Радянсько-японські відносини — історичні двосторонні відносини між Радянською Росією (з 30 грудня 1922 року — Радянським Союзом) та Японією (до 1945 року — Японською імперією) у часовому проміжку від комуністичного перевороту в 1917 році до падіння комуністичного режиму в 1991 році. Були здебільшого ворожими.

Під час російської громадянської війни Японія надсилала війська для протидії присутності більшовиків на Далекому Сході Росії, а впродовж Другої світової війни і подальшої Холодної війни обидві держави належали до супротивних таборів. Постійним джерелом напруженості були і територіальні конфлікти за Південний Сахалін та Курильські острови. Вони, а також низка менших конфліктів, завадили обом країнам підписати після Другої світової війни мирний договір, і ці питання залишилися нерозв'язаними до розпаду СРСР.

Напруга у відносинах між Японією та Радянським Союзом мала глибоке історичне коріння, що сягало суперництва Японської та Російської імперій за панування у Північно-Східній Азії. Радянський уряд відмовився підписати мирний договір 1951 року, і до 1956 року між СРСР і Японією технічно існував стан війни, який було припинено Спільною радянсько-японською декларацією 1956 року. Офіційного мирного договору між Радянським Союзом (а згодом Росією як спадкоємицею СРСР) та Японією не підписано донині.

Головним каменем спотикання на шляху до покращення радянсько-японських відносин у післявоєнний період був територіальний спір за Курили, які в Японії називають Північними територіями.

Історія Міжвоєнний період

Погані відносини між Радянським Союзом та Японією з 1920-х до кінця 1940-х років сягали своїм корінням перемоги Японії над імперською Росією в російсько-японській війні 1904–1905 років. Під час громадянської війни в Росії 1918—1921 рр. Японія як член союзницьких сил інтервентів здійснювала з 1918 до 1922 р. окупацію Владивостока, залучивши до 70 тисяч військовиків. Японська імператорська армія також проникла на захід аж до озера Байкал і до Бурятії, утримуючи в Забайкаллі до жовтня 1920 року Читу.

1920 року більшовики захопили Північний Сахалін, зайнятий японською армією під час сибірської інтервенції (Південний Сахалін і Курильські острови належали Японії за підсумками Російсько-японської війни). За кілька місяців японці відбили його, почавши розробляти там поклади нафти, вугілля та інші природні ресурси.

Японія офіційно визнала Радянський Союз у січні 1925 року радянсько-японською основоположною конвенцією. Сторони домовилися, що Портсмутський договір 1905 року залишається в силі, а інші угоди та договори між двома країнами слід переглянути. Уклавши цю угоду, Японія формально визнала СРСР. Обмін ратифікаціями відбувся в Пекіні 26 лютого 1925 р. Угоду було зареєстровано 20 травня 1925 р. у збірнику договорів Ліги Націй.League of Nations Treaty Series, vol. 34, pp. 32–53.

В 1925 році, відразу після встановлення радянсько-японських дипломатичних відносин, північна частина Сахаліну під міжнародним тиском перейшла до СРСР, японська влада вивела звідти свої війська, але японці зберегли там за собою право концесії. Лише 1945 року радянські війська захопили весь Сахалін і Курильські острови.Tatiana Ornatskaya, and Yuri Tsipkin, "The Struggle of Soviet Russia and the Far Eastern Republic for Ending Intervention in Northern Sakhalin in 1920-1925," Far Eastern Affairs (2008) 36#2 pp 119-135.

Перші роки після встановлення відносин характеризувалися спокоєм, який був головно результатом часткової стриманості експансіоністської політики Японської імперії до 1931 року, а також радянської потреби підтримувати торгівлю та тимчасового погіршення радянсько-китайських відносин у період радянсько-китайської війни 1929 року.

Важливим кроком у цю добу стало укладення 23 січня 1928 року радянсько-японської угоди про рибальство, яка дозволяла японським громадянам ловити рибу у водах Тихого океану, прилеглих до радянської берегової лінії. Обмін ратифікаціями відбувся в Токіо 23 травня 1928 р. Угоду було зареєстровано 5 вересня 1928 р. у збірнику договорів Ліги Націй.League of Nations Treaty Series, vol. 80, pp. 342–399.

Починаючи з 1930 року на тлі погіршення польсько-радянських відносин, Йосип Сталін занепокоївся з приводу можливої війни на два фронти з Польщею та Японією. Зокрема, він побоювався, що Японія спонукатиме кочівників у Середній Азії повстати проти радянської політики примусової осілості. Після японського вторгнення в Маньчжурію та створення у 1932 р. маріонеткової держави Маньчжоу-Го Японія розвернула свій військовий інтерес у бік радянських територій. Радянсько-японські відносини різко погіршилися після 1936 року. Це було пов'язано з укладенням у листопаді 1936 року Антикомінтернівського пакту між Японією та нацистською Німеччиною, розробленого з метою захисту від міжнародного комунізму.

Перший великий радянсько-японський прикордонний інцидент — Битва на озері Хасан (1938) — стався у Примор'ї, неподалік Владивостока. Між Японією та СРСР часто виникали конфлікти на кордоні Маньчжурії, вони переросли в неоголошену прикордонну війну, долю якої вирішила битва за Халхин-Гол (1939), що відбулася на монгольсько-маньчжурському кордоні. Радянський Союз здобув рішучу перемогу, чим стримав Японію від будь-якої подальшої агресії протягом Другої світової війни.

1941 року, через два роки після прикордонної війни, Японія та Радянський Союз підписали пакт про нейтралітет. Пізніше в 1941 році Японія розглядала можливість розірвання пакту, коли нацистська Німеччина вдерлася в Радянський Союз (операція Барбаросса), але цього не зробила головним чином через поразку в битві на Халхин-Голі, хоча Японія та нацистська Німеччина були учасниками Троїстого пакту.

На Ялтинській конференції в лютому 1945 року Сталін пообіцяв Рузвельту, що СРСР вступить у війну проти Японії через 90 днів після поразки Німеччини, яка відбулася в травні. Він дотримався цього графіку, перекинувши великі сили через Сибір. У квітні 1945 року Москва анулювала пакт про нейтралітет. 8 серпня 1945 року після атомного бомбардування Хіросіми (6 серпня) розпочалося радянське вторгнення в Маньчжурію. СРСР планував радянське вторгнення і на Хоккайдо, але так і не здійснив його через опір Сполучених Штатів.

Післявоєнний період

Після Другої світової вій­ни японсько-радянські відносини набули суперечливого характеру, породженого складним комплексом історичних, ідеологічних, політичних і міжнародних чинників. Із серпня 1945 до жовтня 1956 року дипломатичні зносини Японії та Радянського Союзу залишалися перерваними. Антирадянську спрямованість зовнішньополітичного курсу Япо­нії зумовило під­писання в 1951 році японсько-американського Договору без­пеки, в якому СРСР фактично розглядали як потенційного воєнного супротивника. Втягненням Японії у військово-політичну орбіту США означав, що ріст напруженості в радянсь­ко-американських відносинах сприяв посиленню антирадянських тенденцій у зовнішній політиці Японії. Правляча Ліберальна партія проводила проамериканську політику, ухиляючись від нормалізації відносин із СРСР усупереч національним інтересам країни та чинячи спротив розвитку з ним економічних і торговельних зв'язків. На виборах 1954 року перемогла Демократична партія, що обстоювала проведення більш незалежної від США політики, виступаючи за нормалізацію взаємин із СРСР та іншими соціалістичними державами. У січні 1955 року новий голова уряду І. Хатояма заявив, що Токіо мав би взяти ініціативу у свої руки та запропонувати Москві налагодити відносини, перш за все припинивши стан війни між Японією та СРСР. Противники нормалізації взаємин із Радянським Союзом наголо­шували на проблемі «північних територій». Зважаючи на зміну міжнародної обстановки на Далеко­му Сході у зв'язку з закінченням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР вдався до дієвих кроків у напрямку встановлен­ня контактів з Японією. З червня 1955 р. в Лондоні по­чались японсько-радянські перемовини, перші місяці яких виявилися безуспішними. Попередньою умовою понов­лення взаємин і підписання мирного договору Японія називала задоволення її територіальних претензій (повернення їй Курильських островів і Південного Сахаліну) та репатріацію засуджених у Радянсь­кому Союзі військовополонених. Радянська сторона запропонувала проєкт мирного договору, в якому була ладна врахувати деякі японські побажання, включаючи і територіальні (СРСР погоджувався передати Японії острови Хабомай та Шикотан), але японська делегація наполягала на передачі також островів Кунашир та Ітуруп, а крім того, пропонувала передати на розгляд міжнародної конфе­ренції питання статусу двох останніх Курильських островів і південної частини Сахаліну.

У березні 1956 року з ініціативи Японії перемовини перервали. Під тиском японських рибо­промисловців уряд Японії запропонував розпочати двосторонні японсько-радянські переговори щодо укладення угоди про риболовство. Вони пройшли в Москві з 29 квітня по 14 травня 1956 р., привівши до підписання Конвенції про риболовство й Угоди про надан­ня допомоги людям, що постраждали у морі. В ході цих перемовин домовилися відновити пере­говори про нормалізацію радянсько-японських відносин не пізніше ніж 31 липня 1956 р. Однак і після відновлення 31 липня 1956 р. у Москві двосторонніх перемовин японський міністр закордонних справ М. Сіґеміцу виступав за повернення Японії усіх островів. Радянський уряд своєї позиції не змінив. Сі­ґеміцу висловив думку тимчасово припинити переговори, водночас порадивши японському уряду укласти мирний договір на умовах СРСР.

Японська громадськість зажадала від влади розпочати безпосередні переговори з Радянсь­ким Союзом і визначити можливість урегулювання взаємин між двома державами без підписання мирного договору за умови, що територіальне питання стане пред­метом наступних перемовин. У жовтні 1956 р. японська урядова делегація на чолі з І. Хатояма прибула в Москву, успішно провівши 13—19 жовтня переговори, що завер­шилися підписанням спільної радянсько-японської декларації, яка передбачала припинення стану війни, відновлення миру та добро­сусідських дружніх, а також дипломатичних і консульських відносин, підтримку прохання Японії про вступ до ООН, репатріацію всіх засуджених японських військово­полонених, відмову від репарацій, проведення перемовин про укладання мирного дого­вору. З підписанням декларації набули чинності Конвенція про риболовство й Угода про надання допомоги людям, що постраждали у морі. Було підписано і низку протоколів, у тому числі про торгівлю й режим найбільшого сприяння. Декларація заклала основи плідного розвитку японсько-радянських відносин. Налагодження взаємин із СРСР надавала Японії можли­вість проводити більш незалежну зовнішню політику, сприяла росту її авторитету й престижу на між­народній арені. Попри те, що після відставки в грудні 1956 р. уряду І. Хатояма й приходу до влади уряду Н. Кісі розвиток відносин пригальмувався, ділові зв'язки не припинялися. Однак переговори про укладення мирного договору виявилися перерваними на­довго.

1960—1975: Покращення відносин

Попри розбіжності в територіальному питанні, в якому жодна зі сторін не була готова поступитися, відносини Японії з Радянським Союзом із середини 1960-х років помітно покращилися. У своїх планах економічного розвитку радянський уряд почав тяжіти до співпраці з Японією, на що японці відповіли схвально. У січні 1966 року дві країни підписали п'ятирічний торговельний договір, а також угоду про цивільну авіацію.

Упродовж 1970-х років, незважаючи на часто напружені політичні відносини, економічне співробітництво швидко розширювалося. Дві економіки доповнювали одна одну, оскільки СРСР потребував японських капіталів, технологій та споживчих товарів, а Японія потребувала радянських природних ресурсів, як-от нафти, газу, вугілля, залізної руди та деревини. До 1979 року загальний обсяг торгівлі сягнув 4,4 млрд доларів США на рік, зробивши Японію після Федеративної Республіки Німеччини (Західної Німеччини) найважливішим несоціалістичним торговельним партнером Радянського Союзу.