— японський актор кіно і кабукі. Від народження мав офіційне ім'я , але потім двічі його змінював, спочатку на , а згодом на .
Шестимісячного хлопчика всиновив . У 15 років дебютував як актор кабукі під сценічним ім'ям . 1951 року його усиновив і дав нове сценічне ім'я VIII. 1954 року розпочав кар'єру кіноактора. Гра у стрічці принесла йому визнання і кілька нагород за виконання головної чоловічої ролі, зокрема «Кінема Дзюмпо» та «Блакитну стрічку». Шанувальники з любов'ю називали його «Рай-сама». У червні 1968 року акторові поставили діагноз рак прямої кишки, прооперували, але хвороба вже дала метастази в печінку, і наступного року він помер.
Ітікава Райдзо грав здебільшого в історичних драмах. Найбільшу славу йому принесли серіали «», «Ніндзя» (Shinobi no Mono) і «») (на основі історії ). Райдзо багато разів працював з режисером . Серед їхніх спільних робіт — «» (за книгою Юкіо Мішіми) і «».
Серед інших визначних робіт «». Його граціозністю так захоплювалися, що за життя називали «генієм, який мислить своїм тілом».
Життєпис
Народження, названий син Ітікави Кудандзі III Ітікава Райдзо народився 29 серпня 1931 року в районі Накаґьо в Кіото. Його справжнє ім'я при народженні — Акіо Камедзакі. Шестимісячного хлопчика всиновив Ітікава Кудандзі III, який дав йому ім'я Йосіо Такеуті.
Кінокритик так розповідає про обставини його усиновлення. Поки мати носила в собі Райдзо, його батька перевели до Нари як Імперської армії Японії. Мати залишилася в рідному домі батьків чоловіка, однак зазнала переслідувань з боку його родини. Тоді вона звернулася по допомогу до чоловіка, але не одержала відповіді і, нездатна більше терпіти, повернулася в дім своїх батьків, де й народила Райдзо. На той час вона вже розійшлася з чоловіком, тож вирішила виховувати Райдзо сама. Однак незабаром шваґер її чоловіка Ітікава Кудандзі III почав наполягати, щоб вона віддала йому Райдзо на всиновлення. Спочатку вона відмовлялася, але зрештою погодилася, і Кудандзі офіційно всиновив шестимісячного Райдзо. Тільки в 16 років Райдзо дізнався, що то не його рідний батько, а з рідною матір'ю зустрівся тільки в 30.
Дебют у театрі кабукі (1934 – травень 1949) 1934 року, через два роки після того, як Ітікава Кудандзі III всиновив Райдзо, вони переїхали з Кіото до Осаки. Кудандзі не навчав Райдзо змалку акторського мистецтва кабукі. Однак 1946 року, навчаючись у третьому класі середньої школи Тенодзі префектури Осака (теперішня ), Райдзо полишив школу, обравши акторську кар'єру.
У листопаді 1946 року п'ятнадцятирічний Райдзо дебютував на сцені під сценічним ім'ям Ітікава Ендзо II (це було колишнє ім'я його названого батька Кудандзі). Його першою роллю була Леді Охана (Мусуме Охана) у п'єсі Накаямасітірі.
У травні 1949 року, через два роки після акторського дебюту, Райздо сформував театральну майстерню, до якої увійшли ще два молоді актори: Рісьо Арасі (згодом знаний у театрі кабукі як Арасі Кітісабуро VIII, а в кіно — як Ятаро Кітаґамі), а також Накамура Таро II. Цей гурток вони назвали і цілком присвятили свій час репетиціям. Однак названий батько Кудандзі був сином місцевого муніципального радника і став актором кабукі як учень через захоплення цією справою, а не через належність до впливових родин кабукі (кенмон), тож його називали монтей аґарі (той, хто увійшов через учнівство). У театрі Осака Кабукі він мусив обійтися ролями другого плану, і Райдзо, як його синові, це постійно допікало.
Названий син Ітікави Дзюкая III (червень 1949 – червень 1951)
1949 року, тоді ж коли Райдзо організовував "гурток відданих", режисер театру кабукі набирав молодих талановитих акторів для постановок своєї ортодоксальної трупи кабукі, пізніше званої Такеті Кабукі. Учасники "гуртка відданих" брали участь у постановках його трупи, отож він одразу познайомився з Райдзо. Такеті високо оцінював акторські задатки Райдзо, але розумів, що як син Кудандзі той не зможе розкрити свій талант у поділеному між впливовими театральними домами світі кабукі, а так і згине в безвісности. Отож Такеті замислив зробити так, щоб Райдзо успадкував ім'я , яке було без ужитку чверть століття. Утім на це не дала згоди вдова останнього , бо їй не подобалося, що Райдзо не належав до впливових домів світу Кабукі.
Затим Такеті дізнався про бажання бездітного всиновити Райдзо. У грудні 1950 року Ітікава Дзюкай III спостерігав за грою "гуртка відданих" і високо оцінив гру Райдзо в ролі Мінамото но Йоріїе у виставі Сюдзендзі Моноґатарі. Як син шевця Дзюкай не був за походженням пов'язаний зі світом кабукі, однак, доклавши неабияких зусиль, під час і після Другої світової війни добився швидкого визнання на сцені кабукі регіону Кансай. На момент знайомства з Райдзо він вже обіймав упливову посаду президента Гільдії акторів кабукі регіону Кансай『上方歌舞伎・想い出の俳優』「三世市川壽海」（奈河彰輔、歌舞伎美人）2010年2月16日 閲覧。. Крім того, Ітікава Дандзюро VII та Ітікава Дандзюро IX, які використовували «Дзюкай» як сценічне ім'я, дозволили йому взяти його як спадкове ім'я『團十郎辞典』「壽海」（成田屋、市川團十郎・市川海老蔵公式サイト）2010年2月16日 閲覧。. Ба більше, йому навіть було дозволено використовувати і камон , що їх традиційно використовували голови родини Ітікава. Далі завдяки допомозі спільних друзів Такеті вдалося влаштувати усиновлення<. У той момент Дзюкай прагнув, щоб Райдзо взяв спадкове ім’я , яке має глибоке коріння в домі Ітікава, але головний секретар голови родини Ітікава в Токіо, , чинив запеклий опір цьому бажанню, заявивши: «Ми не можемо подарувати спадкове ім'я Сіндзо якомусь невідомому акторові сумнівного походження». Зрештою, після переговорів, домовилися про спадкове ім'я «Ітікава Райдзо». Усиновлення оформили в квітні 1951 року, а в червні в театрі Осака Кабукі відбулася церемонія прийняття імені «Райдзо». Зі слів режисера , приблизно в цей час почали поширюватися чутки, що можливо Ітікава Дзюкай III — це біологічний батько Райдзо.
Після другого усиновлення Райдзо знову, і тепер уже остаточно, змінив і офіційне ім'я на Йосія Ота. Це був вибір самого Райдзо, який вірив у . Зі слів , тодішнього президента , Райдзо пропагував зміну імені серед знайомих, і за переказами близько 20-30 пов’язаних із кіностудією людей зробили це за його порадою. Так вчинила і його майбутня дружина Масако Наґата, яка змінила ім'я з Кьоко на Масако.
Перехід до кіноакторства (липень 1951 – 1957) Хоч Дзюкай і всиновив Райдзо 1951 року, але й він дотримувався настанови не давати головних ролей молодим акторам, тож ставив його лише на другорядні ролі. Крім того, Райдзо не мав окремої гримерки, а мусив ділити з іншими акторами кімнату спільного користування<. Тим часом 1954 року Райдзо поклав собі стати кіноактором і приєднався до кіностудії Daiei.
Пояснюючи мотиви свого переходу, Райдзо казав, що хотів просто спробувати й подивитися, що з цього вийде. Утім, зі слів Рікія Таями, Райдзо вже давно був дуже незадоволений ставленням до себе, і був дуже розлючений тим, що в червні 1954 року в театрі Осака Кабукі йому доручили роль ідіота без єдиної репліки у виставі Коя Хідзірі. Тим то він вирішив назавжди полишити світ кабукі і прийняв пропозицію кінокомпанії Daiei, яка мала намір позиціювати його як провідного актора у своїх історичних драмах. Відтоді Райдзо лише раз зіграв у театрі кабукі: у січні 1964 року в щойно побудованому він виконав роль Ясуї Тогасі у виставі в постановці Тецудзі Такеті. Тоді Райдзо казав: «У кабукі ти не годишся, якщо не старий. У кіно ти не годишся, коли старий. Поки я ще молодий, зароблятиму на хліб кіно, а коли постарішаю, то знову спробую кабукі». Поклавши стати кіноактором, Райдзо почав часто ходити в кіно, де вивчав гру зірки історичних драм у фільмах кінокомпанії Toei.
Дебютною для Райдзо у кіно стала роль у стрічці «», що вийшла на екрани 25 серпня 1954 року. Неприналежність до впливових театральних домів заважала Райдзо долати кар'єрні щаблі у світі кабукі, однак у світі кіно його поважали як сина Ітікави Дзюкая, президента Гільдії акторів кабукі регіону Канто. Керівництво Daiei мало намір позиціювати Райдзо як наступника популярного Кадзуо Хасеґави і дало йому головну роль у його п'ятому та шостому фільмах: «», що вийшов 22 грудня 1954 року, та «», що вийшов 29 січня 1955 року.
1955 року, через два роки після кінодебюту, Райдзо прославився завдяки ролі Тайри но Кійоморі у фільмі режисера Кендзі Мідзоґуті , що вийшов на екрани 21 вересня. Зі слів , що зняв 16 фільмів за участю Райдзо, спочатку здавалося, що Райдзо буде важко досягнути великого успіху, але після виходу Нової повісті про дім Тайра це враження зараз же змінилося. Зі слів Кадзуо Ікехіро, ще одного режисера 16 фільмів з Райдзо, до того моменту здавалося, що він просто імітує Кадзуо Хасеґаву, але поступово його акторські задатки почали проявлятися. Кінокритик писав, що до того часу Райдзо «грав лише добрих вродливих самураїв і якудз, ніби наслідуючи Кадзуо Хасегаву», але тепер він «став видатним актором, що грав на лише в популярних самурайських фільмах, а й виконував яскраві ролі у вишуканих трагедіях».
Райдзо мав слабкі ноги й часто втрачав рівновагу під час виконання бойових сцен. Зі слів Масайосі Цутіди, тодішнього керівника відділу планування Daiei, мабуть, була ще та пригода поставити непевного в бойових сценах Райдзо на роль «юнака Кійоморі, що підкорив весь світ». Райдзо усвідомлював слабкість своїх ніг і відвідував секцію сумо в Університеті Досіся, де виконував різні вправи, зокрема церемонію вітання з підняттям ніг, але це не допомагало. Знімальній команді доводилося робити все можливе, щоб на екрані не було видно слабких ніг Райдзо. Зі слів , який зняв 18 фільмів за участю Райдзо, він спочатку ненавидів фізичну слабкість свого тіла, але потім прийняв цей ґандж і став тримати поставу так, ніби нічого й не було. Після виходу Нової повісті про дім Тайра Райдзо зіграв за рік у понад 10 фільмах, проводячи час у щоденній праці на знімальному майданчику без вихідних.
Сходження до слави (1958 – травень 1968) 1958 року Кон Ітікава призначив Райдзо виконавцем головної ролі у стрічці , знятій за романом Юкіо Мішіми «Золотий Храм». Фільм вийшов на екрани 19 серпня того ж року. Зі слів Ітікави, цю роль спочатку мав грати , але президент студії Дайей Масаічі Нагата виступив проти, тож вибір інтуїтивно припав на Райдзо. Головний герой цієї стрічки — студент-ченець, який через заїкання потерпає від комплексу неповноцінності. Працівники студії певною мірою опиралися цьому рішенню, бо сумнівалися, що цю роль зможе виконати Райдзо, який перед тим грав тільки другорядних персонажів. Однак зрештою Райдзо дали цю роль з метою «зробити її трампліном для початку успішної кар'єри», і, скориставшись цим шансом, він чудово з нею впорався. Ітікава так оцінив гру Райдзо: «Гадаю, що він заслуговує лише на відмінно. Тут нічого більше додати».
Гру Райдзо в Полум'ї часто розглядають як віддзеркалення його власного дорослішання. Зі слів Кона Ітікави: «Через гру він намагався сказати щось про самого себе» і «своєю грою він ніби залишив позаду... якийсь тягар, який перед тим ніс на плечах; доніс із життя щось таке, чого неможливо виразити словами». На думку Токудзо Танаки, складне дорослішання Райдзо стало ніби якоюсь невіддільною частиною його єства, яка злилася з його грою та додала їй глибини. Кадзуо Ікехіро вважає, що саме завдяки цій «прихованій частині життя», пов'язаній з дорослішанням, своєю грою Райдзо ніби виразив «частину власного єства». Одного разу, коли член відділу планування Daiei Хісакадзу Цудзі вголос міркував, чи часом не вплинуло дорослішання самого Райдзо на його гру в Полум'ї, то Райдзо цього не заперечив.
Громадськість теж високо оцінила гру Райдзо в Полум'ї: йому вручили кілька нагород за найкраще виконання головної чоловічої ролі, зокрема «Кінема Дзюмпо» та «Блакитну стрічку». Це закріпило зірковий статус Райдзо.