Георгі Мінчев (, за паспортом з 1950-х років — Куртєв; , Софія, Третє Болгарське царство — , Софія, Болгарія) — болгарський поп- і рок-музикант, співак, композитор і телеведучий. Відомий як один із основоположників болгарської рок-музики, фронтмен болгарських рок-гуртів та «Полезни изкопаеми», а також як учасник колективів , і .
Кар'єру розпочав у 1960-х роках: ще студентом отримав премію на фестивалі «Золотий Орфей» за виконання відомої пісні «Бяла тишина» у супроводі «Щурците» та струнного квартету «Димов». Тоді ж співав композиції багатьох легендарних рок-музикантів. У 1970-ті роки поїхав вчитися на режисера до Бельгії. Пізніше працював журналістом і ведучим на болгарських каналах. 1987 року випустив дебютний студійний альбом «Българският рок».
18 лютого 2001 року Мінчев помер від раку уві сні, під час відпочинку від роботи над черговим альбомом. Для музикознавців і болгар Мінчев став одним із найбільших виконавців у країні. На його честь започаткували фестиваль . Іменем Георгі Мінчева названо вулицю в центрі Софії. У Созополі знаходиться меморіал, присвячений музикантові, на Алеї року в Каварні встановлено пам'ятник.
Біографія та творчість
Дитинство і юність Народився 9 квітня 1943 року в столиці Третього Болгарського царства (нині — Болгарії) Софії у кварталі , де і провів своє дитинство, живучи, за спогадами друга дитинства і сусіда Валентина Ізмірльова, в розкішному будинку з двориком й альтанкою, побудованому близько 1930-х років. З ранніх років у Куртева почали виявлятися гарні лідерські якості, для своїх ровесників він влаштовував саморобний театр ляльок«» (2023), режисер Росен Елезов.
У справі Мінчева зазначено, що він походить від родини службовців. Його батьки перебували в оточенні царя у 1943—1944 роках. Георгій мав брата, засудженого за «ворожу діяльність» і сестру Марину Куртеву. Хлопчик особливо поважав і любив свого батька Петира, вони проводили багато часу разом. 1947 року, через рік з моменту скасування інституту монархії, Петир під час весільної подорожі зробив спільний знімок з царем Борисом III, за що того ж року його фабрику піддали націоналізації, а його самого влаштували на посаду бухгалтера. У 1952 році мати Георгі покинула чоловіка, через два роки вони розлучилися і Петро став ливарником. Попри рішення суду, Георгі залишився жити з батьком. Батько підтримував інтерес сина до музики. Петир отримав тюремний термін за спекуляцію, у середині 1950-х років його відправили до табору. Тоді мати одружилася з доктором Кирилом Куртевим (також «неприязно налаштованим до Народної влади») і змінила прізвище сина з метою захистити його від спілкування з батьком і дати можливість здобути хорошу освіту. Мінчев переїхав до .Відразу після присяги в Мариці з'явився справжній батько Гоші — Петир Мінчев, який щойно вийшов з в'язниці. Високий приємний чоловік середнього віку зі смаглявим обличчям і в капелюсі з берегами. На ньому було темно-синє довге пальто, і ми з Гошею зустріли його біля воріт. Говорив він інтелігентно, із характерним софійським акцентом. Це була та сама людина, яка через свою дружину потрапила до в'язниці за Акт про спекуляцію і, покинута нею, повернулася звідти ні з чим, навіть без сина, який мав прізвище. <…> Петир Мінчев раптово помер через кілька років, не залишивши по собі нічого. Лише 1966 року я побачив в афішах нове прізвище Гоші — Георгі Мінчев.
Мінчев закінчив факультет зовнішньої торгівлі в Економічному інституті імені Карла Маркса (нині — Університет національного та світового господарства). Георгі виключили з комсомолу і відсторонили від навчання через «погану поведінку», виявлену під час служби в казармі в Пазарджику: юнак танцював твіст, недолюблював і жартував про КПРС і Хрущова, а також був «прихильником китайців». Освіта Мінчева відновилася 1964 року завдяки амністії з приводу 20-річчя перевороту 9 вересня та листа матері, адресованого Народним зборам. Музикант відмовився ставати членом комсомолу.
Виконувати свої пісні, приблизно по 150 разів на день, Георгі вперше почав у Созополі на початку 1960-х років. У 1962 році з'явився перший болгарський рок-гурт ; за два роки до неї приєднується і Мінчев. Бажаючи приєднатися до створеного 1966 року після розпаду «Бъндараците» колективу , Мінчев за допомогою приятеля та композитора заспівав майбутній хіт «Бяла тишина» на магнітофон і поставив запис лідерові групи телефоном. Той сприйняв пісню прихильно. Тоді музиканти зв'язалися з Богомилом Гудєвим із проханням написати текст. 1967 року за виконання цієї пісні на фестивалі «Золотий Орфей» у супроводі «Щурците» та струнного квартету «Димов» Мінчев отримав свою першу премію, . За рік до цього, у березні 1966 року, з піснею «Снегът на спомена» Мінчев номінувався на премію «Мелодия на месеца».
Під час гастролей Мінчева помер батько Петир. Того ж дня Георгі вирушив до лікарні, де поспілкувався із сусідом батька по палаті. Той розповів, що незадовго до смерті Петир почув «Бяла тишина» на радіо і його останніми словами була фраза «Це мій хлопчик. Нехай він співає свої пісні!».
Після здобуття диплома працював співаком за договором. Спробував себе на конкурсах «Сочі '68» (нагорода «Найкраще виконання радянської пісні») та «Интервизия» у Карлових Варах (1969). 1969 року отримав «Першу нагороду за болгарську пісню» на «Золотому Орфеї» за спільне з виконання пісні «Закъснели срещи», що увійшла до фільму .
Найвідоміші пісні Георгія Мінчева з його ранньої творчості — «Бяла тишина», «Снегът на спомена» та «Сребърни ята». Пісні були хітами не тільки у Болгарії, а й за кордоном. Мати була єдиною близькою людиною Георгі, яка не приймала його творчості — з самого початку кар'єри вона забороняла йому співати, аргументуючи це тим, що не хоче, щоб її син був «розбещений на гастролях».
Вважається одним з основоположників болгарської рок-музики. Окрім участі у групах "Бъндараците"та «Щурците», у 1960-х роках співав із Бісером Кіровим і Василем Попвасилєвим. у 1965 році був солістом «Студио 5», у 1966—1968 роках супроводжував квартет , у 1968—1969 роках — брав участь у групі . Водночас співав кавери на пісні Кліфа Річарда, Джеррі Лі Льюїса, Елвіса Преслі та Літла Річарда. Мінчев співпрацював з відомими болгарськими диригентами і . Допоміг потрапити на сцену Бісеру Кірову, , Борису Гуджунову, Марії Нейковій та Васко Крипкате.
Журналістика. 1970-і-1990-і роки У 1971 році Мінчев знявся в епізодичній ролі в художньому фільмі Методі Андонова «Немає нічого кращого за погану погоду», де виконав однойменну пісню. Тоді ж музикант поїхав навчатися режисури кіно та телебачення до Бельгії. Там він записував маловідомі у Болгарії пісні французькою мовою. У Бельгії Мінчев видав свою першу маленьку платівку, яка отримала оцінку диригента Жака Мерсьє. Напередодні Різдва 1971 року Мінчев замість запланованої вечірки провів ніч у поліційній дільниці — його заарештувала місцева поліція. Причина була в тому, що музикант мав вигляд серійного ґвалтівника з Монса, що розшукується. Коли поліціянти увірвалися до квартири, то виявили, що легендарний болгарський музикант ділив невелику квартиру з ще 10-15 людьми, сенбернаром, великою тропічною ящіркою, кількома хом'яками та колонією білих мишей. Після закінчення Бельгійського коледжу мистецтв (, IAD, Брюссель) в галузі виконавського мистецтва, мовлення та техніки зв'язку у 1977 році, він повернувся на батьківщину. На честь свого повернення планував випустити альбом, але численні життєві й особисті проблеми завадили здійсненню творчих планів.
Мінчев отримав звістку від своєї дружини — моделі Ліліани Йончової, з якою вони за 10 років до цього познайомилися в залі , про те, що та закохана у тенісиста і хоче розлучитися. Георгі швидко зібрав валізи і повернувся до Болгарії. Він ходив центральними закладами, щоб люди звернули на нього увагу і розповіли про повернення дружині. На його подив, він отримав офіційне повідомлення про розлучення на тій підставі, що хотів жити за кордоном. Насправді причиною подачі Ліліани на розлучення стали постійні гастролі, репетиції та вечірки її чоловіка. Другий шлюб Георгія, вже з дівчиною Люсі, також виявився невдалим. З 1983 року і до самої своєї смерті Мінчев більше ніколи не одружився.
Вже у 1980-х роках Георгі спробував себе в ролі журналіста на місцевому телебаченні: працював на Радіо «Софія» та БНТ, був ведучим конкурсів Песни на седмицата", «От 1 до 5» і «Младежкия конкурс за забавна песен». У ці роки Мінчев також виконав своєрідний гімн болгарських рок-музикантів «Българският рок», написаний Нікі Качаровим. Саме так називається його дебютний альбом, випущений 1987 року. До нього увійшли багато емблематичних композицій музиканта — «Урок по рок», «Почти полунощ», «Есен в Созопол», «Какви времена» й інші. Співак видав ще кілька сольних альбомів: «Рокендрол ветерани», «Равносметка» та збірку «Бяла тишина».
У 1980-х роках мати музиканта заарештували і відправили за ґрати на три роки за звинуваченням в «економічному шпигунстві на користь австрійської фірми» і спільної з сином торгівлі іконами, де і померла. Наприкінці десятиліття на Мінчева відкрили справу про оперативне спостереження. У документі було написано, що, крім усього іншого, музикант підтримував зв'язок зі зрадниками Батьківщини і сам був агентом бельгійської контррозвідки, а також мандрував містами Болгарії, де влаштовував дискотеки. Мінчев отримав псевдонім «Цветният» (з болг. — «Кольоровий»).
Останні роки. Хвороба та смерть 1988 року Мінчев знову виконав «Бяла тишина» спільно зі «Щурците» у рамках ювілейного концерту гурту на честь 20-річчя з моменту заснування. Для у Мінчева також взяли невелике інтерв'ю.
7 червня 1990 року Мінчев виступив на наймасштабнішому мітингу Болгарії, організованому партією СДС за кілька днів до перших демократичних виборів у країні. На тодішньому Орловому мості та сьогоднішньому бульварі зібралося близько 1 мільйона людей. У період розпаду соціалістичного табору Мінчев став співаком демократичних перетворень і спричинив фурор піснею «Блажени години»; вона здобула особливий успіх на радіо і мала прозвучати в передачі «Пісні на седмицата», проте ведучий Мінчев вважав це неправильним, внаслідок чого від включення до програми було вирішено відмовитися.
Разом із 1991 року заснував гурт . До її складу входили також , та Георгі Марков. Гурт дебютував 1 червня у клубі «113+» при Софійському університеті. Наступного року «Стари муцуни» взяли участь на фестивалі в Ла-Рошелі у 1992 році, а у 1994 році випустили альбом . Такі пісні, як «Българско реге», «Кръчмата на Спас», «Гадже бонбон», «Българският рок» і «Блажени години» стали хітами. Однією з останніх відомих пісень Георгія стала «Сам на бара».
Мінчев часто відвідував редакцію телебачення. В один із заходів його помітила головна редакторка, яка раптово, без зрозумілої причини, почала дуже грубим тоном ображати музиканта. Той, як і раніше, перебуваючи в спокої й одночасно здивуванні, мирно пішов зі студії. З того моменту і до середини-кінця 1990-х років пісні Мінчева перестали включати радіо.
1993 року Мінчеву діагностували доброякісну пухлину головного мозку, через яку йому довелося пережити 7 операцій; після кожної з них він записував новий альбом. 1998 року разом із Створив групу «Полезни изкопаеми». Георгі знову привернув до себе увагу піснею «Блажени години», музика якої кавер-версія на мелодію американського кантрі. Цього ж року взяв участь у днях музики в Маконі, Франція. У 1990-х роках разом з і Васко Крипкатой Мінчев влаштував концерт на даху, «відтворивши» знаменитий останній концерт The Beatles, і виконав пісню Чака Беррі «Johnny B. Goode». 1997 року про Мінчева зняли першу документальну стрічку — «Плач за една сянка: „Старо момче“» (режисер і сценарист Ніколай Вілчінов).