Ю́рий Ива́нович Вене́лин (правдиво — Юрий Гуца, Georgius Hutza ; *4. мая (22. апрѣля Юл. кал.) 1802, Тибава,В том часѣ село мало назву Велика Тибава. жупа Берег, Мадярске кральовство, нынѣ Свалявскый район Закарпатской области — †7. апрѣля (26. марца Юл. кал.) 1839, Москва) — российскый и болгарскый историк и публициста, еден из основательох славистикы.Байцура, Краєзнавчий словник..., с. 66.Павленко Г. В., сс. 55–56.
Биография ШтудииПоходив з родины священика Ивана Гуцы. Учив ся в гимназии и духовной семинарии в Унгварѣ, епископском лицею в Сатмарѣ и Сегедской академии. Учив ся недовго на Львовской универзитѣ (1822–1823, филозофска факулта). Утѣк до РоссииВ яри року 1823 въедно зо своим братанцьом Иваном Молнаром, без паспорта нелегално перешов границю и пришли до Кишиньова.Пагиря В. В., сс. 39–41. Их рѣшѣня утѣкати раз до Львова, а пак до России было способом збавити ся повинностей перед духовныма властями, котры их як здатных штудентох выучили коштом Церкви.Байцура Т.: Закарпатоукраїнська інтелігенція в Росії, с. 49. З той причины еще во Львовѣ назвав ся Венелином. В Кишиневѣ з подпоров генерал-губернатора И. Н. Инзова обое утѣкачѣ достали бываня и мѣсто школскых учительох. За два рокы в Кишиньовѣ Венелин спознав ся зоз штудентами з болгарскых колонистох, штудировав их язык, обычаи и способ живота. Влѣтѣ року 1825 обое одышли до Москвы и там подля рады Ивана Орлая выштудовали фах медика на Московской универзитѣ (1925–1929),Алмашій М., сс. 43–44. як перед тым сам Орлай. Але з той тройкы лем Венелин, доставши диплому, медиком не зостав.Байцура Т.: Закарпатоукраїнська інтелігенція в Росії, с. 19. Куртый час працовав в Московском военском шпиталю, а пак вѣновав ся славянской истории, етнографии и языкознательству; заробляв приватным учительством. Научна роботаВ року 1829 выдав перву часть монографии Древние и нынешние болгары... и вдяка тому од апрѣля 1830 по октобер 1831 быв членом експедиции Академии Российской до Болгарии, Молдавии и Валахии. Окрем истории занимав ся языком, памятниками литературы и фолклора, яко слависта писав не лем о Болгарах, але и о другых славянах, в том числѣ и о Карпатской Руси. Выступовав против теории о норманском походжѣню славянох. Напечатав понад 40 научных робот, велика часть зостала в рукописах и появила ся по его смерти старанями И. Молнара. Венелин умер 36-рочный, погребеный в Даниловском монастырю в Москвѣ.
Основны роботы Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозномих отношении к россиянам (т. 1, Москва, 1829) Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозномих отношении к россиянам (т. 2, Москва, 1841)
Жерела и одказы Михайло Алмашій: Русинська педагогічна енциклопедія. — Ужгород: Карпатська Вежа, 2005. — 304 с. Тамара Байцура: Венелін Юрій //Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Упорядник Федір Ковач. — Пряшів: СРУСР, 1999. Тамара Байцура: Закарпатоукраїнська інтелігенція в Росії в першій половині XIX віку. — Братіслава: Словацьке педагогічне видавництво, 1971. — 230 с. Павленко Г. В.: Діячі історії, науки і культури Закарпаття. Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999. Василь Пагиря: Юрій Гуца-Венелін — піонер слов'янського руху //Пагиря В.В.: Я світ узрів під Бескидом. Сторінки історії. — Ужгород: Карпати, 1993. — 227 с.
Референции
Катеґорія:Історіци