Іва́н Васи́льович Штанько́ (24 грудня 1938, с. Мала Токмачка, тоді — Оріхівський район, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР (нині — Пологівський район, Запорізька область, Україна)) — 1 серпня 2024) — український державний діяч пенітенціарної системи, генерал-полковник внутрішньої служби (1999), Заслужений юрист України (1997). Вважається фундатором та першим керівником незалежної пенітенціарної системи України. Очолював Головне управління виконання покарань МВС УРСР (1988—1998), а згодом став першим директором Державного департаменту України з питань виконання покарань (1998—2001). Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Життєпис Ранні роки та освіта Народився 24 грудня 1938 року в селі Мала Токмачка (нині — Пологівського району Запорізької області) в родині робітників.
У 1959 році закінчив Оріхівський технікум механізації сільського господарства за спеціальністю «технік-механік». У 1966 році здобув вищу освіту в Запорізькому машинобудівному інституті за спеціальністю «технолог машинобудування». У 1981 році закінчив Київську вищу школу МВС СРСР.
Початок служби У 1962 році розпочав службу старшим технологом у виправно-трудовій колонії № 88. Пройшов шлях від інженера до начальника колонії, згодом обіймав посади головного інженера Головного управління виправно-трудових установ МВС УРСР та заступника начальника Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому.
Чорнобильська катастрофа У 1986 році брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Провів 62 дні в зоні відчуження, отримавши значну дозу радіації (від 59 до 75 рентген).
На чолі пенітенціарної системи У липні 1988 року очолив Головне управління виконання покарань МВС УРСР. Після проголошення незалежності України на основі Концепції реформування 1991 року та зобов'язань перед Радою Європи у 1998 році було створено самостійний Державний департамент України з питань виконання покарань, першим директором якого став Іван Штанько. Він очолював відомство до виходу на пенсію у 2001 році.
Подальша діяльність Після відставки продовжував працювати радником Голови Державного департаменту, очолював Громадську раду при відомстві та Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація ветеранів ДКВС України».
Смерть Помер 1 серпня 2024 року на 86-му році життя.
Реформи та діяльність Іван Штанько здійснив трансформацію радянської каральної системи в українську пенітенціарну службу, заклавши фундамент її сучасного розвитку.
Створення незалежної служби Головним досягненням став вихід системи виконання покарань з-під контролю МВС. Створення у 1998 році самостійного Державного департаменту було принциповим кроком для розриву з радянською традицією «карального відомства».
Гуманізація та ресоціалізація Штанько ініціював зміну мети ув'язнення — з кари на ресоціалізацію. Його підхід базувався на принципах «гідності, поваги й людяності». У 1991 році він одним із перших надав дозвіл правозахисникам на відвідування Київського СІЗО, що стало актом безпрецедентної відкритості на той час.
Законодавче підґрунтя Брав безпосередню участь у розробці Концепції реформування кримінально-виконавчої системи та проектів нового Кримінально-виконавчого кодексу України, які закріпили гуманні принципи на законодавчому рівні.
Вплив на сучасну систему Створений Іваном Штаньком Департамент став прямим попередником сучасної Державної кримінально-виконавчої служби України. Закладений ним принцип незалежності системи від поліції та інших силових структур залишається базовим. Започаткований курс на гуманізацію та відкритість до громадянського суспільства є магістральним напрямом сучасних реформ, зокрема у контексті євроінтеграції.
У 2024 році Пенітенціарна академія України започаткувала наукові читання його пам'яті, а в Музеї ДКВС України відкрито постійну експозицію, присвячену його життєвому шляху.
Нагороди та звання Заслужений юрист України (1997) Орден «За заслуги» III ступеня (1998) Іменна вогнепальна зброя (2000)
Родина Дружина — Валентина Петрівна. Син Ігор та донька Світлана.
Примітки
Посилання Офіційний сайт ДКВС України