У німецькій соціології та економічній теорії суперечка про оціночні судження відноситься до методологічної суперечки щодо питання про те, чи повинні соціальні науки робити нормативно обов’язкові заяви щодо заходів, які мають бути вжиті політиками, чи політичні дії можуть бути науково обґрунтованими. Hans Albert: Ökonomische Ideologie und politische Theorie, Göttingen 1972. S. 10

У роки перед Першою світовою війною суперечка точилася переважно між членами Асоціації соціальної політики (). Головними опонентами були Макс Вебер, Вернер Зомбарт і Густав Шмоллер. У 1909 році вона помітно сприяла заснуванню Німецького товариства соціології (). Vgl. Otthein Rammstedt, Die Frage der Wertfreiheit und die Gründung der Deutschen Gesellschaft für Soziologie, in: Lars Clausen/Carsten Schlüter[-Knauer] (Hgg.), Hundert Jahre „Gemeinschaft und Gesellschaft“, Leske + Budrich, Opladen 1991, S. 549–560.

Дебати між представниками критичної теорії та критичного раціоналізму протягом 1960-х років іноді називають «другою суперечкою про оціночні судження»; більш відому як суперечка про позитивізм.

Передумови Суперечка про оціночні судження, особливо в роки перед початком Першої світової війни, стосувалася фундаментальних етичних питань, а отже (також) відносин між наукою і політикою. У вужчому сенсі вона зосереджувалася на сфері соціальної політики. Ставилося питання про те, що об'єктивна наука може зробити для політики, чи може вона встановити загальнообов'язкові цінності, оціночні судження або «повинності».

В Асоціації соціальної політики існували дві протилежні групи. З одного боку, молоді вчені, передусім Макс Вебер і Вернер Зомбарт, вважали, що наука сама по собі не може призвести до жодних оціночних суджень, а тому дослідження завжди має бути суворо відокремлене від оціночних спостережень. Їм опонували «кафедральні соціалісти», для яких наукова діяльність також включала в себе позицію щодо суспільно-політичних проблем, таких як соціальне питання.

Однак дебати з цих питань розпочалися приблизно за 20 років до того. Це задокументовано, наприклад, у статті Луйо Брентано 1896 р..Brentano, Lujo (1896): Die Meinungsverschiedenheiten unter den Volkswirtschaftlern. In: Cosmopolis - Revue internationale, Nr. 4, 1896, S. 241–260. П'ятнадцять років потому ліберально налаштований автор і член-засновник Асоціації соціальної політики перевидав це есе з новим попереднім зауваженням у «Архіві соціальних наук та соціальної політики» () під назвою «Про оціночні судження в економіці» ()Brentano, Lujo (1911): Ueber Werturteile in der Volkswirtschaftslehre. In: Archiv für Sozialwissenschaften und Sozialpolitik, Vol. 33, S. 695–714., після того, як полеміка щодо ціннісних суджень розгорілася з усією запеклістю серед німецькомовних суспільствознавців.

Кафедральні соціалісти

Термін «кафедральний соціалізм» () має полемічне походження; він використовувався для опису групи університетських викладачів, які насправді були значною мірою противниками соціалізму.zu diesem Absatz vgl. Lindenlaub S. 86–95. Густав Шмоллер, наприклад, один з провідних мислителів цього руху, бачив у соціальній політиці, до якої він закликав, єдиний спосіб запобігти революції. На його думку, революція неодмінно виникає через дисбаланс між різними соціальними класами; лише рівновага між групами, залученими до виробничого процесу в державі, може забезпечити соціальну стабільність. Мірилом цієї рівноваги був виключно розподіл власності, причому метою була не рівність — Шмоллер був переконаний у «природній нерівності» ()zitiert nach Lindenlaub S. 89/90 людей, — а «справедливість». Однак вирішальний засіб досягнення соціальної справедливості та реалізації балансу класів Шмоллер вбачав у комплексній державній соціальній політиці. У «кафедральному соціалізмі» Лінденлауб розрізняє «консервативний» підхід Шмоллера, який передусім переймався зрівнянням класів і в кінцевому підсумку був спрямований на добробут держави, і «ліберальний» підхід, який, навпаки, наголошував на індивідуальних правах і свободі особистості..Lindenlaub S. 86 Однак і ця група не утримувалася від того, щоб розглядати державу як головного провайдера соціальних заходів.

Соціальна політика у Німецькій імперії

Асоціація соціальної політики (), в контексті якого, по суті, і відбулася дискусія щодо оціночних суджень, була заснована у 1873 році «як коло людей [...], які визнали, що суспільство має бути мирно трансформоване за допомогою соціальних реформ, якщо воно хоче уникнути революції».Lindenlaub S. 1 Насправді Бісмарк почав переслідувати цілі соціальної політики з 1878 року і, паралельно з поглядами Асоціації соціальної політики, бачив у ній насамперед інструмент для політики національної інтеграції. Наприклад, він хотів «запровадити в Німеччині державні пенсійні фонди для робітників, запроваджені Наполеоном ІІІ у Франції, і таким чином сформувати серед робітників консервативне ставлення до пенсіонерів. Чи міг би робітник, забезпечений таким чином, виступити проти свого благодійника?"Stürmer, Michael: Das ruhelose Reich. Deutschland 1866–1918. Berlin 1983. (= Die Deutschen und ihre Nation Bd. 3) S. 226 Німецьки історик Ганс-Ульріх Велер, який назвав главу на цю тему «Соціальне страхування замість соціальної реформи»Wehler, Hans-Ulrich: Das deutsche Kaiserreich 1871-1918. Göttingen 51983. (= Deutsche Geschichte, hg. von Joachim Leuschner. Band 9) S. 136, стверджує, що соціальна політика Бісмарка була спрямована на те, щоб запобігти соціальній реорганізації.

Після закінчення правління Бісмарка в 1890 році соціальна політика була продовжена його наступниками з помітними наслідками, і «на зміну фундаментальній недовірі між державою і працею вперше прийшла нова форма партнерства».Stürmer S. 269 Як і раніше, соціальна політика була «елементом німецького державного мислення»Stürmer S. 269, можливо — тут оцінки різняться — вже не так виключно, як раніше, але, безумовно, значною мірою все ще з огляду на переважну зацікавленість в ослабленні робітничого руху. Після 1890 року, як видно з розвитку соціал-демократії, Stürmer S. 269 вона, очевидно, досягла цієї мети краще, ніж раніше.

Оціночні судження в науці Коли у 1909 році розпочалася власне суперечка про оціночні судження, суспільно-політична ситуація в Німеччині значно змінилася порівняно з часом заснування Асоціації соціальної політики. Можливо, що Асоціація певною мірою сприяла цим змінам; Patrick Verley in: Palmade, Guy (Hg.): Das bürgerliche Zeitalter. Fischer, Frankfurt am Main 1974, (= Fischer Weltgeschichte Bd. 27) ISBN 3-596-60027-8, S. 306. – Ausführlich dazu: Lindenlaub S. 14–83; 141–153 u.ö. справа в тому, що вона прагнула більшою мірою впливати на політику і перешкоджала власній ефективності через часто суперечливі вимоги, які окремі її члени висували до політиків..vgl. Lindenlaub S. 19

Початкова позиція Шмолера Макс Вебер і Вернер Зомбарт не були першими, хто закликав науку бути вільною від суджень. Шмоллер вже висловлював цю думку у 1893 році:Той, хто представляє свободу, або справедливість, або рівність [...] як ізольований вищий принцип, з якого можна дедуктивно вивести правильну дію за допомогою невблаганно суворої логіки, абсолютно неправильно оцінює справжню природу цих етичних постулатів; вони є дороговказами і орієнтирами [...], які в правильній комбінації наказують добру дію, [...], але які не є емпіричними істинами, з яких можна було б зробити подальші силогістичні висновки.Наука може досягти «неспростовної істини» тим більше, чим більше вона утримується від викладання належного; хоча «кінцевою метою будь-якого знання» є практична мета, належне завжди виникає лише з «контексту цілого».rSchmoller S. 29.

Есе Вебера про об'єктивність

Ще в 1904 році Макс Вебер дуже чітко сформулював свою точку зору. Завданням емпіричної науки [...] ніколи не може бути визначення обов'язкових норм та ідеалів, щоб виводити з них приписи для практики."Weber, Objektivitäts-Aufsatz S. 149 “Створення практичного спільного знаменника для наших [соціальних чи політичних] проблем у вигляді загальнозначущих кінцевих ідеалів [...] було б не тільки практично нерозв'язним як таке, але й абсурдним за своєю суттю.”Weber, Objektivitäts-Aufsatz S. 154 Але навіть якщо цінності не можуть бути результатом емпіричної науки, вони, тим не менш, доступні для неї як об'єкт дослідження. Отже, соціальна наука знову стає релевантною практиці. Розмежування між «цілями» (тобто цінностями) і «засобами» для досягнення цих цілей є частиною логічного інструментарію емпіричної соціальної науки. Це може:

оцінювати відповідність засобів для досягнення певної мети; оцінити мету в даній історичній ситуації як значущу або безглузду (очевидно, це означає досяжну або недосяжну); показати подальші наслідки використаних засобів і таким чином надати матеріал для роздумів (рішення на користь того чи іншого наслідку є, однак, питанням ціннісним і логічно недоступним для емпіричної науки); дослідити внутрішню узгодженість цілей; простежити дані цілі до таємних «кінцевих» цілей, що лежать в їх основі.Weber, Objektivitäts-Aufsatz S. 149–151

Але цінності також відігравали важливу роль у науці в інших аспектах: навіть вибір об'єкта дослідження ґрунтувався на цінностях — а саме на дослідницькому інтересі, — які дослідник застосовував до свого предмета..Objektivitäts-Aufsatz z. B. S. 181/182 Якщо пізніше позиція Вебера була описана як позиція «вільної від цінностей» науки, особливо під час так званої полеміки з позитивізмом, це ґрунтується на непорозумінні, яке, можливо, підживлювалося занадто однобічною назвою другого есе Вебера (Der Sinn der «Wertfreiheit» і т.д.): Вебер стверджує лише те, що дійсність цінностей не може бути науково доведена; більше того, він бачить, що цінності втручаються в роботу вченого у багатьох аспектах.

За Вебером, логічне розмежування між цілями і засобами зводиться до функціонального, персонального розмежування: експерт, науковець, потрібен для того, щоб знайти засоби, які відповідають меті; рішення про цілі, з іншого боку, є політикою. Він не вважав, що вчений повинен стояти осторонь політики; він сам втручався в політику свого часу. Звичайно, вчений не міг представляти свої політичні цінності як «вчений»; в момент винесення вироку він змінив свою функцію в суспільстві і став «політиком».

Отже, шляхи, якими політика та емпірична наука отримують свої результати та рішення, мають принципово різні структури, на думку Вебера; емпірична наука може, як Вебер, можливо, перефразував би це, досягти успіху в методичному перетворенні висловлювань на інші висловлювання, але не висловлювань на імперативи. Те, що це структурна межа емпіричної науки і що виключення цінностей з науки саме по собі не є питанням цінності, показує термін «шахрайство», використаний у дебатах 1909 року: використання наукових засобів для з'ясування цінностей не просто ґрунтується на іншому розумінні соціальної функції вченого, але є методологічно сумнівним.

Дискусія 1909 року

Вернер Зомбарт та Макс Вебер