Анто́н Петро́вич Бри́нський (* 10 червня 1906, село Андріївка, нині Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Україна — † 14 червня 1981, Горький, РРФСР, СРСР) — радянський розвідник-диверсант, письменник. Герой Радянського Союзу (4 лютого 1944).
Біографія Народився 10 червня 1906 року в селі Андріївка (нині Хмельницька область) у селянській родині.
У 1921 поселився в Кам'янці-Подільському, жив у свого дядька Івана біля синагоги. Навчався в учительській семінарії (кілька місяців), 1922 року в трудовій школі № 2 (нині ЗОШ № 8), у 1923—1924 роках у лісовій профшколі, у 1925—1926 роках — у радянській партійній школі. У Кам'янці-Подільському вступив у комсомол (1922), партію (1925). Секретар райкому комсомолу, голова райвиконкому в Старій Ушиці (1926—1927).
З 1928 року в Червоній армії.
У 1939 був учасником вторгнення військ СРСР у Західну Білорусь.
Початок німецько-радянської війни зустрів біля Білостока. Батальйон, в якому Бринський був комісаром, потрапив в оточення, перейшов до партизанських методів боротьби у Вітебській і Мінській областях, здійснив рейд в Україну, встановив зв'язок із підпільниками Волинської та Рівненської областей. Об'єднавшись із місцевими партизанськими та підпільними групами, загін було реорганізовано в партизанську бригаду особливого призначення.
Від серпня 1941 року до квітня 1944 року перебував у розпорядженні ГРУ Генерального штабу Червоної армії, виконував спеціальні завдання в тилу німців. Партизанське прізвисько — «дядя Пєтя».
Бригада під командуванням підполковника Бринського здійснила близько 5000 диверсій на території Білорусі, України та Польщі: партизани пустили під укіс 800 ешелонів, спалили понад 500 автомашин, 73 танки, висадили в повітря близько 100 мостів, знищили тисячі нацистів.
На початку 1943 бригада Бринського влаштувала низку провокацій, внаслідок яких почалися репресії німецького командування проти українських поліціантів Національний архів Республіки Білорусь (НАРБ), комплект 3500, опис 2, папка 46, к. 85-95. Відтак останні пішли в ліси, приєднавшись до українських партизанів А.Бринский. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана. Ч. 2. - Москва, 1961, c. 172-183. На думку деяких істориків, така зміна співвідношпення сил спричинила ескалації польсько-українського конфлікту на Волині .
13 жовтня 1943 року його загін спалив село Стара Рафалівка (нині Володимирецького району Рівненської області України), вбивши близько 60 людей, серед них і дітей (хлопчикові розпороли живота штиком, а дівчинку спалили живцем) Гогун Александр. Народные мстители — народу. // Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск №2. — 2005. — С. 83-90.
1945 — закінчив курси «Постріл», 1952 — курси комісарів дивізії.
Від 1958 року — полковник у відставці.
Нагороди, пам'ять Нагороджено трьома орденами Леніна.
У Нижньому Новгороді іменем Бринського названо вулицю, дитячу бібліотеку, а на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.
Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) . Позбавлений цього звання 29 серпня 2018 року .
В Маневичах йому встановлене погруддя. З висновку Українського інституту національної пам'яті:"«З урахуванням безпосередньої причетності Антона Бринського до реалізації російської імперської політики, а очолюваного ним партизанського формування – до воєнних злочинів (знищення цивільного населення), беручи до уваги, що погруддя А. Бринського не є намогильною спорудою, Інститут вважає подальше перебування встановленого на території ЗОШ № 2 селища Маневичі Волинської області погруддя Антона Бринського безпідставним, недоречним і таким, що не відповідає завданням і цілям освітнього та навчально-виховного процесів, а натомість глорифікує радянський та російський наратив про «Велику вітчизняну війну радянського народу 1941-1945 років», відтак рекомендує Маневицькій селищній раді провести його демонтаж з дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини.
Про розгляд цього листа та вжиті Маневицькою селищною радою заходи пропонуємо проінформувати Інститут у місячний строк».
Творчість
Твори з партизанського життя: «По той бік фронту» (Москва, 1958; Київ, 1976 — книга 1, 1978 — книга 2), «Хлопчик у картатому кашкеті» (Горький, 1960), «Партизанський кур'єр» (Горький, 1961), «Бойові супутники мої» (Горький, 1964), «Моя Андріївка» (автобіографічна повість; Горький, 1976).
Примітки
Література Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 199. Карпенко О.В. Бринський Антон Петрович // — С. 458. — С. 138. Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 13. Гордость и слава Подолии: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Хмельницкой области. — Львов, 1985. — С. 45—49. Стамбульська С. Подарунок бібліотеці // Прапор Жовтня. — 1969. — 23 липня. — С. 3. Спігер Віктор. Вирушали в похід партизани: Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1972. — 2 грудня. — С. 4. Гогун Александр. Народные мстители — народу. — В кн.: Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск № 2 / 2005. — 128 с. С. 83-90.
Посилання Він наш земляк. Антон Петрович Бринський Міністерство оборони Російської Федерації. Військова історія в особах. Бринський Антон Петрович Іван Глущук. Партизанський командир // Волинь. — 2006. — 11 липня. Філателія. Бринський Антон Петрович