Фредерік «Фред» Мур Вінсон (; 22 січня 1890, Луїза (Кентуккі) — 8 вересня 1953, Вашингтон) — американський юрист і політик, який обіймав посаду 13-го Голови Верховного суду США з 1946 року до своєї смерті в 1953 році. Вінсон був одним із небагатьох американців, які працювали в усіх трьох гілках уряду США. Перш ніж стати Головою Верховного суду США, Вінсон був членом Палати представників США від Кентуккі з 1924 по 1928 рік і з 1930 по 1938 роки, федеральним апеляційним суддею в Апеляційному суді округу Колумбія з 1938 по 1943 рік, а також Міністром фінансів США з 1945 по 1946 рік.
Життєпис Фред Вінсон народився 22 січня 1890 року в містечку Луїза, Кентуккі в родині Джеймса Вінсона та Вірджинії Ферґюсон Вінсон. Його батько був тюремним наглядачем, і Вінсон розповідав, що він народився у тюрмі, і забувавши уточнити, що він народився не в тюремній камері, а у приміщенні, призначеному для проживання тюремного наглядача. Фред був четвертою і молодшою дитиною в родині, крім нього в Джеймса та Вірджинії були дочки Лорісса та Джорджия, а також син Роберт. Зростання в родині тюремного наглядача дозволило Вінсону познайомитись із світом юриспруденції: дитиною він часто сидів на засіданнях, що проводив місцевий суддя та друг Фредового батька Стівен Джерард Кіннер. Крім того, судді, прокурори штату та інші юристи часто зупинялись в помешканні Вінсонів. В 1906 році Фред закінчив Луїзську середню школу, а після цього розпочав навчання в Кентуккській нормальній школі — навчальному закладі, призначеному для підготовки випускників середньої школи до роботи вчителя. В Кентуккській нормальній школі Фред вивчав англійську, латинську та німецьку мови, а також математику, історію, філософію та біологію.
Фред закінчив нормальну школу в 1908 році, після чого, завдяки директору школи він вступив до Сентр-коледжу в Данвіллі, Кентуккі, де вивчав право. Хоча його батьки могли дозволити оплатити навчання Фреда в коледжі, він вирішив вивчитись самотужки, і для цього позичив гроші в банку, щоб частково оплатити своє навчання. Він також отримав стипендію та працював, що дозволило йому три роки навчатись в Сентр-коледжі, з яких два роки він навчався в Школі права Сентр-коледжу. Під час навчання в Школі права, Вінсон був редактором студентського юридичного журналу Basilik, викладав математику в місцевій школі, а також грав у бейсбол. Деякий час Вінсон навіть замислювався над тим, щоб стати професійним бейсболістом: він спробував пробитись до команди «Цинциннаті Редс», але невдало. Він також відзначився своєю феноменальною здатністю запам'ятовувати матеріал: за словами однокурсників, він напам'ять знав підручники, і міг процитувати будь-яку сторінку.
Вінсон закінчив Сентр-коледж в 1911 році і повернувся до Луїзи, щоб скласти адвокатський іспит та почати юридичну практику із старшим партнером.В 1913 році він став міським прокурором і перебував на цьому посту протягом одного року. В наступні роки Вінсон зосередився на своїй юридичній практиці. В 1918 році його мобілізували у зв'язку із вступом США у Першу світову війну. Вінсона не відправляли до Європи і він не брав участь у бойових діях: він спочатку проходив навчання в Кемп-Закарі-Тейлор в Луїсвіллі, а потім проходив офіцерські курси в підготовчій школі в Кемп-Пайк, Арканзас (зараз — Центр підготовки маневрів ім. Робінсона). Демобілізувавшись в грудні 1918 року, він повернувся до Луїзи та відновив свою юридичну практику. Він також став активним учасником місцевих ветеранських заходів, що пізніше йому відкрило шлях до політики.
В 1921 році Вінсона обрали штатним окружним прокурором. Його юрисдикція розповсюджувалась на 32-й округ Кентуккі, до якого входили округи Лоуренс, Елліотт та Картер. Вінсон отримав перемогу на виборах штатного окружного прокурору в тому числі завдяки Бобу Нісу, впливовому республіканцю в окрузі, який колись був арештантом в Луїзській тюрмі, де працював батько Вінсона. Ніса звинувачували у вбивстві, але присяжні постановили, що він був невинним, вбивши людину в процесі самооборони. Під час перебування Ніса в тюрмі, Фред та його брат Роберт передавали йому табак, і Ніс тоді сказав, що завжди пам'ятатиме їхню доброту. Коли прийшов час виборів окружного прокурора штату, брат Фреда Роберт нагадав Нісу, який вже на той час перетворився на впливову фігуру, про його обіцянку, і попросив, щоб він використав свій вплив серед республіканців, щоб ті підтримали Фреда на виборах.
Найвідомішою справою, з якою Вінсон стикнувся перебуваючи на посаді окружного штатного прокурора, була справа про вбивство лікаря Гарві Біґза з Грейсона, Кентуккі. Гарві Біґза застрелив Чарльз Дюваль, батько дівчини, до якої залицявся Біґз. Присяжні виправдали Дюваля, оскільки в суді з'ясувалось, що Біґз обезчестив дочку Дюваля. Родичі Біґза, серед яких був брат Гарві Біґза Джек, найняли Домініка Ґердіні з чиказької банди, що займалась «чорною рукою», тобто вимаганням, щоб той вбив Дюваля. Ґердіні вистрелив в Дюваля, але не вбив. Після цього Ґердіні та чотирьом членам родини Біґзів було пред'явлено обвинувачення в замаху на вбивство. Суд першої інстанції, в якому обвинувачем був прокурор Вінсон, засудив Ґердіні та Джека Біґза до восьми років ув'язнення. Однак апеляційний суд скасував вирок Джеку Біґзу, і вказав на те, що, хоча прокурор Вінсон у своїй заключній заяві стверджував, що йому погрожували члени родини Біґзів, це не підтверджувалось жодними доказами в справі. Апеляційний суд зазначив, що прокурор Вінсон «зухвало зловжив дозволом, наданим прокурорам, для доведення їхньої справи».
В той час штатним окружним прокурорам дозволялось мати власну юридичну практику, і, перебуваючи на посаді Вінсон продовжував бути практикуючим юристом. Інша відома справа була пов'язана саме з приватною практикою Вінсона. Двох поліцейських із Західної Вірджинії звинуватили у вбивстві чоловіка з Луїзи. Батько вбитого чоловіка найняв Вінсона, щоб той допоміг з обвинуваченням поліцейських. Він заплатив Вінсону 5000 доларів США за те, що той погодився взятись за справу, і, за домовленістю, Вінсон мав отримати ще 1000 доларів США за кожен рік ув'язнення, до якого засудять поліцейських, 25 000 доларів США, якщо поліцейських засудять до довічного ув'язнення, та 50 000 США, якщо поліцейських засудять до смертної кари. В результаті суд засудив поліцейських до 21-ого року ув'язнення, і Вінсон отримав 21 000 доларів США на додаток до раніше отриманих 5000 доларів США.
В 1923 році Вінсон одружився із Джулією Робертою Діксон, єдиною дочкою відомого у Луїзі бізнесмена Роберта Портера Діксона. Спочатку відносини між Вінсоном та його майбутнім тестем були напруженими, оскільки вони належали до конкуруючих фракцій місцевої Демократичної партії. Роберт Діксон навіть намагався запобігти обранню Вінсона міським прокурором. Вінсон, своєю чергою, намагався запобігти обранню Діксона поштмейстером Луїзи. Однак вже до весілля Фреда та Роберти відносини між двома чоловіками нормалізувались.
В 1923 році Вінсон обрався від Демократичної партії США в Палату представників США замість конгресмена Вільяма Дж. Філдза, який пішов у відставку, щоб стати губернатором Кентуккі. Він переобирався до Палати представників в 1926 році, однак програв вибори 1928 року. Вінсон був членом Палати представників США від Кентуккі з січня 1924 по березень 1929 року. Протягом цього періоду він був членом комітетів з пенсій, державних земель, боротьби з повенями та військових справ. В 1929, після програшу у виборах до Палати представників в 1928 році, Вінсон повернувся до Луїзи та відновив свою юридичну практику, однак скоро переїхав до Ешленду, міста, що знаходилось за 30 миль від Луїзи. В 1930 році Вінсон знову виграв вибори до Палати представників, і з тих пір продовжував обиратись до Палати, і бути членом Палати до 1938 року.
В листопаді 1937 року президент Франклін Рузвельт призначив Вінсона суддею федерального Апеляційного суду округу Колумбія. Сенат США погодив кандидатуру Вінсона 9 грудня 1937 року. В травні 1938 Вінсон приступив до своїх суддівських обов'язків в Апеляційному суді округу Колумбія. В 1942 році Голова Верховного суду Гарлан Ф. Стоун призначив Вінсона Головою Надзвичайного Апеляційного Суду, який був створений для розгляду великого обсягу справ, пов'язаних із Другою світовою війною. Вінсон був суддею в обох судах до своєї відставки у 1943 році у зв'язку із призначенням Рузвельтом на посаду директора Офісу економічної стабілізації, створеного для контролю над інфляцією. Для Вінсона пост директора Офісу економічної стабілізації став першої посадою у виконавчій гілці федеральної влади.
В липні 1945 року президент Гаррі Трумен призначив Вінсона Міністром фінансів США, а вже в 1946 році Трумен призначив Вінсона Головою Верховного суду США, замість покійного Гарлана Ф. Стоуна. З приводу призначення Вінсона Головою Верховного суду газета New York Times писала, що, хоча з точки зору характеру, загальних здібностей і досвіду Вінсона немає заперечень щодо його призначення, Верховному суду потрібен чоловік, якому сама природа наказала бути суддею, і в цьому сенсі Вінсон не дотягує до попередніх голів Верховного суду Гарлана Ф. Стоуна, Чарльза Еванса Г'юза та Вільяма Говарда Тафта, не говорячи вже про Джона Маршалла.
В 1951 році Трумен запропонував Вінсону свою підтримку в разі, якщо той вирішить боротися за те, щоб стати кандидатом на пост президента США від Демократичної партії. Газета New York Times називала Вінсона найсильнішим після Трумена, хоча і неохочим, можливим кандидатом від Демократичної партії на пост президента. Однак у Вінсона не було президентських амбіцій і він надав перевагу своїй посаді Голови Верховного суду.
Вінсон перебував на посаді Голови Верховного суду США до своєї смерті від серцевого нападу 8 вересня 1953 року в віці 63-х років у Вашингтоні. Після смерті Вінсона виявилось, що він залишив дуже скромну спадщину: його активи оцінювались в 7163 долара США, в той час як борги складали 6000 доларів США. Його юрист також зазначив, що Вінсон залишив страховку, а також деяке нерухоме майно в Кентуккі та Західній Вірджинії, цінність якого, відповідно до його юриста, була настільки малою, що вона не варта згадки. Розпорядником майна Вінсона став його старший син Фред-молодший.
Діяльність в Палаті представників США
Перша каденція (1924—1927) Вінсон дав присягу 31 січня 1924 року і так розпочалась його перша каденція в Палаті представників США. В лютому 1924 року Вінсона призначили до трьох комітетів: з пенсій, державних земель та боротьби з повенями. В грудні 1925 року його також призначили до комітету з військових справ. Завдяки роботі в комітеті у Вінсона встановились зв'язки з лідерами багатьох ветеранських організацій.