Чугайстер (також чугайстир, чугайстирь, чугайстрин, чугай, очугайстер, дід, гай, ночник) — фантастичний образ в українській міфології, невідомий іншим слов'янським народам.
Його уявляли як веселого, життєрадісного, оброслого чорною або білою шерстю лісовика із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. Існувало повір'я, що це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено», тобто наведено пристріт . Іноді чугайстра уявляли у вигляді вітру або вихору. Вважалося, що у нього весела вдача і він любить танцювати і співати. Вважалося, що чугайстер полює на небезпечних для людей жіночих духів (мавок, повітруль) і поїдає їх.
Для людини ж чугайстер не становить небезпеки. Він любить посидіти біля багаття, посмажити на ньому спійману мавку. Іноді чугайстер захоплює людей в шалений танець, який не витримує взуття. Чугайстер посів своє місце і в художніх творах на основі українського фольклору.
Назва
Відомий під такими іменами: чугайстер, чугайстир, чугайстирь, чугайстрин, очугайстер, чугай, лісовий чоловік, лісовий дід і просто дід (Бойківщина), ночник (Закарпаття), гай (Рахівщина), дідько. Вживання таких назв як дід, ймовірно, пов'язане з табуюванням на вимовляння імен демонів вголос. Деякі автори дають написання назви персонажа з великої літери, розглядаючи його як індивіда.
Походження слова чугайстер остаточно не з'ясоване. Сучасні дослідники пов'язують перший елемент слова з («засада, сторожа»), чуги («сторожові козацькі вежі»), чуга (карпатський національний верхній одяг), чугило («проточина в камені»), чу́га («опудало», «страхопуд» у говірці села Негостина). Походження другої частини (а)йстир при цьому залишається непоясненним, хоча деякі дослідники виводять її від діалектного гайстер («лелека»). Припускають також іншомовне походження слова.
Поширення міфу і дослідження образу
Легенди про чугайстра відомі тільки в Українських Карпатах, найбільш поширені вони на Гуцульщині. В історичних пам'ятках слово чугайстер не трапляється. Броніслав Кобилянський припускав, що міфологічний персонаж і його назва виникли безпосередньо в південно-західних діалектах української мови у зв'язку з появою лісових самітників з молдавсько-буковинських монастирів в XVII—XVIII ст..
Записів фольклору й наукових публікацій про чугайстра небагато. На початку XX ст. з'явилися записи Володимира Шухевича в його «Гуцульщині» (Львів, 1899—1908) і Антіна Онищука у праці «Матеріали до гуцульскої демонології» (Львів, 1909) і згадка Володимира Гнатюка у праці «Останки передхристіянського релігійного світогляду наших предків» (Львів, 1912), потім пара дописів Іваном Панкевичем в книжці «Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей» (Прага, 1938). Ще кілька записів було опубліковано починаючи з другої половини 1980-х років, у тому числі С. Г. Пушиком у статті «Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат» (Київ, 1994). Відомості про чугайстра містяться у словнику «Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник» (Львів, 2002) Наталія Хобзей. Популяризував образ Михайло Коцюбинський у «Тінях забутих предків», де чугайстер виведений добрим і веселим жителем карпатських лісів, захисником людей від мавок. На думку Степана Пушика, первісні уявлення про цього міфічного персонажа зазнали викривлення переказувачами, зокрема, у дитячій літературі.
Зовнішність Згідно з легендою, чугайстер був колись звичайною людиною. Він чимось сильно нашкодив своєму сусідові і той прокляв його, щоб він жив в лісі до кінця віку і не був здатен померти. Під силою прокляття чугайстер покинув рідний дім і побрів геть. З тих пір він блукає на самоті лісами та дикими вершинами гір, і ніхто не може йому нашкодити — ні людина, ні звір. За багато років одяг його зносився, і чугайстер ходить голим. Він має довге волосся і білу бороду, заросле білою або чорною шерстю тіло, відтак людину в ньому впізнати важко. Зазвичай чугайстер представлявся велетнем: здоровий, зростом з ялину — від двох до семи метрів заввишки. Є вказівки, що у нього сині очі або очі як у жаби, що він беззубий і шепелявий, що у нього кігті на ногах або навіть копита. Іноді чугайстра описували вбраним у білий одяг. Є легенди, згідно з якими є тільки один лісовий чоловік, або що чугайстрами стали сім братів, або що існує всього три або чотири чугайстра.
Його могли представляти і як невеликого духа, який ширяє у вигляді сильного вітру або вихору і валить ліс. Вітер, дощ, грім, град і ненормальний рух місяця на небі могли служити ознаками присутності чугайстра. Щоб зробити град, лісовий чоловік заморожує озеро, потім перетирає лід на шматки і піднімає їх вгору, несучи куди йому завгодно.
Вважалося, що лісова людина завжди живе в лісі, а на полі і в селах він не показується, тому як там йому повітря «не солодке». Активний він переважно вночі. За деякими повір'ями, лісовий дід має своє господарство. Однак, згадки про його сім'ю не зафіксовані. Лісові звірі перебувають у нього на службі, наприклад, лисиця і вовк ходять йому по воду. Часто вважалося, що у чугайстра весела вдача, він любить танцювати, співати та грати на сопілці. Розповідали також, що він швидко бігає на одній нозі або що він може відірвати свою ногу і рубати нею дрова. Спить він, згорнувшись клубком, або в глухій гущавині, або в сухому листі і гілках, або поблизу залишеного людьми багаття. В останньому випадку він може представлятися у вигляді змієподібної істоти, згорнутої навколо багаття колесом.
За народними уявленнями, чугайстер полює на лісових русалкоподібних жіночих духів (лісових дів): нявок, лісниць, повітруль, лісових відьом, лісних, красних, бісиць. Знаючи стежки, якими вони ходять, він ховається в листі і чекає, коли з'явиться його жертва. Коли вона проходить повз, він вискакує, схоплює її і розриває навпіл (наступивши на одну ногу і потягнувши за іншу), а потім їсть. За деякими гуцульським уявленнями, коли лісова людина переслідує своїх жертв, його супроводжує сильний вітер. Чугайстер сердиться, якщо його жертва намагається втекти і сховатися, його гучний голос розкочується завиванням бурі у верховітті дерев. Намагаючись сховатися, нявки можуть забігати в колиби, і навіть просять у людей заховати їх від переслідувача, але чугайстер наздоганяє їх і там. Щоб підібратися до повітруль, лісовий чоловік міг перетворитися на вовка, бо ті не бояться вовків. Іноді в лісі можна почути, як плаче вбиваєма повітруля. За одним поясненням, лісова людина полює на повітруль, бо ті глумляться над ним, зображаючи його крик, — від цього відбувається лісове відлуння. Полюванням на лісових дів чугайстер запобігає кривді, яку вони можуть завдати людям, особливо чоловікам, що працюють у лісі. Існувало повір'я, що якби не Чугайстер, то «червоних» б розвелося стільки, що вони знищили б людей. Функцію ловів і розривання лісових відьом у Карпатах приписували також упирю і диким людям.
Звички Чугайстер допомагає людям в лісі і в горах. За народними повір'ями до людей чугайстер ставиться приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю, граючи на сопілці. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем играют-сьпівают, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С.Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстра не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.
Чугайстер і людина
Зазвичай вказується, що чугайстер не є небезпечним для людей і навіть ставиться до них з симпатією, вітається при зустрічі і закликає не боятися його. Він любить погрітися, поговорити і покурити у людського багаття в лісі, посмажити на ньому спійманих і насаджених на палицю як на шампур нявок. Взимку ж чугайстер, щоб зігрітися, міг залазити в димар в колибі і співати там вітром. В одній бувальщині, вівчар прокинувся і помітив чугайстра у вогнища в колибі. Будучи людиною «знающую», вдарив перед ним по підлозі сокирою обухом вниз, отримавши таким чином владу над ним, і наказав сісти на лезо, а потім схопив мізинцями і не відпускав, поки чугайстер не попередить про завтрашній напад ведмедів і вовків на стадо. В іншій історії чугайстер захоплює лісоруба в шалений танець, приспівуючи при цьому: «Люджа Люджа грають-сьпівают, а ми Собі такий так, такий так!»; Натанцювавшись досхочу, він відпустив перелякану людину, яка встигла зносити в танці пару нових постолів; але людина могла і не витримати швидкий темп танцю чугайстра і померти або відлетіти геть, наприклад, у річку.
У селі Бистрець Івано-Франківської області вважали, що чугайстер пасе своїх і людських кіз на полонині Ґаджина. Там же вважали, що чугайстер протегує майстрам. Карпатські лісоруби залишали в жертву Чугайстру, знаючи про його високий зріст і беззубість, на сволоці суп куліш і кашу бануш. Їхнє зникнення розглядалося як доказ приходу чугайстра і знищення їм злих духів в колибі. Вівчарі зверталися до лісової людині, попередньо помолившись Богу, щоб він не бив худобу градом, скотарки для цього ставили йому на перехресті сіль з шматком хліба в ганчірці.
Є казка, в якій чугайстер провчив пана, який обманув слугу, напустивши на нього ведмедя, так що пан коли тікав розгубив весь одяг. В одній легенді до діда-Чугайстра прийшла жінка, яка не могла завагітніти, і він допоміг їй, подарувавши двох дочок, але вони не могли одна без одної — одна не мала рук, а інша — очей, і вони символізували розумову і фізичну роботу. Чугайстер міг допомогти заблукалій людині вийти з лісу.
Гуцули вважали, що якщо лісова людина побачить вночі вогонь в колибі, то прямує до неї і кличе: «Гой, гой, гой!». Але відповідати йому, як і всім духам, не можна, бо відповідь з'єднує людський світ зі світом духів; відповілу лісова людина може «путнути» (тобто наслати на нього хворобу) або задушити. Лісова людина сама зайде в колибу і перевірить в порядку чи палиці, якими поправляють вогонь і мішають куліш, чи достатньо води у відрах. Якщо йому все сподобається, то він сяде на пень перед вогнем, кажучи «Ой, тут зігріюсь …», і буде ставити різні питання сплячим людям, наприклад, «Гей, ти спиш?», На них знову ж таки не потрібно відповідати. Якщо ж йому щось не сподобається, то він може почати лякати стадо, бити градом. При відсутності в будинку запасу води чугайстер міг забрати з собою дитину (С. Г. Пушик припускає, що з метою захистити того від можливої пожежі).