Наукова фантастика та фентезі в Польщі бере свій початок з кінця XVIII століття. В останні роки Польської Народної Республіки дуже популярним жанром наукової фантастики була соціальна фантастика. Пізніше набули популярності багато інших жанрів.
У Польщі багато письменників-фантастів. У міжнародному масштабі найвідомішим польським письменником-фантастом є покійний Станіслав Лем. Як і всюди, польська наукова фантастика тісно пов'язана з жанрами фентезі, жахів та іншими.
Хоча багато англомовних письменників перекладено польською, польськомовної наукової фантастики (або фентезі) перекладено іншими мовами порівняно мало.
Історія Наукова фантастика в Польщі почалася наприкінці XVIII століття в епоху Просвітництва в Речі Посполитій, коли Міхал Димітр Краєвський написав роман про пригоди поляка на Місяці. «Войцеха Здаржинського» слід сприймати як зразковий протофантастичний роман польською мовою, оскільки в ньому йдеться про подорож на Місяць на повітряній кулі, а сама авантюра детально окреслена і логічно аргументована. Хоча відкриття утопічної держави ідиліків (польською Sielanie, від sielanka — «ідилія») на Місяці слугує тут лише прикриттям для обговорення соціальних, політичних та освітніх питань, інтерес Краєвського до цієї теми та його рішучість створити правдоподібне ґрунтувалися на його наукових знаннях та уяві.
Польські письменники початку XIX століття не виявляли особливого інтересу до наукового як рушія достовірної екстраполяції, хоча топос польоту на повітряній кулі на Місяць широко і охоче використовувався; але ця подорож зазвичай функціонувала як початок фантастичної мандрівки до далеких і екзотичних місць, у яких можна було б комфортно викривати вади суспільства, у манері, характерній для протофантастики. Перше більш науково орієнтоване трактування подорожі на Місяць можна ідентифікувати набагато пізніше, як «Podróż po Księżycu odbyta przez Serafina Bolińskiego» («Подорож на Місяць, здійснена Серафіном Болінським») (1858) Теодора Тріпліна (1812—1881). Хоча подорож його героя відбувається через гіпнотичний сон, а місячні суспільства все ще слугують сатиричним дзеркалом земних, історична цінність роману Тріпліна полягає в підході до науки, який практично відсутній у його посткраєвських попередників. Вступ до роману детально описує стан досліджень Місяця і, здається, задуманий для того, щоб науково узаконити можливість існування там життя і цивілізації, тоді як пригоди головного героя час від часу переплітаються з екстраполяційними пасажами, в яких представлені нові технологічні винаходи, зокрема годинник, що розмовляє, довгасті повітряні кулі і нові телекомунікаційні пристрої.
У середині XIX століття, в епоху романтизму в Польщі, Адам Міцкевич, якого багато хто вважав найкращим поетом Польщі, заклав підвалини жанру. Його першою фантастичною роботою була збірка поезій «Ballady i romanse» (Балади та романси) (збірка 1822 року), яка цікава насамперед тим, що в них приймається повне співіснування «цього світу» та «потойбічного» — тобто, що реальність має більше, ніж один рівень. Так, Духи можуть повертатися, щоб давати моральні уроки живим, люди можуть зазнавати дивних перетворень, правосуддя може здійснюватися безпосередньо Богами тощо. Він також працював над науково-фантастичним романом «Історія майбутнього», схожим на Верна, але так і не опублікував його (лише залишив кілька фрагментів).
Важливою в контексті фентезі є тричастинна віршована драма Міцкевича «Дзяди» («Предки» або «Вечір предків» — Дзяди — білоруський обряд поклоніння духам предків) (частини 2 і 4 1823 року, Вільно; частина 3 1832 року, Париж; частина 1 [незавершена] посмертно в Dziela tom 3 ["Твори, том 3"] 1860 року, Париж). У другій частині Гусларж — гібрид священика, провидця і знахаря — викликає привидів для групи селян. Привиди нарікають на свої гріхи, а селяни пропонують допомогу. Нарешті привиди зникають — окрім одного, Привида, який відмовляється слухати Гуслара. У четвертій частині, в ніч на Задушки, відлюдник Ґустав несподівано з'являється в парафіяльному будинку, щоб розповісти священику історію свого нещасливого кохання. Він встромляє в себе кинджал, але не отримує поранення; потім пристрасно захищає язичницькі народні обряди Дзядів проти Церкви. Потім він зникає, залишаючи нам загадку, чи був він живим, чи привидом. Частина 3, написана після придушення Листопадового повстання 1830—1831 років, була патріотичним твором, але містить деякі фантастичні матеріали. У пролозі до Ґустава уві сні звертаються сатанинські та ангельські голоси, які розповідають йому про майбутнє; він стає борцем за свободу, змінюючи своє ім'я на Конрад. Пізніше Конрад розмовляє з Богом, намагаючись узурпувати частину Божої сили. У заключному розділі «Видіння отця Петра», написаному під сильним впливом Апокаліпсису, Конрад отримує прощення за свій злочин проти Бога від священика, який згодом формулює «Месіанську теорію»: Польща — це «Христос народів» і, як і Христос, повинен бути замучений і вбитий, перш ніж воскреснути, щоб відкупити світ.
Юліуш Словацький (1809—1849) написав «Баладу» (1839), трагедію у п'яти частинах. Це далеко не найкращий твір, але містить справжню бібліотеку фантастичних тем. Дія відбувається у Золотому столітті Польщі і має дві лінії, в обидві з яких втручаються надприродні сили. Перша розповідає про міфічного короля Попеля III, скинутого узурпатором, та його корону, яка є Талісманом, що гарантує силу його країни, родючість її полів тощо. Друга сюжетна лінія описує долю шляхтича Кіркора, який прагне відновити Попеля на троні.
Зигмунт Красінський (1812—1859) мав твори, що були важливими в тогочасних політичних дебатах. У його драмі «Іридіон» (1836), грек Іридіон за допомогою демонічної Массинісси піднімає криваву революцію проти занепалого Стародавнього Риму. Християнський єпископ перешкоджає його планам, переконуючи християн у війську Іридіона відступити, бо шлях до перемоги лежить не через насильство, а через безневинне мучеництво. Іридіон засуджений до багатовікового сну, після чого, за прямим наказом Бога, він прокидається і вирушає до Польщі, щоб мученицькою смертю воскресити країну.
Пізніше в XIX столітті, період позитивізму в Польщі, кілька письменників досліджували теми, подібні до Верна та Герберта Веллса, серед них Владислав Умінський, Влодзімєж Загорський і Сигурд Вишньовський. Однак, мабуть, найвідоміший польський письменник того часу, Болеслав Прус, використовував елементи наукової фантастики у своїй мейнстрімній художній літературі. Наприклад, його роман «Лялька» має «божевільного вченого», а також метал «легший за повітря». Подібні теми можна побачити в роботах колеги Пруса, Стефана Жеромського, з його «скляними будинками» в «Передмові» та його смертельними променями в «Розі».
На початку XX століття Єжи Жулавський був, мабуть, найпопулярнішим польським автором наукової фантастики з його «Місячною трилогією» (Trylogia Księżycowa), шедевром для свого часу та місця створення. Подібні твори створили Тадеуш Кончинський, Вацлав Ґонсіоровський та Марія Юлія Залеська. У відродженій Польській республіці (1918—1939) у цьому жанрі пішли інші письменники. Едмунд Крюгер і Казімеж Анджей Чижовський були відомі своїми багатьма книгами, адресованими молодшій аудиторії; Бруно Вінавер за його сатиричну позицію та Єжи Богдан Рихлінський і Фердинанд Антоні Оссендовський за їхнє катастрофічне бачення майбутньої війни. Нарешті, «Два кінці світу» Антонія Слонімського є чи не найвідомішим антиутопічним твором того часу.
Після Другої світової війни польська література протягом десятиліть була позбавлена фентезі, натомість замість нього заохочували наукову фантастику — частково з політичних причин, як і в інших країнах Східної Європи. Велика традиція польського фентезі була забута.
Наприкінці 1970-х років у Польській Народній Республіці зародився жанр соціальної наукової фантастики (поль. fantastyka socjologiczna). У ці часи він зосереджувався на розвитку суспільств, де панували тоталітарні уряди. У цьому жанрі домінують Януш Зайдель (Limes Inferior, Paradyzja), Едмунд Внук-Липинський (трилогія Apostezjon), Адам Вишневський-Снерг і Марек Орамус. Деякі твори Станіслава Лема також можна віднести до цього жанру. Фантастичні сюжети книжок цього жанру зазвичай були лише приводом для аналізу структури польського суспільства і завжди були сповнені алюзій на реальність.
1980-ті роки ознаменувалися створенням першого польського літературного журналу, присвяченого фантастиці та фентезі, Fantastyka, пізніше перейменованого на Nowa Fantastyka. Заснована письменником і журналістом Адамом Голланеком, вона здобула популярність і стала тренувальною базою для деяких із найвидатніших польських письменників фентезі та наукової фантастики, зокрема Анджея Сапковського (серія «Відьмак»).
На початку 1980-х, відроджується польське фентезі — частково завдяки молодим письменникам, які бунтували проти усталених «майстрів» фантастики. Першим хітом стала, мабуть, «Твердиня трьох криниць» (1982) Ярослава Ґжендовича. Того ж року з'явилася перша з низки оповідань плідного Яцека Пєкари за якою послідувала трилогія «Імперія» («Imperium»), що планувалася як трилогія, але з якої з'явилися лише окремі частини: Smoki Haldoru («Дракони Халдору», 1987), перший том, за яким послідував омнібус, що містив цей том і Przeklety tron («Проклятий трон», 1989). Збірка «Скарби Століна» (збірка 1990) Рафала А. Земкевича, що містить дві фантастичні повісті — «Гребор Кудак» і «Скарби Століна» — стала своєрідною подією. Прекрасний письменник-фантаст, про що свідчать його надзвичайно емоційні, динамічні, політично забарвлені оповідання, Земкевич довгий час був голосом свого покоління; але його екскурс у фентезі був менш успішним. Його метою було створити фентезі на основі «слов'янського архетипу», але в результаті вийшло щось середнє між «Володарем перснів» і «Кржи зовци».
1980-ті також були часом випуску польських коміксів про фентезі та наукову фантастику, таких як комікс «Відьмак» і науково-фантастична серія коміксів «Фанкі Коваль».
Після революцій 1989 року, коли використання прикладів із реального світу в художній літературі стало безпечним у країнах колишнього Східного блоку, жанр значною мірою трансформувався в політичну фантастику, представлену такими письменниками, як Рафал Земкевич, хоча відгомін помітний у дуології Антиутопії / жорстка науково-фантастична 1990-х Томаша Колодзейчака.
У 1990-х роках стався вибух перекладів, насамперед із західної (англомовної) літератури. Найбільшим польським видавництвом, що спеціалізується на польській науково-фантастичній та фентезі-літературі, було SuperNOWA.Jacek Dukaj, Krajobraz po zwycięstwe czyli polska fantastyka ad 2006, Nowa Fantastyska, 1/2007 (292), p. 11–16 Навколо та після 2002 року сцена змінилася, коли SuperNOWA втратила своє домінуюче становище, і з'явилося багато нових польських письменників, «покоління 2002». Помітно також збільшення кількості перекладів з неангломовних країн (російської, української, чеської).
Зараз значна частина польської наукової фантастики та фентезі нагадує звичну для англомовних письменників. У Польщі є багато письменників-фантастів, а також письменників-фентезистів, і їхні твори варіюються від альтернативних історій до жорсткої наукової фантастики. Найкращим міжнародно відомим польським письменником-фантастом, безперечно, є Станіслав Лем, хоча багатьох інших можна вважати світовим класомMyths, Legends, Fantasy… An Overview of Polish Science Fiction & Fantasy, British Council, їхні книги перекладено багатьма (переважно європейськими) мовами. Відносно мало наукової фантастики та фентезі польською мовою перекладено англійською мовою, незважаючи на те, що незліченну кількість англомовних письменників перекладено польською.
Сучасні письменники Серед сучасних польських письменників-фантастів і фентезі:
Ева Бялоленцька Анна Бжезінська: одна з наймолодших польських письменниць, відома своєю фентезійною сагою, перша книга якої (Zbójecki Gościniec) вийшла у 1999 році.