Битва під Кóллаа () — бойові дії між Фінляндією та СРСР у ході Радянсько-фінської (Зимової) війни 1939—1940 рр., що точилися у Ладозькій Карелії в околицях річки Коллаанйокі. Тривали з 7 грудня 1939 року до закінчення Зимової війни 13 березня 1940 року.
Генерал В. Геґґлунд командував фінським 4-м армійським корпусом, який відповідав за регіон Коллаанйокі. На місці ж розташовувалася 12-та дивізія фінської армії, командувачем якої був полковник Антеро Свенссон.
Фіни здобули багато успіхів у боях навіть попри чисельну перевагу радянських сил; причиною цього стало те, що Червона армія готувалася до просування лише по шляхах, яких на території було мало і які були під контролем фінів. Окрім цього, у радянських військ не було лиж, тому вони не могли просуватися іншими маршрутами.
На фронті під Коллаа воював і відомий фінський снайпер Сімо Гяюгя.
Попередні події 30 листопада 1939 року війська Червоної армії перейшли до наступу на кількох напрямках сухопутного кордону від Баренцева моря до Фінської затоки. Головним театром бойових дій був Карельський перешийок, на якому обидві держави сконцентрували більшу частину своїх військових сил. Другим за значенням напрямом став район між Суоярві та Ладозьким озером, де діяли другі за кількістю сили. На схід від Ладоги було розгорнуто 8-му армію на чолі з комдивом І. М. Хабаровим, якого через невдале командування з 13 грудня 1939 року було замінено на командарма другого рангу Г. М. Штерна. Вона мала в обхід Ладозького озера вийти в тил лінії Маннергейма. На цьому напрямку радянським військам протидіяв фінський 4-й армійський корпус (командир — генерал-майор Ю. Гейсканен, з 4.12.1939 року — генерал-майор Й. В. Геґґлунд), який складався з двох піхотних дивізій (командир 13-ї дивізії — полковник Г. Ганнуксела, 12-ї — полковник Л. Тіайнен). На північному фланзі корпусу діяли окрема оперативна група Т на чолі з полковником П. Талвелою (отримав звання генерал-майора 18.12.1939 року), підпорядкована безпосередньо маршалу Маннергейму.
Штаб 8-ї армії та армійський вузол зв'язку розташовувалися у Петрозаводську. Тилові частини і армійські установи базувалися на станціях Петрозаводськ та Лодєйне Поле Кіровської залізниці. У кількісному співвідношенні групування ВПС радянських 8-ї, 9-ї та 14-ї армій на початку бойових дій була в 7 разів менша за групування ВПС, яке діяло на Карельському перешийку. У складі 8-ї армії наприкінці грудня перебувала одна ескадрилья на літаках ТБ-3, літний склад якої був підготовлений до бойових дій у нічний час.
Фінська оборона спиралася на добре підготовлений рубіж по лінії Толваярві — станція Лоймола — Кітеля — річка Уксунйокі. Між укріпленим оборонним рубежем та державним кордоном було створено смугу загороджень з численними польовими укріпленнями. Як і на Карельському перешийку, тут були дротяні загородження, протитанкові рви, завали та мінні поля, але не було залізобетонних ДОТів. Особливо густа мережа мінних полів та фугасів була в районі доріг. Фінські війська при відступі знищували села та хутори, а населення евакуювалося в тил, що позбавляло радянські війська по приходу від укриттів від холоду та теплих місць для ночівлі.
В самому центрі наступу радянської 8-ї армії знаходилася 56-та стрілецька дивізія 56-го корпусу, яка наступала на напрямку Гюрсюля — Сувілахті — Лоймола та чисельність якої станом на 30 листопада 1939 року становила 15 876 осіб. На її озброєнні перебувало більше артилерії та автоматичної зброї, ніж у інших стрілецьких дивізій 8-ї армії: у артилерії дивізії нараховувалося 138 гармат, також було 559 ручних кулеметів і 179 станкових та загалом майже 100 танків. За оцінками штабу 56-ї дивізії, їй протистояла фінська дивізія чисельністю до 15 000 осіб, яка мала на озброєнні 272 ручних кулемети, 118 станкових, 14 мінометів та 36 знарядь різного калібру.
Після захоплення Суоярві 56-та дивізія відокремилася від сусідньої 139-ї стрілецької дивізії і продовжила наступ на захід вздовж шосе та залізниці Суоярві — Лоймола — Вяртсиля — Йоенсуу. 34-й полк фінської армії після втрати Суоярві 3 грудня отримав наказ відступити на лінії річки Коллаанйокі, зайняти позиції на її західному березі та укріпити їх. Фінський фронт біля залізниці мав ширину лише близько трьох метрів, а на північ та південь від фронту починалася тайга. Фронт біля Коллаанйокі тримали другий та третій батальйон 34-го піхотного полку за підтримки першого дивізіону 12-го артилерійського полку та бронепотяга № 1. Інші частини 12-ї дивізії стояли в резерві і були готові переміститися на ділянку фронту, яка може опинитися під загрозою. Штаб 12-ї піхотної дивізії розташовувався у Лоймолі неподалік від головної ділянки своєї оборони на рубежі Коллаанйокі.
Хід битви
Бої у грудні 1939 року Бої на річці Коллаанйокі почалися, коли сили радянської 56-ї дивізії прибули на східний берег річки 7 грудня 1939 року; територію обороняв фінський 34-й піхотний полк, який був переміщений сюди ще 3 грудня та встиг прийти у відносну бойову готовність. Радянські війська намагалися прорвати фінську оборонну позицію, наступаючи з підтримкою танків. Втім, фінам вдалося відбити напад зокрема за допомогою артилерійського вогню. Зазнавши поразки, війська Червоної Армії ще до півночі вирішили переміститися на південьSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.66–67. Два батальйони 37-го стрілецького полку 56-ї дивізії залишили свої позиції та відійшли без дозволу командування; цей полк на передовій був змінений 213-м стрілецьким полком, який 10 грудня отримав наказ продовжити наступ на Лоймолу. Згідно з тим самим наказом два батальйони 184-го стрілецького полку мали бути готові до обходу в напрямку хутору Курікка і далі Лоймоли. Фіни відбили наступ 213-го полку і лінія фронту встановилася по річці Коллаанйокі. При наступі дивізія зазнала значних втрат, а також через непідходяще для морозів взуття та одяг кількість обморожених після кожного бою у 2–3 рази перевищувала кількість поранених та вбитих.
Наступного дня, 8 грудня, СРСР не здійснював нападів, очікуючи прибуття останніх підрозділів дивізії. Штаб фінської 12-ї дивізії вирішив, що з військ на Коллаанйокі буде утворено Бойовий загін «Тейттінен»: до нього, окрім 34-го, увійшов і 35-й піхотний полк, а перші батальйони обидвох полків переміщувалися в інші місця. До того ж до складу загону входила й артилерія з 12-го полку польової артилерії та 23-тя саперна ротаSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 s.67.
Вранці 9 грудня радянські війська почали новий наступ, який також був відбитий. Протягом дня на території біля Коллаа було помічено війська з усіх полків 56-ї дивізії, тому було встановлено, що вся дивізія перебувала на місці. 10 грудня підрозділи Червоної армії почали майже щоденні наступи на фронті під Коллаанйокі. У ході наступу майже без винятків протягом світлої частини дня продовжувався артилерійський обстріл фінських позицій. Метою наступу СРСР, ймовірно, було зв'язати фінські війська на фронті і в той самий час відсунути їх назадSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 s.67 ja 70.
Коли штаб радянської 56-ї дивізії помітив, що завдати удару фінам на Коллаанйокі вдалося лише за допомогою фронтового нападу, він вирішив відправити ще два батальйони на обхід до фінського тилу через південь. Війська Червоної армії вирушили 11 грудня та просунулися приблизно на 5 кілометрів на південь від залізниці, що розділяла зону бойових дій. Водночас з цим вони також здійснили напад на фронтову лінію під Коллаанйокі за підтримкою артилерії. 12 грудня фінські війська помітили загрозу з боків та сконцентрували додаткові сили на правому фланзі. Протягом дня фінам вдалося зупинити просування червоних військ приблизно у трьох кілометрах на південь від залізниціSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.67–68.
Вранці 13 грудня фінські війська перехопили радянські війська на захід від Весісуо. Битва між ними не була вирішальною, але тут радянський наступ зупинився. На фронтовій лінії Коллаа день був спокійним і фіни розтягнули свою лінію фронту на південь. Метою було перерізати шляхи для просування радянських військ в тил; це їм вдалося і наступного дня. Один із двох батальйонів, що просувалися в фінський тил, розпався та протягом дня почав відступати на свої початкові позиції. Наступної ночі фінські розвідувальні загони знайшли табір радянських військ, що розташовувався на східному узбережжі озера Коллаан'ярві — це були війська 56-ї дивізії, які були відправлені в обхід фінських оборонних позицій також з півночі. З фронту на Коллаанйокі необхідно було почати відділяти фінські війська для боротьби із загрозою з флангівSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.67–70.
У південних частинах зони бойових дій на Коллаанйокі ініціатива перейшла до фінів 14 грудня, коли другий радянський батальйон, що наступав, розпався та відійшов з території. Війська Червоної армії просувалися у північній частині зони бойових дій і підполковник В. Тейттінен почав відводити свої війська з зони бойових дій на півдні Коллаанйокі. Дві роти, що входили до складу радянської 56-ї дивізії, просувалися через північ до фінського тилу. Протягом дня 6-та рота фінського 34-го піхотного полку рота на чолі з лейтенантом Аарне Юутілайненом вдало здійснила наступ у східній частині Коллаанйокі: зокрема рота знищила 5 танків і захопила як трофеї дві протитанкові гармати та три кулемети. Фінські війська залишили свою передову позицію на сході Коллаанйокі. Це допомогло контрнападу, який планувалося здійснити пізніше.
15 грудня фінські війська продовжили прочісувати південну частину зони бойових дій на Коллаанйокі і помітили, що на території ще залишалися декілька радянських рот, які намагалися прорватися до залізниці на півночі. Фінським військам вдалося оточити одну з них, і її бійці здалися наступного ж ранку. Ситуація у районі Весісуо, по суті, вирішилася протягом цієї доби. У північній частині зони бойових дій почалася концентрація фінських сил для протидії радянським підрозділам, що просувалися з півночі. Оборонні війська змогли сконцентруватися на своїх позиціях на початку ночіSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.68–70.
16–18 грудня фіни знову взяли ситуацію в районі Коллаанйокі під свій контроль і радянська 56-та дивізія відвела свої війська назад. Фіни отримали свої сили назад на фронт по всьому регіону Коллаа. Було помічено, що СРСР знову групує свої війська на фронті Коллаа і починає укріплюватися на позиціяхSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.68–71.
Радянським військам не вдалося обійти фінські позиції і у боях 19 грудня день був спокійнішим. Протягом дня бойовий загін Тейттінен згрупував свої сили знову і за допомогою розвідувальних загонів намагався з'ясувати розташування радянських військ. На наступний день було заплановано початок наступу, і розвідка проводилася з урахуванням цих намірівSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.71–72.
Ініцатива у зоні бойових дій на Коллаанйокі перейшла до фінів, і 20 грудня о шостій годині війська Бойового загону Тейттінен почали наступ, метою якого було відсунути з території війська Червоної армії. Способом наступу було обране двобічне оточення, у ході якого як через південь, так і через північ війська у розмірі приблизно батальйону заходили в тил радянських військ. Метою було відрізати зв'язки червоноармійців з тилом приблизно у трьох кілометрах від передової у Няятяоя. Війська, що перебували на фронті, мали одночасно почати наступ на радянські позиції. Втім, протягом дня напад не вдався: причинами були опір червоноармійців, сильний мороз (-25 градусів) й те, що один із батальйонів, який мав наступати, просунувся на захід на 1,5 км більше, ніж було потрібно. Війська відступили на вихідні позиції протягом наступного вечора та ночі, проте частина фінських сил залишилася на форпостах на східному березі КоллаанйокіSotatieteen laitos: «Talvisodan historia» osa 3 ss.72–73.