Сукулент-Кару або Склерофітні чагарники Сукулентного Кару (ідентифікатор WWF: AT1322) — афротропічний екорегіон пустель і склерофітних чагарників, розташований в Південній Африці. Він вирізняється надзвичайно високим флористичним різноманіттям та рівнем ендемізму, вищим, ніж у будь-якій іншій пустелі світу. Тут зустрічається близько третини з усіх сукулентних рослин світу.
Географія Екорегіон Сукулент-Кару простягається вздовж атлантичного узбережжя Південної Африки, від Людерица в намібійському регіоні Карас на південь через західну частину Північнокапської провінції ПАР, після чого повертає вглиб континенту на південний схід, охоплюючи частину Західнокапської провінції та досягаючи крайнього заходу Східнокапської провінції. Таким чином, екорегіон складається з двох великих субрегіонів: Північного, або Намаквалендського, та Південного, або власне Сукулентного Кару.
Намаквалендський субрегіон охоплює регіон , який включає прибережну рівнину та прилеглі схили Великого Уступу. Всередині Намакваленду виділяють кілька областей: прибережну рівнину Шперргебіт, пустельний гірський регіон Ріхтерсвельд, де зустрічаються найдавніші осадові породи у світі, що мають вік понад 2,6 мільярди років, піщану прибережну рівнину Сандвельд, що простягається на південь від Оранжевої річки, гранітну височину Хардвельд, гранітний гірський масив Камісберґе, який є частиною Великого Уступу і підіймається на висоту до 1706 м над рівнем моря, а також горбисті рівнини , розташовані на півдні субрегіону. Прибережні рівнини Намакваленду характеризуються частими туманами, а опади в субрегіоні випадають переважно взимку.
Південне Кару розташоване переважно на території Західнокапської провінції, між горами Великого Уступу та Капськими горами. Цей субрегіон складається з трьох областей: Західного Гірського Кару, розташованого в горах Роггевельду, що складають південно-західний Кут Великого Уступу і підіймаються на висоту понад 1700 м над рівнем моря, Танкуа-Кару, великої посушливої улоговини, що лежить між Роггевельдом і порослими фінбошем горами Седерберг, які є частиною Капських гір, на висоті від 350 до 700 м над рівнем моря, а також , повністю оточеного Капськими горами: з півночі — горами , а з півдня — горами Лангебергу та . На відміну від Намакваленду, тумани тут трапляються рідко, а опади випадають переважно навесні та восени.
Ландшафт Сукулектного Кару характеризується домінуванням невисоких сукулентних чагарників та низькою кількістю трав, високих кущів та дерев. Його легко відрізнити від навколишніх екорегіонів за кліматом, ґрунтами та флорою. На північ від Сукулент-Кару простягається пустеля Наміб, що характеризується надзвичайно низькою та мінливою кількістю опадів (менше 50 мм на рік) та дуже рідкісним рослинним покривом, в якому переважають ефемери. На схід від Сукулент-Кару лежать напівпустелі Нама-Кару, рослинний покрив яких представлений невисокими відкритими чагарниками та травами. Клімат Нама-Кару характеризується екстримальними температурами та дуже мінливим режимом опадів, більшість з яких випадають наприкінці літа. В Капських горах на південь від Сукулент-Кару поширений гірський фінбош та реностервельд. Ці вічнозелені чагарникові зарості характеризуються частими пожежами та піщаними малородючими ґрунтами. Опади в Капських горах випадають переважно взимку.
З геологічної точки зору основу Намакваленду складають граніти, гнейси та інші метаморфічні породи віком 1-2 мільярди років. Прибережна рівнина вкрита третинними та четвертинними пісками морського та еолового походження. Частиною прибережної рівнини є Кнерсвлакте, стародавня дельта палео-Оранжевої річки, вкрита кварцовим гравієм.
Основу Західного Гірського Кару складають пісковики та сланці Кару, а також інтрузивні долерити, що утворюють гірські вершини та хребти. Основу басейну Танкуа-Кару складають мезозойські осадові породи. Ґрунти тут переважно кам'янисті та неглибокі. Основу міжгірської улоговини Малого Кару, розташованої в межах Капського складчастого поясу, складають палеозойські осадові породи, передусім сланці , а також деякі крейдові відклади.
Через Сукулент-Кару протікає лише три великі постійні річки. Усі вони беруть початок у вологих гірських районах Південної Африки, далеко від регіону. Найбільшою річкою регіону та всієї Південної Африки є Оранжева або Гарієп, яка бере початок в горах , тече на захід і впадає в Атлантичний океан в регіоні Намакваленду, розділяючи його на Великий Намакваленд, що лежить в Намібії на правому березі річки, та на Малий Намакваленд, розташований на лівому березі, в ПАР. Іншою великою річкою, що протікає територією регіону та впадає в Атлантичний океан, є , яка разом зі своєю найбільшою притокою , бере початок у Капських горах. Третьою великою річкою, що протікає в межах регіону, є . Ця річка утворюється при злитті та , і разом з притокою тече на південь та впадає в Індійський океан.
Постійні річки регіону утворюють важливі коридори, що характеризуються високою біологічною продуктивністю. В них ростуть (Vachellia karroo) та інші дерева, що походять із віддалених саван. У минулому в долинах річок зустрічалися саванні слони (Loxodonta africana), чорні носороги (Diceros bicornis), звичайні бегемоти (Hippopotamus amphibius) та інші великі ссавці.
В регіоні Сукулент-Кару, зокрема в регіоні Намакваленду, також зустрічаються численні сезонні річки, вода в яких тече лише під час сезону дощів. Долини сезонних річок утворюють коридори для сукулентних рослин, які поширюються вздовж них від скелястого узбережжя до пагорбів та гір у внутрішній частині континенту.
Клімат Унікальний клімат Сукулентного Кару відрізняє його від усіх інших пустель світу. Середня мінімальна температура взимку становить -4 °C, тоді як для пустелі Наміб цей показник становить 2 °C, а в Нама-Кару він коливається від 0 °C до -9°C. Загалом клімат регіону є відносно м'яким, порівняно з іншими пустельними регіонами, особливо клімат Намакваленду, де морози є надзвичайно рідкісними. Середньорічна кількість опадів тут коливається від 20 мм на посушливому північному заході до понад 400 мм на схилах Великого Уступу, і в середньому становить менше 150 мм, більшість з яких випадає взимку. Режим опадів надійний та передбачуваний, а тривалі посухи трапляються рідко. Зимові дощі пов'язані з холодними атмосферними фронтами. Опади доповнюються частими росами та сильними туманами, на формування яких впливає холодна Бенгельська течія. Вона також пом'якшує літню спеку у прибережних частинах екорегіону. З центральних районів Південної Африки та Великого уступу іноді дме гарячий сухий гірський вітер, відомий як бергвінд, який призводить до підвищення температури, іноді до 40 °C.
На відміну від Намакваленду, Південне Кару характеризується більш екстримальним кліматом. Влітку тут температура часто підіймається вище 40 °C. Середньорічна кількість опадів тут коливається від 150 до 300 мм. Режим опадів є передбачуваним, хоч і менш надійним, ніж у Намакваленді. Дощі, пов'язані з пост-фронтальними кліматичними явищами, випадають переважно навесні та восени. Роса тут також виступає важливим джерелом вологи.
Флора В межах екорегіону зустрічаються різноманітні пустельні, напівпустельні та чагарникові рослинні угруповання: лише в ПАР їх налічується 64 типи. Загалом рослинні угруповання регіону можна розділити на шість типів, розподіл яких залежить від клімату та ґрунтів.
Найпоширенішим типом рослинності регіону є невисокі або карликові чагарники вигівельду, висота яких становить 25-50 см. Основу вигівельду складають листяні сукуленти, зокрема товстолисти (Crassula spp.) та різні представники родини Аїзові (Aizoaceae). Вигівельд асоціюється з неглибокими ґрунтами і може бути додатково класифікований на підтипи залежно від типу субстрату. На кварцових полях Намакваленду ростуть різні види сріблястошкірника (Argyroderma spp.), конофітума (Conophytum spp.), (Monilaria spp.) та (Oophytum spp.), а на кварцових полях Малого Кару — (Muiria hortenseae) та різні види (Gibbaeum spp.). Серед (невисоких пагорбів, що утворилися на місці давніх покинутих термітників) ростуть різні види (Ruschia spp.), (Drosanthemum spp.) та (Cephalophyllum spp.) з родини аїзових (Aizoaceae). Основу вигівельду, що росте на корінній породі, складають різні види товстолиста (Crassula spp.), (Anacampseros spp.) та (Tylecodon spp.). На гравійних рівнинах Шперргебіта та Ріхтерсвельда ростуть (Dracophilus spp.), (Juttadinteria spp.), (Psammophora spp.) та літопси (Lithops spp.), також відомі як живі камені, а на рівнинах Танкуа-Кару — (Augea capensis) та різні види головолиста (Cephalophyllum spp.), товстолиста (Crassula spp.), плейоспілоса (Pleiospilos spp.) або живого граніта, (Psilocaulon spp.), (Hereroa spp.), (Rhinephyllum spp.), рушії (Ruschia spp.) та полудниці (Mesembryanthemum spp.).
Іншим широко поширеним типом рослинності регіону є брокенвельд, який зустрічається на скелястих схилах Великого Уступу та є основним типом рослинності Малого Кару. Він складається з невисокого чагарникового ярусу, багатого на сукуленти з родин Аїзові (Aizoaceae) та Молочаєві (Euphorbiaceae), над якими підіймаються розрізнені високі кущі та невисокі дерева 2-3 м заввишки, які порушують однорідність ландшафту. У Намакваленді брокенвельд росте переважно на гранітних схилах, а у Малому Кару — серед сланцевих відслонень та на кам'янистих рівнинах. У брокенвельді Намакваленду домінантними деревами виступають (Boscia foetida), (Ficus ilicina), різні види (Ozoroa spp.) і сумаха (Rhus spp.) та характерні сагайдачні дерева (Aloidendron dichotomum), а у брокенвельді Малого Кару — (Euclea undulata) та (Pappea capensis). Серед чагарників брокенвельду зустрічаються як сукуленти, зокрема різні види товстолиста (Crassula spp.), рушії (Ruschia spp.) та тилекодона (Tylecodon spp.), так і не-сукуленти, зокрема різні види (Pteronia spp.), (Rhigozum spp.) та африканської ромашки (Osteospermum spp.).
На прибережних рівнинах Намакваленду, на глибоких пісках морського походження ростуть відкриті чагарникові зарості страндвельду, висота яких становить 0,5-2 м. Вони мають відносно бідний видовий склад та складаються з низьких сукулентних , зокрема з різних видів головолиста (Cephalophyllum spp.), з карликових рослин, таких як ендемічні (Wooleya farinosa), що переважають на скелястих ділянках, з сукулентних кущів, таких як (Stoeberia spp.), рушії (Ruschia spp.) та паролисти (Zygophyllum spp.), а також з не-сукулентних кущів, таких як (Eriocephalus spp.) та (Hermannia spp.). Восени в странвельді яскраво цвітуть (Brunsvigia spp.) та кровоцвіти (Haemanthus spp.), цибулинні рослини з родини амарилісових (Amaryllidaceae), а навесні простір між пишними багаторічними кущами заповнюється квітучими ефемерами.
На рівнинах Шперргебіту домінують невисокі вічнозелені чагарники з сукулентним листям, гілками та стеблами. Ці рослини переважно належать до родин Аїзові (Aizoaceae), Товстолистові (Crassulaceae), Лілієві (Liliaceae) та Молочаєві (Euphorbiaceae). У прибережній смузі Шперргебіту зустрічаються численні невисокі пагорби, на яких росте жорсткий здерев'янілий чагарник (Caroxylon nollothense) та купини (Cladoraphis cyperoides), колючої пустельної трави, які утримують нанесений вітром пісок. Серед цих пагорбів розкидані численні скелясті відслонення, на яких ростуть невисокі дерев'янисті сукуленти, скривлені від постійного вітру. Серед таких видів слід відзначити (Othonna furcata), (Lycium decumbens), (Drosanthemum luederitzii), (Osteospermum crassifolium) та різні види пеларгонії (Pelargonium spp.) та кураю (Salsola spp.). У прибережній смузі також зустрічаються різноманітні лишайники, що ростуть на деревах, скелях і ґрунті. Так, помаранчеві Dufourea turbinata ростуть здебільшого на мертвому кураї.