Танта́л () — у давньогрецькій міфології фризький цар, син Зевса й німфи Плуто. За іншими переказами його називають сином Тмолоса й Омфали, царем Лідії. Він припустився фатальної помилки, принісши свого сина Пелопса в жертву олімпійцям, за що був скинений Зевсом в Тартарі, де він мусив переживати «танталові муки»: постійно бути біля їжі та води без змоги до них дістатисяПіндар, «Олімпійська ода» 1.24-38, 9.9; Страбон, 1.3.17; Павсаній, 5.1.6 та 9.5.7.

Міф Боги вшанували Тантала своєю дружбою та запросили його до свого божественного столу. Але він зрадив їхню дружбу в різний спосіб, залежно від оповідача.

За словами одного схоласта з «Одіссеї»Схоласт, «Одіссея», 11, 582., Тантал, який проводив час на бенкеті з юнаками свого віку, вкрав нектар і амброзію, щоб пригостити своїх товаришів. Тоді Зевс прогнав його з божественного бенкету, повісив на високій горі, зв'язав за руки, а потім перекинув на місце, де він був похований. На думку схоласта, ця версія належить . Піндар подає подібну версію, згідно з якою Тантал вкрав нектар і амброзію, щоб пригостити цими божественними ласощами смертних, за що боги покарали його, поклавши над головою величезну брилу, яка нестійко балансувала і загрожувала впасти будь-якої миті.Піндар, « Olympiques », I, 55-60 = v. 86-102. (видання фр.)

Згідно з Діодором СицилійськимДіодор Сицилійський, Історична бібліотека, IV, 7, 2., Тантал, якого боги допустили до спільного столу та інтимних розмов, відкрив смертним божественні таємниці. Те ж саме стверджує і Гігін,Гігін, «Історії», LXXXII. який каже, що боги покарали Тантала, прирікши його стояти наполовину зануреним у воду та страждати від голоду і спраги, під загрозою обвалу скелі.

Згідно зі схолією в «Одіссеї»Схолія, «Одіссея», 11, 582., Пандарій викрав зі святилища Зевса на Криті живого золотого пса, зробленого Гефестом, і довірив його Танталу. Зевс і Гермес вимагали його у Тантала, який заприсягнувся, що не має його. Кажуть, що Зевс повернув його Танталу на горі Сіпіле. Інша слохія в «Одіссеї»Схолія, «Одіссея», 20, 60. подає подібну версію, яка закінчується так: Зевс наказав Гермесу шукати зброю; коли той прибув до будинку Тантала, Гермес розпитав його; Тантал присягнувся Зевсом та іншими богами, що нічого про це не знає; але Гермес знайшов зброю в будинку Тантала. Схожу версію подає Антонін Ліберал.Антонін Ліберальний, «Метаморфози», 36.

Згідно з Овідієм, Тантал подав богам на бенкеті плоть власного сина Пелопса, щоб перевірити їхнє всезнання. Боги одразу розпізнали людську природу плоті, окрім Деметри, яка, заклопотана, проковтнула шматок плеча.Схоліаст Лікофрон (152) стверджує, що богиня, ймовірно, була відвернута горем через смерть своєї дочки Коре. На думку схоласта Піндара, богиня, про яку йдеться, могла бути Фемідою або Фетідою, залежно від варіанту рукопису. Зевс негайно поклав останки Пелопса в казан і наказав Гермесу повернути дитину з підземного царства і замінити його плече шматком слонової кістки. У варіанті цієї версії Клото, яка тче нитку життя, допомагає Гермесу повернути його до життя, а його плече замінив шматок слонової кістки.

Боги покарали Тантала вироком, який став відомим як «муки Тантала»: провести вічність у Тартарі, зазнаючи потрійних поневірянь: Тантала помістили посеред річки й під фруктовими деревами, але річка пересихає, коли він нахиляється, щоб напитися з неї, а вітер здуває гілки дерева, коли він простягає руку, щоб схопити плід. Про це розповідають Гомер в «Одіссеї»Гомер, «Одіссея», XI. і Телес у своїх діатрибах.

Трактування міфів про Тантала Ще за античності, як вказує Страбон, існувало раціоналістичне пояснення міфів про Тантала, згідно з яким ці міфи виникли, аби пояснити руйнування низки сіл землетрусом, що сталося за царювання реального ТанталаСтрабон I. 3. 17. Сервій та Фульгенцій вважали оповідь про Тантала алегорією лихої долі, якої врешті зазнають жадібні людиСервій. Коментари до «Енеїди» Вергілія VI. 603; Фульгенцій. Міфологічний компендіум II; 18. На думку Цеца, в приготуванні страви з Пелопа і його воскресінні відображено хворобу і хірургічне лікування сина місцевого жерцяЦец. Схолії до Лікофрона 152.

Роберт Грейвс обґрунтовував, що початково Тантал був божеством сонця або лісів, культ якого існував по всьому Пелопонессу. На це вказує відвідування Танталом у міфах бенкетів, де збиралися всі Олімпійські боги. В покаранні Тантала вбачається спогад про обряд людського жертвопринесення на честь цього бога, коли обраного жерця топили в річці. Епізод з викраденням золотого пса він трактував як повернення до святилища Реї (онуком якої був Тантал) викраденої святині.

У легенді про «Танталів бенкет» також можна побачити відлуння фригійських релігійних ритуалів, під час яких жерці споживали їжу та напої, принесені в жертву богам. Ймовірна практика серед фригійців принесення в жертву первістків (зокрема й царських) відома також в інших культурах. Переказ про «Танталів бенкет», окрім іншого, пояснював, звідки у всіх нащадків Пелопа вроджена біла пляма на плечіМустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.45-47.

Культурна спадщина

Покарання Тантала було зображено на античній картині Полігнота в ДельфахПавсаній. Опис Еллади X 31, 12; Гігін. Міфи 82; Архілох, фр.91. В Ефіопії знаходилася статуя Тантала з чашеюФілострат. Життя Аполлонія Тіанського III 25.

У Софіївському парку розташований «Грот страху та сумніву», створений Людвігом Метцелем за мотивами міфу про Тантала.

Австрійський композитор Франц фон Зуппе створив одноактну оперету «Tantalusqualen» () у 1868 році. Увертюра досі є одним з його найвідоміших творів.

Див. також

Атріди

Примітки

Джерела

Антонін Ліберал, Метаморфози (XXXVI) Аполлодор, Бібліотека (III, 5, 6), Епітоми (II, 1) Діодор Сицилійський, Історична бібліотека (IV, 74) Еврипід, Орест (v. 12-16), Іфігенія в Авліді (v. 1148) Гомер, Одіссея (XI, 582-591) Гігін, Історії (LXXXII ; LXXXIII ; CLV) Овідій, Метаморфози (IV, 458-459; VI, 172-176 та 403-411) Павсаній, (II, 22; III, 22) Піндар, Оди (Олімпіади, I, 55-60 = v. 86-102)

Посилання Іконографічна база даних Інституту Варбурга (зображення Тантала)