Аліна Барбара Пенковська (; , Гданськ — , Гданськ) — польська медсестра, дисидентка, профспілковий і політичний діяч. Учасниця гданського страйку серпня 1980 року, активістка руху «Солідарність», керівник профспілкового відділу охорони здоров'я. У 1991—1993 роках — сенатор від ліберальних партій. Дружина Богдана Борусевича.
Медсестра у серпні Народилася у сім'ї робітника Гданської корабельні імені Леніна, учасника протестів 1970—1971 років. Працювала медсестрою на корабельні. Брала активну участь у створенні діяльності Вільних профспілок Узбережжя. Писала у нелегальному профспілковому бюлетені «Robotnik Wybrzeża» статті про травматизм на підприємстві.
14 серпня 1980 року на Гданській корабельні почався страйк протесту на підтримку звільнених Анни Валентинович і Леха Валенси. Адміністрація блокувала всі лінії зв'язку, крім телефону в клініці. Аліна Пенковська організувала з цього номера контакт страйкарів із зовнішнім світом (перший дзвінок здійснили Яцеку Куроню). Брала участь у напрацюванні 21 вимоги, які лягли в основу Гданських угод Міжзаводського страйкового комітету з урядом ПНР, та у переговорах лідерів страйку з делегацією віцепрем'єра ПНР Мечислава Ягельського. Наполягала на включенні пункту 16: «Поліпшення умов праці у сфері охорони здоров'я задля забезпечення якісної медичної допомоги»60 lat temu urodziła się Alina Pienkowska.
«Порятунок страйку» 16 серпня 1980 року, у день створення страйкового комітету, Лех Валенса, який очолив його, оголосив про закінчення страйку. Радикальні активісти — Анджей Гвязда, Йоанна Гвязда, Ганна Валентининович, Хенріка Кшивонос, Аліна Пенковська, Богдан Лис, Мариля Плонська — виступали за продовження протестів. Пенковська виступила перед робітниками із закликом залишатися на корабельні й продовжувати окупаційний страйк, поки влада не виконає вимог усіх підприємств, охоплених страйком. Дії Аліни Пенковської згодом назвали порятунком страйку.
Це призвело до серйозного конфлікту з Валенсою. Пенковська звинуватила Валенсу у зраді. Однак на неї вплинув Куронь, схиливши до більш стриманої позиції. Куронь і Валенса вважали, що продовження конфронтації робітників із владою загрожує повторенням грудневих подій 1970 року і навіть радянською інтервенцією.
Медик «Солідарності» Аліна Пенковська була активісткою «Солідарності», очолювала у Гданську профспілковий відділ охорони здоров'я та систему пунктів медичної допомоги, організовану «Солідарністю» . Брала участь у переговорах із владою з питань охорони здоров'я .
У період воєнного стану була інтернована , потім брала участь у підпільних структурах профспілки. У грудні 1984 року одружилася з Богданом Борусевичем . Від шлюбу мала двох дітей, сина Себастьяна та доньку Кінгу.
Сенатор з корабельні Після зміни суспільно-політичного ладу на початку 1990-х років Аліна Пенковська разом із чоловіком вступила до ліберальних партій Демократична унія та Унія Свободи Тадеуша Мазовецького. У 1991 була обрана в сенат Польщі. У 1998—2002 роках — депутат міської ради Гданська. Брала активну участь у міській політиці, особливу увагу приділяла медичному забезпеченню Гданської корабельні. Лех Валенса говорив, що приклад Аліни Пенковської змусив його змінити колишній скептичний погляд на можливості жінок у політиці.
Пам'ять Аліна Пенковська померла у віці 50 років.
3 травня 2006 року Пенковська посмертно нагороджена орденом Відродження ПольщіPOSTANOWIENIE PREZYDENTA RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ z dnia 3 maja 2006 r. o nadaniu orderów. Є почесним громадянином Гданська.
У 2003 році про Аліну Пенковську знято документальний фільм «Історія одного життя». Образ Аліни Пенковської з'явився в персонажах фільмів «Людина із заліза» (режисер Анджей Вайда) та «Страйк» (режисер Фолькер Шлендорф).
Примітки
Посилання