Аса́тру (, «віра в Асів») — етнічна релігія, одна з течій сучасного політеїзму, що черпають натхнення зі скандинавської міфології дохристиянських скандинавів. Офіційно визнані державою, громади асатру існують в Ісландії, Данії, Норвегії, Іспанії та Швеції, а неофіційні спільноти активні в різних країнах, включаючи США, Велику Британію, Німеччину, Францію, Португалію, Польщу, Чилі, Аргентину, Канаду, Росію та Україну. Асатру є найбільшою швидкозростаючою політеїстичною релігією у світі.
Практики та вірування в аскетизмі можуть відрізнятися від людини до людини, оскільки це релігія, яка допускає різні інтерпретації та підходи.Amster, Matthew H. (2015). "It's Not Easy Being Apolitical: Reconstructionism and Eclecticism in Danish Asatro". In Kathryn Rountree (ed.). Contemporary Pagan and Native Faith Movements in Europe: Colonialist and Nationalist Impulses. New York & Oxford: Berghahn Publ. Таким чином, практики сучасного Асатру можуть мати дуже різні підходи та розуміння віри. Для одних вона є формою реконструкції, намагаючись відтворити і практикувати стародавні ритуали та обряди якомога ближче до оригіналу. Інші бачать у ньому більше джерело натхнення і цінностей, які можна інтегрувати в сучасний спосіб життя, не обов'язково дотримуючись старих ритуалів.
Етимологія Назва «Асатру», що з'явилася у національному романтизмі 19 століття, як опис традиційної релігії одної з груп європейських народів, походить з ісландської мови (дуже близької до давньоскандинавської) і складається з двох слів, а саме àsa та trú (або tro). Перше відноситься до однієї з вищезгаданих груп богів, асів, а друге є словом, що використовується для позначення «шляху» або «віри», також це можна перекласти як «істина» або «вірність».
За словами професора Регіса Бойєра, іменник trú походить з давньоверхньонімецької мови, але цей етимологічний корінь насправді можна знайти в усіх германських мовах. Ісландське слово trú походить від давньоскандинавського trú, яке також дало початок trúgv у фарерській мові, tro у норвезькій bokmål, данській та шведській мовах, і яке в свою чергу походить від прагерманського *trewwō, що дало початок німецькому Treue, французькому trêve, готському 𐍄𐍂𐌹𐌲𐌲𐍅𐌰 (triggwa), давньоанглійській trēow.Alain Rey, Dictionnaire historique de la langue française, Le Robert, TrêveFriedrich Kluge, KLUGE - Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache, De Gruyter, treu
Вважається, що слово «áss» (давньоскандинавською мовою) походить з готичного періоду і пов'язане з ідеєю «балки» (зображення божеств вирізали на дерев'яних балках). Слово áss було введене християнськими євангельськими авторами, головним чином Сноррі Стурлусоном, щоб стверджувати, що безсмертні германські боги насправді були простими смертними магами з Азії, з метою викорінення традиційних вірувань (Троянська сага).
Конфесії Асатру Існує кілька основних , які можна зустріти як всередині скандинавських країнах, так і поза великою релігійною громадою. Важливо розуміти, що Асатру — це жива традиція, що розвивається, і між цими течіями не обов'язково існує фіксований поділ. Багато вірян вирішили взяти елементи з різних шкіл, щоб створити свою власну особисту практику. Таким чином, для груп та окремих людей є нормальним включення декількох з цих інгредієнтів, поєднання їх.
Традиційна Асатру Найпоширеніша форма асатру, заснована на підході, що прагне або винайти, або реконструювати давні вірування і практики, і базується на вірі в давніх богів, таких як Одін, Тор, Фрейя та інших, а також на пов'язаних з ними міфах та історіях. Традиційний Асатру часто передбачає проведення святкових церемоній, відомих як «блотар», де вшановують богів і здійснюють жертовні обряди. Багато послідовників традиційного Асатру цінують свою скандинавську спадщину та культуру і розглядають Асатру як спосіб зв'язку зі своїм корінням. Використання скандинавських символів, таких як Mjølnir (молот Тора), рун та інших елементів є поширеним у традиційному Асатру.
Реконструктивістська Асатру Асатру, що ґрунтуються на джерелах, намагаються якомога більше дотримуватися першоджерел скандинавських релігій залізного віку та епохи вікінгів. Ці групи також відомі як реконструктори або реконструкціоністи. Це підхід, який часто найбільше асоціюється з традиційним аскетизмом і прагне реконструювати та відродити старі скандинавські релігії та вірування якомога точніше, використовуючи історичні дослідження та джерела, такі як «Едди» та саги. Ці групи прагнуть відтворити давні ритуали та вірування.
Еклектичний Асатру Це підхід до Асатру, який обирає та поєднує елементи з різних джерел. Слово «еклектичний» означає відбирати і поєднувати найкраще з різних джерел або традицій. Зокрема, еклектичний Асатру передбачає черпання натхнення з різних давньоскандинавських міфологій, текстів і практик. Практикуючі можуть поєднувати ці елементи, щоб створити свій власний персоналізований підхід до віри. Це може включати використання ритуалів, символів, богів та інших аспектів скандинавських вірувань з різних джерел, без дотримання суворої традиції чи усталеної доктрини. Для еклектиків не існує єдиного «правильного» шляху, і найважливіше те, як людина особисто вирішує поєднати свої вірування, і чи працює це для неї. Деякі еклектики є справжніми індивідуалістами, розвиваючи свій власний персоналізований підхід до віри і вирішуючи не приєднуватися до певної групи чи традиції.
Одінізм Термін «одінізм» або «вотанізм» іноді використовується як загальний термін для позначення поклоніння Одіну, але особливо в Сполучених Штатах, він також може стосуватися більш екстремальних і політичних версій цієї віри. Деякі одіністи, такі як Odinic Rite, Odinist Fellowship та Woden's Folk групи, мають екстремістські або расистські погляди, що викликало суперечки навколо терміну «одінізм».
Історія Ця релігія також відома як Norsk Sed ( скандинавська традиція ), Forn Sed ( давня традиція ), Vor Sed (наша традиція) та Одінізм . Теодизм ( англосаксонська віра ) та Vanatrú ( культ ванів ) є інтерпретаціями етерналізму, близькими до його літургії та до германського неоязичництва загалом.
Витоки Асатру можна знайти в кам'яному віці в скандинавських , балтійських та північнонімецьких регіонах . Однак у цей період вона не сильно відрізнялася від інших проявів у решті Європи. Лише в північній бронзовій добі германські народи , включаючи скандинавів, почали відрізняти себе від інших сусідніх народів. Хоча термін Ásatrú — це неологізм, введений у контексті національного романтизму 19 століття , вперше використаний Едвардом Грігом у його опері 1870 року «Олаф Трюгвасон» та в статті в ісландському періодичному виданні «Fjallkonan» в 1885 році. Сама релігійна практика є реконструкцією культу предків германських народів.
Цю релігію описували римські історики, такі як Тацит , хоча він робив це, виходячи з інтерпретації, заснованої на римській релігії . Під час переселення народів германські народи , зазвичай приймали християнство, навернувшись до релігії Римської імперії , проте вони зберігали деякі зі своїх давніх вірувань, а в деяких випадках, як-от лангобарди , англосакси, які вторглися до Британії , та сакси, зберігали свою релігію предків. Перші двоє племен, відмовилися від релігії предків після навернення своїх королів до християнства, сакси ж чинили опір просуванню франкських місіонерів, що призвело до Саксонських війн, підпорядкування та включення Саксонії до складу Франкської імперії та примусового навернення її мешканців до християнства.
Скандинавські народи, не маючи контактів з Імперією, зберігали свою віру протягом багатьох століть, аж до поширення християнства по всій Північній Європі. Відомо, що вікінги та варяги сповідували давню релігію, деякі з яких були описані Ібн Фадланом , який контактував з русами , у своїй праці «Кітаб іла Малік ас-Сакаліба» (كتاب إلى ملك الصقالبة). Навернення скандинавських правителів з XI століття призвело до зникнення традиційної релігії, в багатьох випадках через переслідування. У XIX столітті розпочався повільний процес відновлення або переосмислення дохристиянської спадщини, спочатку як частина романтичного руху.
19 століття За словами шведського автора Ганса Густава Отто Лідмана (1910-1976), церква «стоячого дерева» в Скага, що розташована в національному парку Тіведен (близько 140 км на захід від Стокгольма), є одним з останніх місць, де практикувалося скандинавське язичництво. Церкву тричі руйнували, в тому числі у 1826 році під тиском єпархії Скаги, яка хотіла покласти край суперечкам навколо використання жертовного колодязя біля церкви.Lidman, H. (1972) Gudanatt, dagar och nätter i Tiveden, Askild & Kärnekull, Stockholm.
Після століть, коли мало хто практикував Асатру, або взагалі не практикував, вона знову з'явилася в організованій, хоча й рудиментарній формі під впливом романтиків, таких як Ерік Густав Гейєр (1783-1847) та літературне товариство «Götiska Förbundet» у Швеції.
Згодом організовані групи з'явилися в Німеччині на початку XX століття з «Germanische Glaubens-Gemeinschaft» (тобто Німецька релігійна громада, сучасною верхньонімецькою мовою), організацією, заснованою 3 серпня 1913 року художником, письменником, поетом та університетським викладачем Людвігом Фаренкрогом.
Другий ренесанс Асатру розпочався наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років. У 1973 році ісландський уряд визнав Асатру офіційною державною релігією, головним чином завдяки зусиллям Свейнбйорна Бейнтейнссона. У той же час у США Стівен Макналлен, офіцер армії США, почав видавати газету «The Runestone» і створив Вільну Асамблею Асатру (), пізніше перейменовану в Народну Асамблею Асатру ().
21 століття 6 листопада 2003 року Товариство Есір і Ванір в Данії, засноване в 1997 році в Оденсе, отримало релігійний статус від Міністерства у справах релігії. Товариство має місцеві групи в кількох регіонах Данії і налічує близько 800 послідовників.
Сьогодні практикуючих Асатру можна знайти по всьому світу, але переважно в Скандинавії, Західній Європі, США, Канаді, Австралії та Новій Зеландії. Однак не існує достовірної оцінки точної кількості послідовників. За даними американської організації Irminsul aettir, у світі офіційно визнано 5500 асатруарів. За даними The Norse Mythology Blog, у 2013 році 16 700 людей по всьому світу оголосили себе «язичниками».
Характеристика Асатру — це недогматична релігія, заснована на досвіді. Це означає, що немає ніяких догм про те, що є правильною чи неправильною вірою, і що окремий вірянин або група мають визначати свої власні релігійні переконання. Тим не менш, люди гуртуються навколо спільного понятійного апарату і культу.
В Асатру набагато важливіше те, як хтось поводиться, ніж те, у що він вірить. Такі поняття, як честь, ввічливість і гостинність, часто підкреслюються як важливі для вірян цієї релігії. Земне життя вважається важливішим за те, що відбувається після смерті. Систему вірувань можна описати як політеїстичну або анімістичну. Відправною точкою для релігійного змісту віри є сучасна інтерпретація міфів і світогляду, які можна знайти у скандинавської міфології. Однією з ліній розмежування між різними течіями в середовищі Асатру є те, що частина прагне максимально відтворити практику релігії скандинавських часів, інша допускає сучасні реінтерпретації.
На відміну від більшості інших релігій, релігія Асатруар від самого початку не має переліку поведінки, якої слід уникати. З іншого боку, пошук компромісу між свободою і відповідальністю є центральною темою легендарної, містичної та історичної літератури цієї релігії, яку члени асоціацій Асатруар зобов'язані серйозно вивчати. Певна поведінка, засуджувана в інших релігіях (наприклад, гордість), розглядається як якість, за умови, що вона належним чином виражена. В Асатру ніколи не йдеться про «спокуту», «спасіння» чи навіть «досконалість». Теорія життя після смерті, безсумнівно, є відображенням доцільної справедливості давніх часів.