«Велике місячне дурисвітство» (), або місячна «качка» — серія з шести опублікованих у першій половині XIX століття в нью-йоркській газеті нарисів про нібито наявні на Місяці розумне життя та цивілізацію, відкриття яких приписувалося астроному Джону Гершелю. Автором містифікації вважають журналіста Sun Річарда Адамса Лока, який ніколи, втім, публічно не зізнавався в цьому. На авторстві Лока наполягав його близький друг і біограф Вільям Гріггс, який опублікував 1852 року життєпис журналіста, проте питання досі остаточно не вирішено.

Зміст

Серія з шести статей послідовно виходила в номерах Sun від 25 до 31 серпня 1835 року (з перервою на два вихідні дні, коли газета не виходила). Заголовок кожної з них говорив:Перша стаття серйозним тоном повідомляла про те, що Джон Гершель нібито створив небачений за величиною телескоп-рефлектор, влаштований за новим принципом. Було наведено докладний опис будови цього телескопа: вага його гігантського дзеркального об'єктива становила близько семи тонн; телескоп-рефлектор нового зразка, принципово позбавлений труби, міг повертатися за допомогою системи важелів; до окуляра було приєднано мікроскоп, що нібито дозволяло багаторазово досягти 42-тисячного збільшення зображення і виводити його на укріплений на стіні екран, де можна було розглянути найдрібніші подробиці.

Англійський уряд, який виділив гроші на будівництво такого неймовірного приладу, зобов'язав усіх посвячених до збереження повної таємниці, нібито для того, щоб уникнути ганьби за невдалих результатів, а в разі удачі отримати можливість «подати їх у всьому блиску до більшої слави нації та корони». Можливість першою опублікувати відомості про зроблені відкриття «Sun» отримала завдяки дружбі одного зі своїх журналістів з таким собі доктором Ендрю Ґрантом, учнем Вільяма Гершеля і «беззмінним секретарем» Джона Гершеля (пізніше з'ясувалося, що ніякого доктора Ґранта не існує).

Використання цього незвичайного інструменту дозволило Гершелю «затвердити нову кометну теорію; також, розв'язавши або багато в чому уточнивши розв'язки майже всіх найважливіших задач, що стоять перед математичною астрономією», роздивитися місячну поверхню на видимій відстані близько 100 англійських ярдів і, нарешті, зробити приголомшливе відкриття, що Місяць населений расою людиноподібних істот.

Виїхавши на мис Доброї Надії з метою точного вимірювання дуги меридіана, для чого слід було вивчити проходження Меркурія сонячним диском, Гершель та його помічники в короткий час зуміли збудувати невелику дерев'яну будівлю обсерваторії, серцем якої і став телескоп-гігант. .

Навівши окуляр телескопа на Місяць, Гершель роздивився на його поверхні моря, океани, річки, численні вулкани, як активні, так і згаслі, ялинові й листяні ліси, пальми, і, зрештою, фрукти та квіти. У статті також описано неймовірні пейзажі: острови гірського кришталю з пляжами, засипаними уламками цього ж каменю, що виграє на сонці всіма кольорами веселки, гірські піки зі суцільних сапфірів, і прозорі кварцові гребені, що перетинають навскіс місячні озера.

У поле зору телескопа потрапляли численні звірі та птахи, серед яких були подоби земних бізонів і овець, кумедні звірі, що нагадували кіз синього кольору, але з єдиним рогом, що ріс посередині чола, — так що долину, де їх помітили вперше, було вирішено назвати «Долиною Єдинорога». Тут же виявлено рогатих ведмедів, кілька різновидів оленів та безліч видів птахів, зокрема, сірих пеліканів, лелек та диких голубів.

Крім того, Гершелю нібито вдалося виявити перші сліди розумних істот, що населяли Місяць. Ними виявилися двоногі бобри, які жили в хатинах і вміли користуватися вогнем, про що свідчили струмки диму, що курилися над дахами. Ці бобри, які зазвичай носили своїх малюків у передніх кінцівках, кілька разів потрапляли в поле зору телескопа, а потім удалося спостерігати і більш подібних до людини істот.

Це були люди-кажани («Vespertilio-homo»), які мали перетинчасті крила, як у кажанів, обличчям нагадували орангутанів, зарослих темною шерстю, і займалися виключно поїданням фруктів, купанням у місячних річках, перельотами з місця на місце і розвагами, про які було сказано, що їх «дуже складно узгодити з нашими земними поняттями про пристойність».

Подальші спостереження показали, що на Місяці існує не одна, а кілька рас крилатих людей-кажанів, причому, що світліший відтінок їхньої шкіри, то до більш високорозвиненої спільноти вони належать, залишаючись при цьому такими ж наївними і незіпсованими природними істотами. Останній із цих різновидів, опис якого викладено в номері за 31 серпня, своїм виглядом «майже не поступається ангелам».

Крім того, спостереження показали, що принаймні частина місячних людей-кажанів здатна до виконання складних будівельних завдань, створення предметів побуту та творів мистецтва. Вінцем спостереження виявився місячний храм зі стінами з полірованого сапфіру та мідним дахом.

Храм був порожнім, усередині нього, між сапфіровими колонами, не видно було ні вівтарів, ні жертовників, ні молільників, що дозволило припустити, що це не релігійна, а наукова споруда, або пам'ятник, збудований давно минулими поколіннями або навіть загиблою цивілізацією.

Зрештою спостереження припинили через те, що оптика телескопа, сфокусувавши сонячні промені і спрацювавши на кшталт запального скла, спричинила пожежу в обсерваторії. Полагодивши через деякий час прилад, Джон Гершель направив його в бік Сатурна, оскільки за час, поки тривав ремонт, Місяць перестав бути видимим, і мимохідь визначив, що кільця, які оточують Сатурн, складаються з уламків двох планет, рознесених колись на шматки космічним вибухом, причому на їхній поверхні ще помітні сліди «морів і гір». Остання стаття закінчувалася обіцянкою, що незабаром новий офіційний звіт Джона Гершеля і Королівського астрономічного товариства додасть до вже опублікованого безліч разючих подробиць.

Авторство

Річард Адамс Лок

Автором статей вважають редактора газети New York Sun Річарда Адамса Лока (22 вересня 1800 — 16 лютого 1871), в біографії якого є багато різночитань. Зокрема, в ранньому її варіанті, який 1852 року опублікував Вільям Гріггс, йдеться, що журналіст народився в Нью-Йорку, тоді як сучасні дослідники вважають, що він з'явився на світ у селі Іст-Бренд, у графстві Сомерсет (Велика Британія) (про що свідчить збережений документ із записом про хрещення), а пізніше оголошував себе уродженцем Нью-Йорка, що полегшувало пошуки роботи, якої він відчайдушно потребував, утративши місце журналіста .

Він походив із стародавнього шляхетного роду, який мав власний герб із зображенням трьох соколів і протягом багатьох поколінь справно постачав на службу англійській короні священиків, шерифів, армійських офіцерів і купців.

Існувало хибне припущення, що Річард Лок є прямим нащадком відомого філософа Джона Лока. Насправді філософ ніколи не був одруженим і, мабуть, не мав дітей. Ймовірно, прямим предком журналіста в п'ятому коліні є Льюїс Лок, дядько філософа, відомий лише тим, що чотири рази був одруженим і від усіх своїх дружин нібито мав тридцять п'ять дітей. Сам містифікатор був сином Річарда та Анни Лок (уродженої Адамс), причому був названий Річардом на честь батька і носив подвійне прізвище, що дісталося йому від обох батьків. Майбутній журналіст був третьою дитиною в сім'ї і мав чотирьох сестер і брата, який помер у дитячому віці. Він здобув домашню освіту, спочатку навчившись у матері читання, письма та початків наук. У віці 10 років продовжив заняття зі спеціально найнятим педагогом, причому показав себе дуже здібним учнем, який мав явний потяг до знань. Майбутній журналіст рано полюбив читання та захоплювався пригодницькими романами, серед яких особливо виділяв «Робінзона Крузо» та «Мандри Гулівера».

Надалі Річард Лок, за його власним твердженням, продовжив освіту на теологічному факультеті в одному із найстаріших англійських університетів — Кембриджі; але і це ймовірно, неправда (у повному списку студентів цього університету від часу його заснування і аж до 1900 року, так званому Alumni Cantabrigiensis присутні дев'ять осіб на прізвище Лок, серед яких немає жодного Річарда Адамса). Насправді, мабуть, посварившись із батьком, який наполягав на тому, щоб він продовжив сімейну традицію і став землеміром, Річард поїхав до Лондона. Зі скупих свідчень, що збереглися, можна зробити висновок, що він приєднався до республіканців, зайнявши таким чином ледь не крайню ліву позицію серед політичних течій, які були в ті часи, і навіть якийсь час «без жодного успіху» намагався співпрацювати в газеті «Republican». Ймовірно, він пропрацював деякий час у виданні Ліверпуля «Бджола» () і журналі Imperial Magazine, заснованому методистським священиком Семюелом Дрю, а також ще в кількох лондонських і провінційних журналах, також без особливого успіху. 1826 року він одружився з Естер Боурінг і вимушено повернувся додому, оскільки прогодувати сім'ю лише своїми доходами не мав змоги. У серпні 1830 року в нього народилася дочка, яку назвали Аделаїдою.

Сам Лок, намагаючись якнайменше згадувати цей не дуже вдалий період, розповідав своєму другові та біографу Вільяму Гріггсу, ніби близько 1808 року завербувався в Канадські інженерні війська, де отримав офіцерське звання і служив у армії, починаючи від Піренейської війни і аж до битви при Ватерлоо (тобто до 1815 року). Але, як з'ясувалося вже нині, Локк і цього разу не втримався від обману. Навіть якщо припустити, що він або його біограф переплутав дату (справді, Піренейська війна закінчилася, коли йому ледве виповнилося 15 років), і реальний час служби припав на пізніший період, його ім'я значилося б у списках військовослужбовців Канади, але докладні пошуки, вжиті вже в XXI столітті, нічого не дали. Насправді, позбавлений батьком спадщини, він перебрався зі сім'єю до США. Точна дата переїзду невідома, але відомо, що 1835 року він отримав місце редактора в газеті Sun, що належала до категорії «жовтої преси» і не мала успіху. Спочатку він спеціалізувався на кримінальних репортажах, а потім опублікував свій витвір, який прославив і його, і газету. Наступного року він залишив редакцію Sun і почав видавати власну газету «Нова ера» (), у якій опублікував ще одну містифікацію про зниклий рукопис Мунго Парка, яка не здобула, однак, такої гучної популярності. 1851 року він залишив ремесло репортера, офіційно — через слабке здоров'я, а на думку сучасних дослідників — через важкий і впертий характер, повне невміння порозумітися з владою і тягою до спиртного, яка розвинулася з роками. Останні два десятиліття життя служив митником у Нью-Йорку і помер у лютому 1871 року.

Інші думки про авторство

Лок ніколи не визнавав публічно, що є автором статей, при тому, що конкурентні видання прямо заявляли про це від самого початку, він так само завзято і до кінця спростовував подібні вигадки, лише набагато пізніше визнавши цей факт у розмові зі своїм другом та майбутнім біографом Вільямом Гріггсом, — проте, невідомо, наскільки містифікатор був чесним цього разу. Тому й досі існує думка, що в «дурисвітстві» брали участь і інші особи. Так, іноді в цій ролі згадують , французького географа, який тоді подорожував Америкою (хоча в момент опублікування статей він перебував у штаті Міссісіпі), і, як іноді вважають, списав своє творіння з оповідання Едгара Аллана По «Дивовижна пригода Ганса Пфааля», яке виходило тоді ж.

Ще одним кандидатом у автори є , редактор журналу . Вважають, що саме до нього звернувся по консультацію малообізнаний з астрономічних питань Лок, і саме Льюїс Кларк порадив надати фальшивці форми щоденника, нібито вже опублікованого таким шановним виданням як Edinburgh Scientific Journal. Він, як іноді вважають, склав основну канву історії, списавши її з «Ганса Пфааля», з наміром у такий спосіб насолити По, з яким давно ворогував. Так чи інакше, автор «Пфааля» так і не зміг йому пробачити цього, при тому, що Лок надав задуму більш-менш літературної форми. Проте доказів, що хтось, окрім Лока, був автором містифікації, немає.

Створення фальшивки

Ступінь поінформованості та психологічний настрій