Руси́ни () — етнонім, який вживають для національної самоідентифікації окремі групи нащадків українців-русинів Австро-Угорської імперії. Люди, які самоідентифікуються як русини, проживають переважно на сході Словаччини, в Сербській Воєводині, Хорватії, Закарпатській області України та на крайньому південному сході Польщі, а після еміграції у XVIII—XX століттях також у США та Канаді. На кінець XX — початок XXI століття ідеологи політичного русинського рухуПіпаш В. Політичний підтекст «русинського питання» на Закарпатті // Інтернет-видання «Закарпаття онлайн»Крисаченко В., Дякова О. Політичне русинство // Ukraine in the World History Scientific, Research and Practice Journal. — 2014. — № 3 (52). — C. 43—44. зараховують до русинів усіх українців Закарпаття й Лемківщини та їхніх нащадків незалежно від їхньої самоідентифікації й рідної мови.
Чіткого загальновизнаного тлумачення сучасного етноніму русини не існує, це питання контраверсійне, навіть кровні родичі однієї родини одночасно можуть ідентифікувати себе як із русинами (руснаками), так і з лемками (українським/русинським субетносом), українцями взагалі, словаками, поляками.
Терміни «угроруси» та «русини» використовувалися владою Угорщини під час Австро-угорської імперії і в часи гортистсьскої окупації Карпат, а другий — також чеською владою до 1945 р. з метою відокремлення носіїв цієї групи діалектів від решти українців.
Науковці відносять сучасних русинів як до етнографічної групи українців (наприклад, редакція Енциклопедії українознавстваРусин // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7. — С. 2643—2652., Май ПанчукПанчук М. ПОЛІТИЧНЕ РУСИНСТВО В УКРАЇНІ // Май ПАНЧУК — професор, заступник директора Інституту національних відносин і політології НАН України , Василь БалушокБалушок В. З історії української етнонімії (від «русинів» до «українців») // Український історичний журнал. — 2018. — № 2 (539). — С. 165, 167. тощо), так і до окремого етносу (наприклад, Пол Роберт МагочіМаґочий П. Русинське питання // Політична думка. — 1995. — № 2—3 (6). — С. 105—115.).
Тема русинства загалом та його політичного чинника зокрема є предметом численних наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних дослідників. Вона характеризується полярністю та гострою полемічністю дискурсу довкола визначення статусности русинської спільноти. Олег Баган, Любомир Белей, Микола ВегешСтепико М., Наконечний В. Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. — № 1. — С. 40., Степан ВіднянськийВіднянський С. В. Актуалізація «русинського питання» в Закарпатті та за його межами в контексті анексії Криму і війни на сході України // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. — № 1., Михайло Зан, Валентин Крисаченко, Олександр Майборода, Олекса Мишанич, Микола Мушинка, Роман Офіцинський, Май Панчук, Михайло Тиводар, Надія КічераРусини в етнополітиці країн Центральної та Південно-Східної Європи ., Пйотр Жоховський, Т. Іванський та інші при аналізі проблем формування української політичної нації та державності аргументовано доводять, що русини в сучасному сенсі слова — це самоназва трьох етнографічних груп українців: лемків, бойків та долинян і субетносу — гуцулів. Частина інтелігенції Пряшівщини з кінця 1980-их рр. вживає терміни русин-українець й русько-український, не заперечуючи ані ендоетноніму русин, ані приналежности русинів до української нації (така ж ситуація існувала в Галичині кінця XIX—початку XX століття).
Провідним теоретиком русинського питання й автором багатьох наукових творів є голова українських досліджень Торонтського університету професор Пол (Павло) Роберт Маґочі. Прибічники політичного русинства, зокрема, Євген Жупан, П. Р. Маґочі, Іван Мигович, М. Завадяк, І. Поп, Пол Бест, ставлячи за мету формування русинської адміністративно-територіальної автономії на Закарпатті, відкидають аргументацію української академічної науки, апелюють до практики визнання русинів окремою національністю в деяких сусідніх з Україною країнах, наполягають на необхідності подібного кроку з боку офіційного Києва. На тлі російської агресії в Україні кремлівська пропаганда продовжує загострювати ситуацію навколо русинського питання в Закарпатській областіБелей Л. «Учуйте русинов!», або Сепаратизм по-закарпатськи // Український тиждень. — 2015. — 17 грудня..
На думку професора Любомира Белея, термін «русин», який є історичною самоназвою всіх без винятку етнографічних груп українців, треба заборонити використовувати в значенні «неукраїнець»Толочко Н. Термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні «неукраїнець», — Л. Белей ..
Чисельність Україна офіційно не визнає окремої національності чи етносу «русин». Однак громадянам не заборонено вважати себе кимось іншим, ніж вони є за походженням. За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року лише 10 183 мешканці Закарпатської області (0,8 % населення області) заявило про свою належність до русинів, тобто ті, хто асоціює себе з русинами, є найменш численною громадою українців Закарпаття. Перепис 2001 року у Словаччині зафіксував 24 201 русина, перепис 2002 року у Воєводині — 15 626 русинів, перепис 2001 року в Угорщині — 2 079.
Дійшло до курйозів, коли 1992 року з популістичних міркувань Закарпатська обласна рада оголосила очевидне: «кожен житель Закарпатської області має право вільно визначатися, українець він чи русин». На початку 90-х років київські науковці за дорученням уряду проводили соціологічне опитування у Закарпатті і зафіксували 40 русинів. У 1993 році русинів було 55, а в 1994-му — 96.
Сучасні русини
Україна
Восени 2006 року Закарпатська обласна рада звернулася до Верховної Ради України із клопотанням визнати русинів на загальнодержавному рівні як окрему національність.
7 березня 2007 — Закарпатська обласна рада визнала русинів національною меншиною, а саме ухвалила рішення про внесення в перелік національностей області національності «русини» та вирішила звернутися до Верховної Ради України з проханням визнати національність русинів на загальноукраїнському рівні. Активісти ряду громадських організацій відзначають, що це рішення є поза компетенцією обласної ради. Своїм прапором нова національність обрала триколор: синя, біла і червона смуги.
Ініціатором ухвали про русинів як окрему національність став депутат обласної ради від НСНУ Євген Жупан, за фахом дитячий лікар, а в громадському житті — голова Народної ради русинів Закарпаття. За таке рішення проголосував 71 депутат (2 — проти, 2 — утрималося) з 79 присутніх на сесії. Журналісти, присутні на сесії, відмітили, що в залі було не більше 60 депутатів.
Попри звинувачення української влади з боку деяких політичних сил у небажанні визнавати русин, як окрему національність, це питання на законодавчому рівні певною мірою врегульовано. Відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні», громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність; примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається (ст.11)Закон України «Про національні меншини в Україні ». Тобто, чинне законодавство України дає усім громадянам право ідентифікувати себе з будь-якою національністю без жодного документального підтвердження. Тим більше, що в Україні відсутні будь-які документи, якими можна було б підтвердити національну належність громадянина. Таким чином, питання щодо визначення національності до компетенції держави не належить, а є справою кожної конкретної особи. Право на вільний вибір та відновлення національності повною мірою поширюються і на русинів. Відтак у прийнятті Верховною Радою України спеціального документа, який стосувався б питання національної ідентифікації лише однієї етнонаціональної групи, потреби немає. Адже відповідно до Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24). Щоправда, напередодні проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року Державний комітет статистики України не вніс до переліку національностей України національність «русини». Однак 10,2 тисяч громадян під час його проведення офіційно назвали себе «русинами», що дає підстави внести зміни відповідною постановою Кабінету Міністрів України про проведення Всеукраїнського перепису населення 2011 року, у додатках до якої визначається перелік національностейГолова Державного комітету у справах національностей і релігій: «Русини можуть отримати статус національної меншини».
Водночас на цю групу населення поширюються положення Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року (ратифіковано Законом України N 703/97-ВР від 09.12.97)Інформація про стан імплементації положень Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин в Україні. У Закарпатській області діє 9 русинських організацій, які мають обласний статус. При русинських громадських організаціях функціонує 27 недільних шкіл, в яких, за даними цих організацій, навчається 600 учнів. У Закарпатській області видаються газети «Подкарпатская Русь», «Підкарпатський русин» і збірник «Руснац світ». У 2007 році видано книг русинською мікромовою накладом близько 10 тис. примірників. З лютого 2007 року на Закарпатській державній телерадіокомпанії працює об'єднана редакція передач російською, русинською та ромською мовамиІнформаційно-аналітичні матеріали щодо питання русинів в Україні.
СРСР .
Росія
Див. також
Політичне русинство Русини Бойки Гуцули Лемки Паннонські русини Білорусини Рутени Українці Сойм підкарпатських русинів Русини в США Сотаки Білі хорвати Великоморавія
Примітки
Джерела та література
Аргат О., Безсмертний А. Українські науковці протестують проти визнання «русинів» як окремої національності // Портал українця. — 2007. — 25 березня. Балушок В. Як русини стали українцями // Дзеркало тижня. — 2005. — № 27. Белей Л. «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro. — К. : Темпора, 2017. — 392 с. іл. Волошин А. Русини чи українці
Майборода О. Русинофільство // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 646. — ISBN 978-966-611-818-2. Наконечний Є. Украдене ім'я. Чому русини стали українцями. Панчук М/ Політичне русинство в Україні Русини // Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку / [голов. ред. Г. Скрипник]; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К., 2013. — 750+XXX с. — ISBN 978-966-02-6767-1. Маґочій П. Р.,, Поп І. / перекл. з англ. Надія Кушко. — Ужгород :, вид. Валерія Падяка, 2010. — ISBN 978-966-387-044-1.
Chlebowski C. Wachlarz: Writings on the Liberating Organization, a Division of the National Army (Wachlarz: Monografia wydzielonej organizacji dywersyjnej Armii Krajowej: wrzesien 1941-marzec 1943). — Instytut Wydawniczy Pax, 1983. — ISBN 83-211-0419-3. Dyrud, Keith P. (1992). The Quest for the Rusyn Soul: The Politics of Religion and Culture in Eastern Europe and in America, 1890-World War I, Balch Institute Press. . Patricia Krafeik, ed. (1994). The Rusyns, Eastern European Monographs. . Lansdowne, Alan (2008), Is there a credible case for Rusyn National Self-Determination in Ukraine?, School of Slavonic and Eastern European Studies MA Thesis Mayer M. Rusyns of Hungary: Political and Social Developments, 1860—1910 / translated by Janos Boris. — Eastern European Monographs, 1998. — . Petrov A. Medieval Carpathian Rus': The Oldest Documentation about the Carpatho-Rusyn Church and Eparchy. — Eastern European Monographs, 1998. — . Rusinko E. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus. — University of Toronto Press, 2003. — .