Гинек із Балиців, Ґорениців, Заґужан гербу Топор ( 10 листопада 1444, Варна) — державний діяч Королівства Польського, хорунжий сандомирський (серпень—листопад 1444), надвірний маршалок (вересень—листопад 1444).

Життєпис Гинек або Гінча (від Генріх) народився наприкінці XIV століття, був сином краківського бурґграфа і гродського судді Міколая з Заґужан, ҐореницівUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 320.Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 5: Burgrabowie zamku krakowskiego XIII—XV wieku: spisy, oraz uzupełnienia do zeszytów 1-4 / oprac. Waldemar Bukowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1999, s. 69.. Мав брата Яна — охмістра й стольника королеви Софії Гольшанської, каштеляна завихостського, старосту бецькогоAdam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 7: Grabowscy — Hulkiewiczowie, Warszawa, Skład główny Gebethnera i Wolffa, 1904, s. 281..

Гинек із Ґорениців у 1419—1421 роках від імені старости краківського був бурґграфом замку ТенчинJanusz Kurtyka, Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu, Kraków, Wydawnictwo i drukarnia «Secesja», 1997, s. 103, 293, 420.. Він був першим війтом сусідньої до Ґорениців Нової Ґури після її міської локації 1421 року.

Протягом 1440—1444 перебував в Угорщині як лицар-ад'ютант короля Владислава III, у документах за цей час він постійно називається королівським придворним. У переддень походу на Варну отримав номінацію на уряд хорунжого сандомирського, згадується на посаді в серпніUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 169.. Також, у вересні згадується як маршалок надвірний. Очевидно, виконував обов'язки маршалка за неприсутності біля короля маршалка коронного Міколая Лянцкоронського з БжезяUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 85.. Обидві посади обіймав до кінця життя.

Загинув під час битви під Варною 10 листопада 1444 рокуAnna Strzelecka, Hincza z Balic (1. poł. XV w.), [w:] Polski słownik biograficzny, T.9, Gross Adolf — Horoch Kalikst, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961, s. 521..

Маєтності 1402 року відбувся поділ маєтностей між батьком Міколаєм та синами Яном і Гинеком. Синам дісталися Ґорениці й Остренжниця в Краківській землі та Заґужани, Жеґоцин і Хінкув у Сандомирській землі.

Протягом 1419—1421 років Гинек був опікуном малолітніх синів померлого каштеляна войніцького , зокрема, управляв їхніми Тенчинськими маєткамиJanusz Kurtyka, Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu, Kraków, Wydawnictwo i drukarnia «Secesja», 1997, s. 289—290..

1440 року король записав Гинеку з Балиців 200 гривень на селі Велика Весь у старостві Ойцувському.

Сім'я Гинек близько 1428 року одружився із Катажиною, цього ж року він призначив їй з титулу віно на половині всіх своїх маєтностей. Мали щонайменше 6 дітей: Рафал — згадується 1428 року, очевидно, помер у дитинстві; Ян — студент Краківського університету 1444 року; Міколай; Гинек — канонік келецький; Пйотр; Офка — друга дружина Марека з Міноґи.

Примітки

Джерела Anna Strzelecka, Hincza z Balic (1. poł. XV w.), [w:] Polski słownik biograficzny, T.9, Gross Adolf — Horoch Kalikst, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961, s. 521.