Олéна Васи́лївна Косте́нко (род. 19. марца 1930, Ржищів, Київска округа, Украйинська ССР, СССР) — украйинска поетеса-шістдесятниця, писателька (історичный роман, писаня для дїтей), дисидентка. Лауреатка Шевченківскої премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
1967 року заєдно з Павлом Тычинов тай Іваном Драчём номінована на Нобелівську премію з літературы.
У совітскі часы брала активну участь у дисидентскому рухови, за шо была надовго выключена з літературного процесу. Авторка поетичных зборників «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у вершах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поемы «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала первый прозовый роман «Записки українського самашедшого», шо став єдным із лідерів продажу межи украйинскых книжок 2011 року.
Майзначущі писаня — «Берестечко» і «Маруся Чурай».
Почестна професорка Києво-Могилянскої академії, почестна докторка Львівского й Чернівецкого універзитетїв.
Зрекла ся званя Героя УкрайиныЛіна Костенко , school-library.com.ua. У нынїшній украйинскій традиції входит у перелік майзнаємых жен давнёї тай теперішнёї Украйины.
Одкликаня
Катеґорія:Уродили ся 1930 Катеґорія:Писателе 20. стороча Катеґорія:Поеты