Чóрний Ліс — історичний великий хвойний лісовий масив, сьогодні загальнозоологічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Івано-Франківського та Калуського районів Івано-Франківської області, на захід від міста Івано-Франківськ.

Належить до «зеленої перлини Прикарпаття» — лісової смуги площею понад 40 тис. га, що широко розкинулася між річками Бистрицею-Солотвинською та Лімницею й загалом починається від Дністра і зливається з гірськими масивами.

Опис Статус заказника надано з метою збереження частини лісового масиву в передгір'ї Карпат. Зростають: дуб, сосна, ялина, береза тощо. З тварин водяться: олень, кабан, сарна, заєць, лисиця, трапляються вовк і рись.

У загальнозоологічному заказнику «Чорний Ліс» охороняються олень благородний, сарна європейська, рись, борсук.

Ліс називають «легенями» Івано-Франківська.

Історія

Окремі анальфабети кажуть, що свою назву Чорний Ліс отримав через те, що тут росли смерекові праліси, від яких він видавався темним, хоча хвойний ліс є вічнозеленим.

За версією істориків, Чорний Ліс отримав свою назву від лісового потоку Чорний, який так назвали через темне дно — у хмарні дні вода в ньому здається чорноюЧорний ліс. Автор: Лукачовський Б. // Альманах Станіславівської землі: зб. матеріалів до історії Станіславова і Станіславщини / редкол.: І. Ставничий, О. Левицький [та ін.], упоряд. Б. Кравців; Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Торонто ; Мюнхен, 1975. — XV, 959 c. — (Український архів ; т. XXVIII). — С. 256..

У давнину (XV ст.) ліс ще називали «лісом печенігів».

Лісові масиви Чорного Лісу належали до т. зв. «великої власності», селяни майже не мали своїх лісових ділянок у Чорному Лісі, за винятком подекуди т. зв. «лазів». Частина лісів Чорного Лісу належала українцям, зокрема були великими українськими власностями «Богородчанські Добра» (належали українському єпископству у Станиславові) та «маєтність Посіч» (фундації «Український Сирітський Захист»). Кожна з маєтностей займала кілька тисяч гектарів лісу. Більшість же Чорного Лісу належала не українцям, зокрема акційна спілка «Солотвина» мала закордонних власників, а вся західна частина Чорного Лісу була власністю держави, т. зв. «скарбові ліси». І в державних лісах, і в лісах спілки «Солотвина» адміністрація і персонал були польськими за винятком кількох побережників-українців; а в обох українських маєтностях працювали українці. Тут немовби тяглася містична нитка традиції з вікової давнини, коли ті ліси належали ще галицьким князям і боярам.

Чорний Ліс люди освоїли ще з часів Середньовіччя. Напрочуд багаті звіриною, ягодами й грибами простори Чорного Лісу стали місцем проживання слов'ян [яких слов'ян? поляків? росіян?] ще в княжі часи. За Галицько-Волинського князівства тут будували укріплення на гористих точках, звідки було видно всю місцевість.

За твердженням Географічного словника Королівства Польського найвищі частини Чорного Лісу називають Чорногора, однак більше ніхто цього не стверджує.

Перша світова війна

Крізь Чорний Ліс пролягало чимало австро-угорських вузькоколійок, якими транспортували військове спорядження на фронт. Місцеві дороги також використовувалися у військових цілях. На околицях лісу було насічено багато траншей і розміщено артилерійські батареї, особливо чисельно — у селі Посіч .

Друга світова війна

Після радянської окупації негайно було вивезено на Крайню Північ СРСР родини лісників та розпочате варварське вирубування лісу. За 1,5 року було вирубано лісу більше, ніж за 10 попередніх. До праці в лісі зганяли тисячі людей не тільки з навколишніх сіл, але і з Поділля, які в голоді й нужді рубали і вивозили деревину. Десятки тисяч кубометрів дерева при тому безглуздо змарновано — його зрубано в місцях, звідки неможливо вивезти, і воно там і зігнило. Прибулі німецькі окупанти глузливо називали цю деревину «руссенгольц» (російське золото).

При цьому Чорний Ліс став ще таємним цвинтарем помордованих окупантами жертв. Більшовики ночами закопали в Чорному Лісі незліченну кількість трупів людей, замучених у катівнях НКВС у Станиславові. Те ж саме робили і їх наступники — німці, бо гестапо вивозило зі Станиславова помордованих людей у Чорний Ліс і ховало їх у таких прихованих місцях, що навіть лісники не знали. Тоді ж цей лісовий масив став центром партизанського спротиву.

Різанина в Чорному Лісі

У ніч із 14 на 15 серпня 1941 року у Чорному лісі відбувся розстріл близько 250 представників польської інтелігенції Станиславова (здебільша вчителів), скоєний гестапівцями за наказом Ганса Крюгера.

Колективні могили розстріляних у Чорному лісі було виявлено в 1988 році

Розстріл євреїв У серпні 1941 року німецькі нацисти розстріляли 2865 представників єврейської інтелігенції у Чорному лісі.

Діяльність УПА

У лісі базувався ТВ-22 «Чорний ліс» під командуванням Василя Андрусяка «Різуна», а згодом Богдана Трача «Дуная».

Походження назви та діяльність тактичного відтинку подає й описує підпільний часопис ОУН, який видавався у 1947—1950 рр. під назвою «Чорний ліс», редактором якого був Михайло Дяченко «Марко Боєслав»:

«Столицею» повстанців Чорного Лісу вважалося село Грабівка.

Під час німецької окупації біля доріг, що вели від окраїн міста Станиславова до сіл та околиць Чорного Лісу, стояли знаки з написом «Небезпечно! Партизани!» ()Пташинська Г. Мальовниче село над річкою. Нарис історії села Старий Лисець. – Снятин, 2006..

У лісі та його окраїнах відбувалося багато боїв УПА проти НКВС. Один з відомих — Бій у Посічі.

14 жовтня 1947 року до 5-тої річниці УПА дорогам і галявинам у Чорному Лісі дані імена героїв-повстанців.Повідомлення про переіменування доріг та полян у Чорному Лісі до «Свята УПА»

Поет Марко Боєслав написав у вступній статті до першого числа журналу «Чорний ліс», як вслухавшись у шум дерев Чорного Лісу, він чув розповідь легенди про геройські дії УПА в цьому лісі. Першими збірниками цих «легенд» були примірники журналу Чорний ліс.

Про Чорний Ліс складено чимало повстанських пісень. Зокрема, про відділ «різунівців» та Василя Андрусяка «Різуна», який командував цим відділом, були створені твори: «В Чорнім лісі» (автор — Борис Когуч «Боян») та «Ми смілі воїни суворі» (автор — Михайло Дяченко «Марко Боєслав»).

Холодна війна У 1971 році в Чорному Лісі поблизу села Ценжів було зведено засекречений укріплений командний центр «Астронавт» країн Варшавського договору. У його складі знаходився бункер, розрахований на автономне перебування 450 осіб протягом трьох тижнів і здатний витримати ядерний удар.

Галерея

Примітки

Джерела