Аделаїда (Аделазія, Азалаїс) дель Васто ( — 16 квітня 1118) — графиня Сицилії в шлюбі з Рожером I Сицилійським, королева-консорт Єрусалиму в шлюбі з Балдуїном I Єрусалимським та регентка Сицилії під час неповноліття сина Рожера II Сицилійського з 1101 по 1112 рік.

Сім'я Вона була дочкою Манфреда дель Васто (брата Боніфація дель Васто, маркіза Західної Лігурії, і Ансельми дель Васто). Її дядько мав великий політичний вплив у регіоні Лігурія — документ, що розповідає про діяння Рожера I, описує його як «найвідомішого маркіза Італії».Kenneth Baxter Wolf, The Deeds of Count Roger of Calabria and of His Brother Duke Robert Guiscard (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2005), 189. Сім'я її батька була франкського походження з гілки Алерамічі, спільного походження від Алерамо з Монферрату з маркізами Монферрату. Її брати заснували лінії маркізів Салуццо, Буски, Ланчі, Чеви та Савони.

Її бабусею та дідусем по батькові були Тето II дель Васто й Берта Туринська, дочка маркграфа Ульріка Манфреда II Туринського.

Графиня-консорт та регентка Сицилії У 1089 році Аделаїда вступила в шлюб з Рожером I, а її сестра — з позашлюбним сином Рожера Джорданом. Чоловік помер у 1101 році, і Аделаїда правила як регентка Сицилії за своїх маленьких синів Симона та Рожера II. Аделаїда стала регенткою у всього 26 років.Hubert Houben, Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (Cambridge: Cambridge University Press, 2002), 24. Під час її правління емір емірів (адмірал) Христодул піднявся до верховенства при дворі, і Палермо стало столицею королівства.

Майже одразу після того, як Аделаїда зайняла посаду регентки, у деяких районах Калабрії та Сицилії спалахнули повстання.Graham A. Loud, Roger II and the Making of the Kingdom of Sicily (Manchester: Manchester University Press), 10 Записи нормандського ченця Ордеріка Віталіса розповідають, що Аделаїда суворо покінчила з цими епізодами. Однак використання великої сили для придушення таких повстань не заплямувало її репутації правительки. Справді, історія Рожера I абата Олександра Телезького описує Аделаїду так: «Найрозважливіша жінка, [вона] опікувалася урядом і правила графством».Graham A. Loud, Roger II and the Making of the Kingdom of Sicily (Manchester: Manchester University Press),

Грецька та арабська хартія 1109 року описує Аделаїду як «велику правительку, малику Сицилії та Калабрії, захисницю християнської віри».Hubert Houben, Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (Cambridge: Cambridge University Press, 2002),

Старший син Аделаїди, Симон, обійняв престол, досягши відповідного віку (приблизно 8 або 9 років), але помер у 1105 році, залишивши Аделаїду знову регенткою, поки Рожер II не досяг повноліття в 1112 роціHiroshi Takayama, The Administration of the Norman Kingdom of Sicily (Leiden: E.J. Brill, 1993), 40., але є докази того, що Аделаїда продовжувала відігравати центральну роль в управлінні островом, оскільки її підпис все ще можна побачити на офіційних документах після 1112 року.Hiroshi Takayama, The Administration of the Norman Kingdom of Sicily (Leiden: E.J. Brill, 1993), 47.

Аделаїда, а після неї Рожер II, вирішили правити за допомогою місцевих чиновників, а не імпортувати свиту іноземних радників, визнаючи велику перевагу в їх знайомстві з островом, його людьми та культурою.Hubert Houben, Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (Cambridge: Cambridge University Press, 2002), 150. Подібним чином вона була обережна, щоб щедро жертвувати місцевим грецьким монастирям на Сицилії, щоб заслужити прихильність до існуючої релігійної влади.Hubert Houben, Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (Cambridge: Cambridge University Press, 2002), 26.

Або через вплив Аделаїди, або під її регентством її брат Генрі дель Васто отримав Патерно та Бутеру. Генріх (Енріко) був одружений з Фландіною, дочкою графа Рожера I. Калабрії та Сицилії.

Королева-консорт Єрусалиму Тим часом у Єрусалимі після смерті першої дружини Балдуїна Годехільди під час Першого хрестового походу, Болдуїн одружився з вірменською дворянкою, традиційно відомою як Арда Вірменська. Вона була корисною у союзі з вірменами, поки Балдуїн був графом Едеси, але коли він став королем Єрусалиму в 1100 році, здавалося, йому мало потрібна була вірменська дружина, і Арду змусили піти в монастир близько 1105 року.

У 1112 році для короля шукали новий шлюб. Арнульф із Шоки, латинський патріарх Єрусалиму, запропонував Балдуїну одружитися з Аделаїдою, оскільки Рожер II був достатньо дорослим, щоб правити Сицилією самостійно. Болдуїн послав послів на Сицилію і дещо поспішно погодився на будь-які умови, які могла мати Аделаїда. Вона вимагала, щоб їхній син, якщо він у них буде, успадкував Єрусалим, а якщо у них не буде дітей, королівство перейде до її власного сина Рожера II. Аделаїда привезла з собою величезну кількість вкрай необхідних грошей, а також кілька мусульманських лучників і тисячу інших сицилійських солдатів.

Аделаїда була вже в середньому віці, і нового спадкоємця не було найближчим часом. Короля звинуватили у двоєженстві (оскільки його перша дружина Арда була ще жива), а патріарха Арнульфа було скинуто. Папа Пасхалій II погодився відновити його в 1116 році за умови, що він анулює шлюб між Болдуїном і Аделаїдою. Болдуїн погодився після того, як захворів і припустив, що відмова від гріха двоєженства вилікує його. У 1117 році анулювання було здійснено в Акко, і Аделаїда відпливла назад на Сицилію.

Аделаїда померла 16 квітня 1118 року і була похована в Патті. Рожер II був обурений поводженням зі своєю матір'ю і ніколи не пробачив Єрусалимському королівству. Майже тридцять років потому Рожер все ще відмовлявся надати допомогу державам хрестоносців під час Другого хрестового походу. Вільгельм Тірський писав про вплив інциденту:

«Син Аделаїди був безмірно розлючений, тому що її відправили назад. Він зародив смертельну ненависть до королівства та його народу. Інші християнські князі в різних частинах світу, приїжджаючи особисто або даючи щедрі подарунки, розширили наше дитяче царство. Але він і його спадкоємці наразі ніколи не примирилися з нами аж до одного слова друга. Хоча вони могли б полегшити наші потреби радою та допомогою набагато легше, ніж інші князі, але вони завжди пам'ятали свої кривди і несправедливо мстили всьому народу за провину окремої особи».William of Tyre as quoted in Hubert Houben, Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (Cambridge: Cambridge University Press, 2002), 28.

Джерела Джефрі Малатерра, «Дії графа Роджера Калабрії та Сицилії та його брата герцога Роберта Гвіскара», Goffredo Malaterra, fl. 1097, «De rebus gestis Rogerii …» англійський переклад Кеннета Бакстера Вольфа, видавництво Мічиганського університету, 2005 р.,, Розділ 4.14. С. 189—190. Аліо, Жаклін. 2018 рік. Королеви Сицилії 1061—1266 . Нью-Йорк: Trinacria. Бернард Гамільтон, «Жінки в державах хрестоносців: королеви Єрусалиму», в «Середньовічні жінки», за редакцією Дерека Бейкера. Товариство церковної історії, 1978. Паскуале Амель, Аделаїда дель Васто, Регіна ді Герусалемме. Палермо: Sellerio Editore, 1997. Алан В. Мюррей, Єрусалимське королівство хрестоносців: Династична історія, 1099—1125 . Prosopographica and Genealogica, 2000. Браун, Гордон С. 2003. Норманське завоювання Південної Італії та Сицилії. Джефферсон: McFarland & Company. Чіленто, Адель і Алессандро Ванолі. 2008 рік. Араби та нормани на Сицилії та півдні Італії. Нью-Йорк: Ріверсайд. Хубен, Юбер. 2002 рік. Рожер II Сицилійський: правитель між Сходом і Заходом. Кембридж: Cambridge University Press. Гучно, Грем А. 2012. Рожер II і створення Сицилійського королівства. Манчестер: Manchester University Press. Маєр, Ганс Еберхард. 1972 рік. «Дослідження з історії королеви Мелісенди Єрусалимської». Документи Думбартон-Окса 26: 93-182. Такаяма, Хіроші. 1993 рік. Адміністрація Нормандського королівства Сицилія. Лейден: EJ Brill. Вулф, Кеннет Бакстер. 2005 рік. Діяння графа Роджера Калабрії та Сицилії та його брата герцога Роберта Гвіскара. Ann Arbor: University of Michigan Press.

Список літератури

|16 квітня|1118}}