанщик Скотт Рейнор вирішив, що йому з гуртом все-таки не по дорозі. Розлучилися хлопці цілком дружньо.
Прорив і успіх (1999—2002) Місце за ударною установкою зайняв 23-річний Тревіс Баркер, колишній учасник гурту Aquabats. Разом з Гоппусом і Делонгом він засів в студії, працюючи над четвертим альбомом «Enema of the State», який був готовий до липня 1999 року. Диск активно розштовхував своїх суперників в чартах. У США він піднявся на 9 рядок рейтингу Billboard 200, в Канаді опинився на 7 місці в чарті альбомів, а серед найпопулярніших записів в інтернеті потрапив в Тор 3. Вже за перші два місяці його тираж в США перевищив два мільйони копій. Альбом був підтриманий на музичному ринку двома запальними синглами «What's My Age Again?» і «All the Small Things». Причому перший же сингл і супровідне відео відразу після виходу в світ викликали бурхливу полеміку серед фанів. Панк-гурти Сан-Дієго і околиць розділилися на тих, хто підтримував, і тих, хто зовсім не схвалював дуже легковажну поведінку Blink-182: вони не придумали нічого кращого, ніж розмістити на обкладинці свого CD фото порнозірки Janine. І цей невеликий скандальчик, і якість нового матеріалу (юнацький драйв, запальні мелодії) зіграли свою роль: альбом знайшов більше чотирьох мільйонів покупців.
Відправившись в концертний тур на підтримку «Enema of the State», в 2000 році за підсумками туру команда випустила диск-концерт «The Mark, Tom and Travis Show (the Enema Strikes Back)». Альбом, хоч і виданий обмеженим тиражем, був популярним, дійшовши до 8 рядка чарта Billboard 200.
Серію вдалих релізів продовжив п'ятий студійний альбом «Take Off Your Pants and Jacket», виданий в червні 2001 року. Цього разу, опісля сім років після дебюту, музиканти повернулися до своїм панк-коренів і довели, що панк-рок марки Blink-182 приносить незмінний комерційний успіх. «Take Off Your Pants and Jacket» стартував на першому рядку американського чарту. Назва альбому не брехала — нижній половині тіла було приділено немало уваги. Наприклад, в треку «Grandpa Song», який самі музиканти називають жартом («нічого серйозного»), йдеться про відчуття при інцесті.
Американська частина туру на підтримку альбому пройшла як завжди з успіхом (повні стадіони, поставлені на вуха), а ось європейські гастролі довелося скасувати через хворобу Тома Делонга. За останні роки музиканти розширили своє амплуа і наголосилися в Голлівуді, знявшись в епізоді молодіжної комедії «American Pie». За їхніми відгуками, вони так веселилися під час зйомок, що коли їх запросили взяти участь і в створенні «American Pie — 2», погодилися відразу ж і з великим задоволенням. Цього разу йшлося про написання саундтрека, за такої нагоди й була створена композиція «Every Time I Look for You».
Наприкінці 2002 року Делонг і Баркер тимчасово зняли з себе обов'язки учасників Blink-182 і написали низку нових пісень, призначених для сайд-проєкта під назвою Boxcar Racer. До студійної роботи вони привернули і свого товариша по команді Гоппуса і ще декількох музикантів. «Це експериментальний гурт, — розповів в інтерв'ю Баркер, — і займаємося ми нею для розваги, не прагнучи ні до комерційного успіху, ні до популярності на радіо». Ще одним експериментальним проєктом учасників Blink-182 став гурт Black Eyed Peas, чия діяльність завершилася випуском альбому «Elephunk».
Безіменна ера (2003—2005) Після невеликої перерви в діяльності в 2002 році, почався запис наступного альбому на початку 2003. Пісні записувалися спокійніше і відчуженіше, ніж звичайно. Результатом стало найдоросліше звучання за весь час існування Blink-182. Гурт випустив цей, п'ятий на рахунку, студійний альбом 18 листопада 2003 року. Описаний як «само-медитація в романтичному руйнуванні», альбом містив хітові сингли «Feeling This» (раніше названий як «Action» — саундтрек до гри Madden 2004), «I Miss You», «Down», і написана під впливом 1980-х років «Always». Баркер погодився, щоб гурт залишив альбом безіменним (а не однойменним з назвою гурту) щоб показати нових Blink-182. Це виявляється в тому, що стиль музики куди глибший, ніж у всіх попередніх роботах Blink-182, але все одно направлений на отримання значної кількості ефірного часу на радіостанціях і Fuse. Критики вважали, що їхнє звучання стало схоже на таке як у гуртів The Police і U2, хоча члени гурту стверджували, що більший вплив на їхню творчість мав гурт The Cure, чий фронтмен Robert Smith брав участь у записі пісні «All of This». За словами слухачів, риффи стали важчими, а тексти глибшими. Наприкінці 2003 року гурт взяв участь в турі, що одержав назву «Dolla Bill». Ця назва пов'язана з невеликою вартістю квитків на виступ. Тур був дуже популярним серед шанувальників гурту. Хлопці грали в «інтимніших» місцях і продаж квитків серйозно контролювався, щоб уникнути нелегальних перепродажів квитків. Також спеціальні «зустрічі і вітання» були організовані перед деякими виступами. Тур також охоплював відвідини SOMA в Сан Дієго, місце, де Blink-182 приходили дивитися на виступи і самі виступали в свої ранні роки. Тур з No Doubt літом 2004 року був також дуже успішний. Цей успішний альбом, за три роки після його випуску, був проданий в усьому світі накладом понад 5 мільйонів примірників.
«Безстрокова відпустка» (2005 — 2008)