Тундра островів півдня Індійського океану (ідентифікатор WWF: AN1104) — антарктичний екорегіон тундри, розташований на субантарктичних островах Індійського океану.
Географія Екорегіон тундри островів Індійського океану охоплює низку субантарктичних островів, розташованих у південній частині Індійського океану. Він включає острови Принца Едварда, що належать Південно-Африканській Республіці, острови Крозе та Кергелен, які є частиною Французьких Південних і Антарктичних Територій, а також острови Герд і Макдональд, які є зовнішньою територією Австралії.
Найзахіднішою частиною екорегіону є острови Маріон та площею 290 км² та 45 км² відповідно, розташовані приблизно за 1750 км на південний схід від міста Гебеха в ПАР та за 2300 км на північ від Антарктиди. Обидва острова мають вулканічне походження і є вершинами щитового вулкана, розташованого приблизно по центру Західно-Індійського підводного хребта на межі Африканської та Антарктичної літосферних плит. Острови Принца Едварда є наймолодшими островами екорегіону: їхній вік оцінюється у 270 000 років для острова Маріон та у 215 000 років для острова Принца Едварда.
Раніше вважалося, що вулкани островів Принс-Едуард є згаслими, однак у 1980 та 2004 роках на острові Маріон відбулися невеликі виверження. На островах зустрічається два типи застиглої лави: більш стара сіра лава віком 270 000-48 000 років та більш молода чорна лава віком молодше 15 000 років. Узбережжя островів представлені стрімкими скелями, а пляжів на них дуже мало. Найвищою вершиною острова Маріон є заввишки 1230 м, а острова Принца Едварда — пік Ван-Зіндерен-Баккера заввишки 675 м. Вулканічні, бідні на азот ґрунти острова Маріон утворилися в голоцені. Постійні водойми на островах Принс-Едуард відсутні, більшість води, що випадає на них у вигляді опадів, стікає в океан. Раніше на вершині острова Маріон лежав льодовик, однак за останні десятиліття він зник внаслідок глобального потепління.
Архіпелаг Крозе розташований приблизно за 1000 км на схід від островів Принца Едварда. Він складається з п'яти вулканічних островів загальною площею 352 км², які утворюють дві групи островів — західну та східну, розділені западиною Індіват глибиною 2 км. Західна група складається з островів , Іль-де-Пінгуен та , а східна група — з островів та . Два східні острови є найстарішими в архіпелазі, їх вік становить приблизно 8 мільйонів років. Серед островів західної групи острів Кошон має вік 0,4 мільйони років, острів Пінгвінів — 1,1 мільйони років, а Апостольські острови — 5,5 мільйонів років.
Найбільшим островом архіпелагу Крозе є Іль-де-ла-Посесьон або острів Володіння. Його площа становить 150 км², а висота його найвищої вершини, піку Дю-Маскарін — 934 м. Другим за величиною островом є Іль-де-л'Ест або Східний острів. Його площа становить 130 км², а стрімкі скелясті схили підіймаються на висоту 1090 м. Цей глибоко розсічений щитовий вулкан складається з двох базальтових одиниць: нижньої та верхньої, розділеної пірокластичним горизонтом. Острів Кошон є третім за величиною островом площею 67 км². Цей острів являє собою вершину вулканічного конуса, яка підіймається на 770 м над рівнем моря. Острови Іль-де-Пінгуен та Ілот-де-Апотр мають площу 3 км² і 2 км² та досягають висоти 340 та 289 м над рівнем моря відповідно.
Архіпелаг Кергелен, розташований приблизно за 1300 км на схід від островів Крозе, за 3300 км на південний схід від Мадагаскару, за 4000 км на південний захід від Австралії та за 2000 км на північ від Антарктиди, є найбільшою частиною екорегіону загальною площею 7215 км². Він складається з острова Гранд-Тер площею 6675 км², що становить 92,5 % від загальної площі архіпелагу, та близько 300 дрібних острівців. Острів Гранд-Тер порізаний численними глибокими фіордами та затоками. В західній частині острова лежить площею приблизно 500 км², а в південній частині Гранд-Тера — гора Росса, найвища вершина острова, також вкрита льодовиком. Архіпелаг Кергелен являє собою вершину підводного Кергеленського плато вулканічного походження. Його вік становить приблизно 39 мільйонів років, а 85 % поверхні вкрито базальтовою лавою.
Острів площею 368 км² розташований приблизно за 440 км на південний схід від Кергелену. Він складається з двох поєднаних між собою стратовулканів — діючого вулкана , найвищою вершиною якого є пік Моусон заввишки 2745 м, та вулкана , найвищою вершиною якого є заввишки 715 м. Діксон утворює півострів , поєднаний з рештою острова вузьким перешийком. Вулкани Біг-Бен та Діксон вкривають льодовики, які в кількох місцевостях спускаються до узбережжя. Більшу частину острова складають базальти, а ґрунтів на острові Герд є дуже мало. На заході та сході острова Герд розташовані пляжі з чорного вулканічного піску.
Приблизно в 40 км на захід від острова Герд розташовані острови , що включають острів та скелю . Раніше до невеликого архіпелагу входив також острів , однак внаслідок виверження вулкана Макдональд він був поєднаний з основною частиною острова. Площа островів Макдональд становить 2,45 км², а їх найвищою вершиною є Максвел-Гілл заввишки 230 м. Острови Герд та Макдональд, як і острови Кергелен, є вершинами Кергеленського плато.
Клімат Незважаючи на те, що острови екорегіону лежать у помірних широтах, на них переважає холодний тундровий клімат (ET за класифікацією кліматів Кеппена), на який значний вплив здійснює навколишній океан. На островах Принца Едварда середньорічна температура становить 4-6 °C. Максимальна температура, зафіксована на цих островах, становить 25,6 °C, а мінімальна — -6,9 °C. На архіпелазі Крозе середньорічна температура становить 5,3 °C, середня літня температура — 7,9 °C, а середня зимова температура — 2,9 °C. Середньорічна кількість опадів тут становить близько 2900 мм. На Кергелені середньорічна температура становить 5,2 °C, а середньорічна кількість опадів — понад 1100 мм. Клімат Кергелену характеризується постійно високою хмарністю та значною вологістю. Протягом всього року в регіоні дмуть надзвичайно сильні західні вітри, відомі як "ревучі сорокові".
Флора Рослинний покрив прибережних ділянок екорегіону представлений тундрою, у якій переважають невисокі трав'янисті рослини. Схили вулканів мають більш розріджений рослинний покрив, представлений , мохами та лишайниками, що ростуть на кам'янистому ґрунті. У низинних районах, зокрема поблизу струмків, на торф'яних ґрунтах зустрічаються ділянки болотної рослинності, що складається переважно з мохів. Дерева та кущі на островах екорегіону відсутні.
Природний рослинний покрив низинних ділянок Кергелену представлений товстим суцільним килимом, утвореним (Azorella selago), між якими подекуди зустрічаються інші рослини, такі як знаменитна кергеленська капуста (Pringlea antiscorbutica), яку в минулому їли моряки для профілактики цинги. Азорелли мають форму росту, адаптовану до повільного росту у бідних на поживні речовини умовах. За рік рослина утворює щільний шар, який накладається на шари, утворені у попередні роки. Подушки азорелли можуть перевищувати 1 м у товщину, а сусідні рослини можуть поєднуватися, утворюючи суцільний покрив. Ходити по такій рослинності дуже важко і шкідливо для самої азорелли. З іншого боку, це ніжне середовище є ідеальним місцем гніздування для деяких видів морських птахів, які риють нори серед подушок азорелли.
На відміну від наземної рослинності, яка дуже слабо розвинена, морська флора екорегіону процвітає. Вона включає велетенські бурі водорості: велетенську ламінарію (Macrocystis pyrifera), яка утворює цілі водоростеві ліси, та кочаюйо (Durvillaea antarctica), яка вкриває більшість скелястих берегів.
Велетенські ламінарії є одними з найбільших морських водоростей. Цей вид може досягати 50 м у довжину і утворює підводні ліси, прикріплюючись до твердого дна у мілководній неритовій зоні. Прикріплені до дна розгалуженими ризоїдами, водорості підіймаються до поверхні океану у вигляді колон, складених з кількох десятків переплетених таломів, після чого розповзаються по поверхні завдяки поплавцям, розташованим біля основи кількох частин водоростей, схожих на гофровані листи. Ламінарієві ліси можуть вкривати значні території, де навігація практично неможлива, оскільки тонкі стрічки водоростей можуть заплутуватися в гвинтах кораблів і блокувати їх. У водоростевих лісах Кергелену мешкає відносно невелика кількість хребетних тварин, натомість зустрічається багато різнокольорових безхребетних, а також різноманітні червоні водорості. Шторми регулярно зривають велику кількість гігантських водоростей, які викидаються на берег і гниють на пляжах, утворюючи мати, товщина яких може досягати кількох метрів. Ці викинуті на берег водорості є важливою частиною місцевої екосистеми.
Більшість судинних рослин екорегіону є широко поширеними видами, які зустрічаються по всій Субантарктиці. Серед ендемічних судинних рослин, поширених в екорегіоні, слід відзначити (Poa cookii), (Poa kerguelensis), (Colobanthus kerguelensis) та кергеленську капусту (Pringlea antiscorbutica). Також ендеміками регіону є (Polystichum marionense), поширений на островах Принс-Едуард та Крозе, (Ranunculus moseleyi), поширений на островах Принс-Едуард, Крозе та Кергелен, (Lyallia kerguelensis), поширена на Кергелені, та (Elaphoglossum randii), поширений на острові Маріон.
Серед інших рослин, поширених на островах екорегіону, слід відзначити (Acaena magellanica), подушкоподібну азореллу (Azorella selago), (Crassula moschata), (Leptinella plumosa) та (Agrostis magellanica), а також (Austroblechnum penna-marina). Флора екорегіону також включає низку ендемічних лишайників та печіночників.
Фауна Субантарктичні острови екорегіону характеризуються низьким різноманіттям місцевої біоти, яка складається переважно з безхребетних — лускокрилих, довгоносиків, павуків, наземних равликів тощо. Острівні екосистеми, особливо у випадку молодих вулканічних островів, вирізняються відносно простими харчовими мережами, коли на кожному трофічному рівні спостерігається небагато видів. Окремі ключові види є більш важливими, ніж інші. Морським прикладом тут виступає маріонська креветка (Nauticaris marionis), найпоширеніший і найчисленніший вид ракоподібних на островах Принца Едуарда, який відіграє дуже важливу роль у тому, щоб стала доступною для головних хижаків острова, передусім для пінгвінів. Літоральним прикладом виступає молюск Nacella delesserti, різновид морських блюдечок з неспеціалізованим раціоном. Цей вид є єдиним великим безхребетним, який живе на берегах острова Маріон і є ключовою здобиччю для багатьох видів тварин. Наземним прикладом виступає (Pringleophaga marioni), яка відіграє важливу роль у вивільненні поживних речовин із мертвого рослинного матеріалу.
Деякі доступні екологічні ніші в екосистемах островів можуть бути не заповнені через ізоляцію, у якій вони еволюціонували, а також через їх відносну молодість. Крім того, представники місцевої біоти можуть бути не найкращим чином пристосовані до своїх екологічних ніш. Такі острівні види- особливо вразливі до конкуренції з боку більш спеціалізованих видів, які еволюціонували в більш конкурентних континентальних екосистемах.
На островах екорегіону утворюють гніздові колонії рідкісні види альбатросів, зокрема мандрівні альбатроси (Diomedea exulans), бурі альбатроси (Phoebetria fusca), довгохвості альбатроси (Phoebetria palpebrata), майже ендемічні індоокеанські альбатроси (Thalassarche carteri), сіроголові альбатроси (Thalassarche chrysostoma) і чорноброві альбатроси (Thalassarche melanophris), пінгвінів, зокрема королівські пінгвіни (Aptenodytes patagonicus), чубаті пінгвіни (Eudyptes chrysocome filholi), золотоволосі пінгвіни (Eudyptes chrysolophus), пінгвіни-шкіпери (Pygoscelis papua taeniata), та буревісників, зокрема велетенські буревісники (Macronectes halli), гігантські буревісники (Macronectes giganteus), сірі буревісники (Procellaria cinerea), білогорлі буревісники (Procellaria aequinoctialis aequinoctialis) та блакитні буревісники (Halobaena caerulea).