Северин Йосипович Краснопера (30 травня 1888, с. Скорики, Збаразький повіт, Королівство Галичини та Володимирії — не раніше 1943) — український правник, адвокат, доктор права, військовик, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч. Поручник Легіону УСС (1917), сотник Української галицької армії (УГА) (1919). Командант вишколу Легіону УСС (1918), учасник польсько-української війни, комендант української залоги на станції Підзамче під час листопадових боїв за Львів, начальник похідної канцелярії Військового міністерства УНР. Рідний брат хорунжого УГА Леонтія Краснопери.
Діяч та один із фундаторів української військової фалеристики доби Визвольних змагань: співавтор проєкту ордена Визволення (прототипу Хреста Симона Петлюри), автор затвердженого Головним отаманом Симоном Петлюрою малюнка відзнаки Залізного хреста «За Зимовий похід і бої» (1920) та художній виконавець проєкту «Мотив медалі для повстанців».
У міжвоєнний період — активний діяч товариства «Просвіта», диригент, організатор українського просвітнього руху та мережі читалень на Сенявщині й Збаражчині, судовий захисник на резонансному Золочівському процесі 1938 року проти членів ОУН. У роки Другої світової війни спершу працював нотаріусом при Окружному суді в Любліні (1940—1941), а згодом практикував як адвокат у Тернополі (1943).
Життєпис
Походження Народився 30 травня 1888 року в селі Скорики Збаразького повіту Королівства Галичини та Володимирії (нині Тернопільського району Тернопільської області) у родині греко-католицького священника о. Йосипа Краснопери та його дружини Юзефи. Братом Северина був хорунжий Української галицької армії (УГА) Леонтій (Лев) Краснопера.
У 1898—1906 роках навчався в українській гімназії в Тернополі. Вищу освіту здобував на юридичному факультеті Львівського університету. У 1910—1911 роках відбув однорічну військову службу в австро-угорській армії. Згодом працював адвокатським конципієнтом (помічником адвоката) у Золочеві та Тернополі. Станом на 1914 рік перебував у штаті ц. к. Крайового суду у Львові, де проходив судову практику як аускультант (кандидат на посаду судді).
Військова кар'єра В серпні 1914 року долучився до Легіону Українських Січових Стрільців. Закінчив старшинську школу та брав участь у бойових діях на фронтах Першої світової війни. Станом на березень 1917 року служив у званні четаря австро-угорської армії (приписаний до польової пошти ч. 224) та долучався до збору коштів на підтримку українських шкіл на Волині. Від 1917 року служив інспектором вишколу Легіону Українських січових стрільців (УСС). На зламі 1915—1916 років у чині четаря служив інструктором Вишколу Легіону УСС після перебазування Коша до села Свистільники (разом із четарем П. Семирозумом та хорунжим М. Девосиром). Згодом брав участь у реорганізації вишкільної формації стрілецтва під командуванням отамана Мирона Тарнавського.
У 1917 році пройшов інтенсивну підготовку в німецькій інструкторській школі в складі Вишкільної групи Південної армії під командуванням прусського принца Оскара. Опанувавши передову німецьку методику штурмової тактики ближнього бою () та військового муштру, став одним із провідних стрілецьких старшин-фахівців інструкторської справи в Легіоні УСС, які вже з другої половини 1917 року самостійно проводили підготовку стрілецтва. У серпні 1918 року був призначений його командантом із наданням звання поручника.
Під час Листопадового зриву 1918 року поручник УСС Северин Краснопера відіграв ключову роль у переході влади до рук українців у Камінці-Струмиловій. Разом із чотарем Салеком та групою енергійних підстаршин-усусів він здійснював загальне військове керівництво роззброєнням старшинської школи 11-го австрійського корпусу, де на той час налічувалося понад 300 курсантів інших національностей. 1 листопада 1918 року Краснопера разом із десятником виїхав автомобілем до охопленого боями Львова для отримання оперативних інструкцій від вищого військового командування. Повернувшись того ж дня пополудні з вістями про вуличні сутички в столиці, він організував терміновий набір добровольців: із числа охочих курсантів відібрали загін із 50 вояків під командою підхорунжого Меркуна, які негайно вирушили на допомогу захисникам Львова.
У листопаді 1918 року під час боїв за Львів командував українською залогою на залізничній станції Підзамче. 7 листопада 1918 року, згідно з оперативним планом головного командування, залога Підзамча мала вибити противника із Жовківського передмістя та Замарстинова, однак реальне становище дільниці було критичним через безупинні атаки переважаючих регулярних польських сил та озброєних загонів цивільного населення. В умовах браку людей і боєприпасів рішуче вимагав у штабу термінового підкріплення та боєкомплекту, вступивши в гостру полеміку з вищим командуванням щодо нереалістичності поставлених завдань наявними виснаженими силами. Попри кризу, бійці під його командуванням не залишили позицій, успішно відбили всі ворожі штурми, захопили полонених і в контратаці просунулися за Жовківську рогачку, зайнявши частину Замарстинова.
Потрапив у польський полон, однак у грудні того ж року зумів утекти та повернувся до лав УГА. 1 січня 1919 року підвищений до звання сотника. Надалі викладав у підстаршинській школі піхоти в Золочеві. Після відступу УГА за річку Збруч служив при штабі уповноваженого з військових справ Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, а також обіймав посаду начальника похідної канцелярії Військового міністерства УНР.
Під час служби у Військовому міністерстві УНР у 1920 році Северин Краснопера долучився до створення низки українських військових нагород. Разом із сотником Юліаном Буцманюком він розробив проєкт знака ордена Визволення (який не було реалізовано, однак згодом його форму було покладено в основу Хреста Симона Петлюри). Також Краснопера відіграв ключову роль у розробленні Залізного хреста «За Зимовий похід і бої». Взявши за основу перший ескіз Юліана Буцманюка від 17 травня 1920 року, Краснопера 4 вересня того ж року створив новий малюнок нагороди: він помістив тризуб у блакитний круг з обрамленням чотирикутною променистою зіркою, а на звороті додав гасло «За волю України». Саме цей проєкт затвердив Симон Петлюра (хоча у фінальному втіленні зірку зробили гладенькою, а напис на звороті уточнили).
Окрім цього, Северин Краснопера виступив художником-виконавцем проєкту «Мотив медалі для повстанців» (автором ідеї був секретар Військового міністерства полковник Валентин Садовський). На лицьовому боці медалі Краснопера зобразив портрет Симона Петлюри, а на зворотному — сонце, що сходить, дату проголошення Четвертого Універсалу («19–22.І.18») та круговий напис «За визволення Батьківщини».
Адвокатська кар'єра У серпні 1920 року виїхав до Чехословаччини, де закінчив Празький університет і здобув ступінь доктора права. 1928 року повернувся до Галичини. Нострифікував диплом у Краківському університеті та працював помічником адвоката в селі Нове Село (нині Тернопільського району). 24 червня 1928 року взяв участь в організації та проведенні Шевченківського концерту читальні товариства «Просвіта» в селі Нове Село, де диригував новоселецьким мішаним хором (колектив виконав уривок з опери «Чорноморці» Миколи Лисенка). На цьому ж святі солістом виступив його рідний брат Л.Краснопера.
З 1932-го року мав власну адвокатську канцелярію в містечку Сенява. Після відкриття адвокатської канцелярії в Сеняві восени 1932 року виступив провідним діячем відродження українського національно-культурного життя повіту. Був ініціатором загальної просвітянської наради та очолив організаційний комітет із підготовки свята «Просвіти». З метою агітації особисто об'їздив навколишні села, зокрема Теплиці, Пискоровичі, Лежахів і Білину. Завдяки його діяльності проведене 27 листопада 1932 року свято зібрало близько 3000 селян і дало відчутний поштовх для розгортання роботи занедбаних читалень краю.
У березні 1938 року виступав одним із захисників на гучному процесі у Золочеві над членами Організації українських націоналістів, де разом зі Степаном Шухевичем, Семеном Шевчуком та іншими адвокатами боронив підсудних. Зокрема, Северин Краснопера здійснював правовий захист підсудного Андрія Майби, якого за підсумками судового розгляду присяжні повністю виправдали й звільнили з-під варти.
14 червня 1938 року переніс канцелярію із Сеняви до Нового Села. На новому місці навесні 1939 року долучився до керівництва місцевої філії товариства «Просвіта». На початку 1939 року був лектором вишкільних курсів для провідників самоосвітніх гуртків, а в межах вшанування 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка організував і провів низку повітових концертів-академій, зокрема в селі Кошляки.
Напередодні чи на початку радянської анексії західноукраїнських земель Северин Краснопера переселився до частини Польщі під німецькою окупацією. Від 4 квітня 1940 до 29 жовтня 1941 року працював нотаріусом при іпотечному відділі Окружного суду в Любліні (вул. Краківське Передмістя, 76). Ян Круковський, описуючи свої контакти з Красноперою з цього періоду, згадував, що той «мав впливи в Гестапо». Від 16 травня до 15 листопада 1941 року Северин Краснопера мешкав у Любліні на вулиці Гловацького, 15, квартира 2. Опісля переїхав на Варшавську, 6 у тому ж місті. Разом із ним мешкала (і переселялася на ті ж адреси) стенотипістка Пелагія Вечорек.
Станом на 1943-й рік працював адвокатом у Тернополі.
Родина Батьки: о. Йосип Краснопера — батько, греко-католицький священник у селі Скорики. Юзефа Краснопера — мати. Брати та сестри: Леонтій (Лев) Краснопера — рідний брат, хорунжий Української галицької армії (УГА).
Коментарі
Примітки
Джерела
.