Єврейське містечко Самгородок.

І. Час заснування Самгородка невідомий. Археологічні джерела підтверджують існування поселення на початку І тис. н. е. В перекладі з староукраїнської: «Сам»- одне, «городок» -укріплене місце-поселення. Ймовірно, містечко виникло наприкінці XVI на початку XVII ст., одна із відомих назв «Красностав» Багато джерел підтверджують існування села у І половині XVII ст., зокрема і список по сплаті податків в 1629 р., де по Брацлавському воєводству Самгородок за кількістю свого населення віднесено до I розряду міст. На той час в ньому нараховувалося 682 «дими» — будинки [40, 502], а це означає, що в поселенні мешкало біля 3400 осіб [20, 119]. В 1602 році згадується [40, 218], і Самгородок, як володіння князя Януша Збаразького (брацлавський воєвода, що перебував на цій посаді 32 роки, і помер в 1608 році). На карті Г.Боплана поселення  має назву «Смагрон» [16, с.5].

Наприкінці XVI ст., після придушення повстання Северина Наливайка та посилення захисту від татар, наступив економічний підйом і певний спокій. Магнати запрошували іноземців та євреїв селитися на їх землях, в замках та фільварках, селах і містах на досить сприятливих і вигідних для них умовах.

Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у II половині XVI ст., після Люблінської унії. На українських землях магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду, нерідко євреї вели все економічне життя господарського фільварку. Євреї-комерсанти від імені магнатів-власників досить часто здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У їхніх руках зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво різноманітної збруї, селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, хутори, млини, ферми [16, 6].

В польському Словнику Географічному зазначається наступне: «Є дані, що в Самгородку за давніх віків було два міста: одне — грецьке, за річкою Десна, а друге — „жидівське“. Місто те мало замочок (невеликий замок), оточене з трьох сторін річкою Десною, і другою меншою (річкою). Охорона наймана; з четвертої

сторони був рів, по якому протікала вода з річки» [39, 247].

У XVII ст. з маленьких містфакторій України складається паралельна до державної структура майже повністю єврейських поселень — містечок (штетлів), що віддалені одне від одного на віддаль до одноденного переходу (20–25 км.). І це має свої причини —одноденний перехід для тогочасного торгівця був тією мірою, яку він міг подолати, мандруючи від одного ярмаркуючого міста-факторії до іншого. Одне місто ярмаркувало у понеділок, інше — у вівторок, третє — у середу і т. д. Як торгова факторія розпочав свою історію і штетл Самгородок. Єврейські громади спочатку підпорядковувались великим кагалам, їх часто так і називали — прикагалки. Загальну кількість кагалів і прикагалків нашого краю встановити неможливо, але джерела (хроніка Натана Ганновера) свідчать про єврейські громади Білопілля, Махнівки, Прилуки, Паволочі, Немирова, Животова, Бердичева [22, 36–67], що діяли в 20–30 рр. XVII-го століття.

З подіями кінця травня — початку червня 1648 р. пов'язане спасіння самгородоцьких євреїв від повсталих селянсько-козацьких мас. Як свідчить Н.Гановер, у червні євреї Брацлавщини були в розпачі: масові пограбування та вбивства юдеїв були повсюдні, їх не рятували й стіни міст і замків, які захоплювали одне за одним. Єдиний порятунок — прийняти православ'я (вихреститися), але життя юдея після цього переставало мати сенс. Для єврейських громад краю знайшовся порятунок — Кримський хан. «Громади Погребищ, Животова, Босівки, Тетієва та з їх прикагалками (Самгородок відносився до Погребищенського ключа володінь у XVII—XVIII ст.), почувши про повстання, вирішили потрапити у полон до татар…Так вони й учинили, і чотири громади: чоловіки, жінки, діти, близько 3 000 душ пішли до татар… Татари сподівались, що євреї Константинополя їх викуплять.» [22, 40–42]. Татарський хан з великим полоном (в 200 000 християн) вирушив до Криму, залишивши при Хмельницькому значну залогу. Напередодні домовленості з татарами про допомогу Хмельницький розсилав універсали поселенням, щоб їх мешканці ховались від татар в твердинях: Прилуцькій, в Новому Збаражі, Губині. [16, 9]. Багато тих євреїв, що ще залишились у нашому краю, порятувались у червні-липні 1648 р. у війську власника Самгородка — кн. Яреми Вишневецького, з ним втікало більше 500 євреїв городян і «кожний зі своєю дружиною та дітьми», —зазначається у «Хроніці» Гановера [22, 36]. Військо князя після бою з М.Кривоносом під Махнівкою рушило до Бердичева [22, 64–65].

Співпраця євреїв з «ляхами» зумовила зростання юдофобії в Україні. «Євреї-орендарі, на думку дослідниці Н.Яковенко, переключили на себе напругу у взаєминах, що завжди існувала між власниками та підданими, а оскільки таке переключення мало ще й релігійно-національну складову, то „чужинці-євреї“ стали особливо ненависними. Тому, на початку національної революції 1648—1676 рр., єврейське населення зазнало численних погромів, євреїв також виселяли або примусово навертали в православ'я»[16, 9]. Все це було особливо руйнівним для єврейських громад, оскільки значно вплинуло на структуру і кількість єврейського населення в цілому. Сучасні історики наводять дані про втрати юдейського населення України в ці роки:12-15тисяч, щонайбільше до 20 тисяч люду, а не «літописні» сотні тисяч (аж до 300)[16, 10]., що часто наводяться в історичній і публіцистичній літературі, хоча за розмірами трагедії це сприймалося тоді трохи не апокаліптично для євреїв [22, 55].   В 1648 році у зв'язку з військовою необхідністю створюється Кальницький полк, і Самгородок входить до Прилуцької сотні, цього ж полку, яка буде сотенним містечком аж до 1667 року [29, 52–53].  За умовами Зборівського миру євреям було заборонено проживати на території Прилуцької та Погребищенської сотень, як і на всій Козацькій Україні [16, 9].

За непокору і бунтівний характер козаки Самгородка були вирізані, а замок зруйнований польським полководцем Стефаном Чарнецьким у березні 1653 року (свідчення козацького літописця Самійла Величка), коли будуть погромлені Прилуки, Самгородок, Погребище. Після своєї поразки від І.Богуна, Чарнецький «…до решти сплюндрував Самгородок та Прилуку, позабивавши в них невинних козацько-руських людей» [19, 109]. Після цього погрому поселення занепадає. Подальші лихоліття II-ї половини XVII ст. проносяться майже над пусткою: «…була кругом пустиня, і дикі коні випасалися там…», — згадується в польському Словнику Географічному[39, 247].

З 1672 року по 1699 рік землі нашого краю перебували під владою турків. Місцевість залишалась майже безлюдною [20, 120]. Наприкінці XVII ст. Самгородок входив до складу Погребищенського ключа (володіння). Після Вишневецьких поселення належало литовським князям Радзивіллам [38, 313].

II. На початку XVIII ст. Самгородок існує як козацьке поселення Паволоцького полку (існував до 1714 р.). Після ліквідації козаччини на Правобережжі відновлюються польське панування і польська колонізація [20, 181—189]. Відновлюються і виникають нові села Самгородоцького краю: Збараж, Губин, Воскодавинці. [34, 40–44].

В 1764—1765 рр відбувся перепис населення Польщі, за його даними в селі Самгородок мешкало 5євреїв [16, с11].

За володіння Моравських тут було побудовано муровані (цегляні) магазини. Між тим, власник маєтку Моравський не зміг добре налагодити роботу свого Самгородоцького фільварку та мав фінансові труднощі, тому прийшов час продавати його в 1779 році [16, 11], щоб розрахуватись із боргами. Власником Самгородка та навколишніх сіл став граф Антоні Прот (Протазій) Потоцький (1761 р.н.), –воєвода Київський, знаменитий діяч II половини XVIII-го століття в галузі фабричної промисловості і сільського господарства [24, 547]. Він розбудував Самгородок.

У 1783 р. Протасія обирають одним з керівників «Польської торгової компанії», яка була створена у Вінниці для торгівлі на Чорному морі. Він вклав у цю справу свій особистий капітал і відтоді ця організація, що раніше існувала лише на папері, наповнилася реальним змістом і почала приносити непогані прибутки. Потоцький налагоджує хлібну торгівлю через Чорне море. Тисячі скупників зерна закуповують хліб по маєтках Правобережжя та оптові партії на ярмарках Дубно, Бердичева, Єлісаветграда та везуть до Херсону. Хлібозакупівлею займались переважно євреї, до яких сприятливо ставився магнат. Про його віротерпимість було відомо всім. Польський король нагородив Потоцького орденом Святого Станіслава за відновлення хлібної торгівлі. Вже незабаром у Херсоні відкривається торговий дім Антона Прота і банківська контора, будується власний порт [24, 546]. Російсько-турецька війна, яка спалахнула у 1787 p., припинила розвиток морської торгівлі. Але й тут підприємливий ділок не залишився у програші — його торгова флотилія була миттєво переобладнана для потреб забезпечення російської армії та флоту на чорноморському театрі бойових дій.

Одночасно Антон відкрив великий банк у Варшаві, а також у Вінниці, Махнівці. Останній обслуговував торгові контракти Дубно і Львова. [24, 549]. Знову його союзниками та партнерами стають євреї, та підприємливі шляхтичі. Тоді ж у Варшаві відкривається велика крамниця закордонних товарів, що була прототипом сучасного супер-маркету. І ця крамниця належала талановитому фінансистові й власникові Самгородка, який розбудовується як торгова факторія на старому торговому шляху (Чорний шлях) з Махнівки до південних міст і портів. Щодня десятки, а після Бердичівських чи Дубненських ярмарків, іноді сотні возів та чумацьких маж проїжджали через містечко, а гурти худоби, табуни коней переганялися. Населення Самгородка швидко зростає, особливо єврейське та польське, до кількох тисяч [29, 96; 33, 206].

Але найбільшу славу принесла Потоцькому господарська діяльність у його власних володіннях. За центр своїх маєтностей магнат обрав Махнівку і власним коштом збудував тут цілу низку мануфактур, які виробляли сукно, панчохи, капелюхи, ковдри, стрічки, перкаль (ситець), візки і меблі. Це зробило місто одним із найбільших тогочасних торгово-промислових центрів Правобережжя. Для організації виробництва широко залучали спеціалістів з Німеччини та Франції. Паралельно за панський кошт на навчання до Європи відправляли талановиту молодь. Поряд з мануфактурами у Махнівці відкрили аптеку та друкарню. На прохання Потоцького 6 серпня 1791 року польський король надав місту право на два тижневі ярмарки на рік та торги в понеділок і п'ятницю щотижня. На ярмарки в Махнівку з'їжджалися натовпи торговців. За свідченням істориків, вони розмовляли на всіх мовах та називали її «малою Варшавою» і «Мурованою Махнівкою», так як граф Прот забудував її кам'яними спорудами. Крім заняттям торгівлею, підприємництвом і фабричним виробництвом, граф Антоні Прот удосконалив у своїх маєтках різноманітні галузі сільського господарства та власним прикладом сприяв підняттю сільськогосподарської промисловості у всьому краї [16, 13]. У 1791 році на розлогих степах між Махнівкою та Самгородком він поселив голландських колоністів-менонітів, завів там добротну велику рогату худобу, іспанських тонкорунних овець, налагодив виробництво твердих сирів та багато чого іншого[39, 248], [29, 109].