Джейсон (Джей) Гулд (, 27 травня 1836 — 2 грудня 1892) — американський фінансист. Біографія
Молоді роки Був нащадком майора Натана Голда (Nathan Gold), який перебрався в Нову Англію в 1646 і оселився у Ферфілді, Коннектикут. Син майора Голда, прадід Джейсона, Натан Голд-молодший став помічником губернатора колонії Коннектикут у 1706 та головним суддею верховного суду Коннектикуту у 1724. Дід Джейсона, полковник Абрахам Голд був офіцером континентальної армії. З 1806 Голд-старший став підписуватися Гулд (Gould)See E. B. Huntington, History of Stamford, Conn., B. M. & D., 1874; also see Gold’s History, Cornwall, Conn., p. 284.Selleck, William Edwin. Selleck Memorial: With Collateral Connections. — R. R. Donnelley and Sons, 1916. — P. 40.Bancroft, Hubert Howe. The Book of Wealth: A Study of the Achievements of Civilization. — 2015. — P. 746—747..
З дитинства страждав туберкульозом. Від ненависті до зубріжки покинув школу, проте з дитинства мав вміння і літературні здібності, зокрема, ще підлітком написав історію свого рідного округу Делавер.
Кинувши школу, Гулд працював землеміром, і зумів виручити 5000 доларів за продаж складених ним карт та історичних творів. На ці гроші в 1856 він і його діловий партнер, якийсь Пратт, відкрили надзвичайно вигідне шкіряне виробництво. Гулд обдурив Пратта, виводячи прибуток із підприємства у свій (по суті, підпільний) банк; коли Пратт виявив шахрайство, то віддав перевагу мировій угоді і вийшов з підприємства з грошовою компенсацією - вдвічі менше початкового внеску. Коли Гулдові виповнилося 20 років, він вийшов на нью-йоркський товарний ринок і, використовуючи гроші нових партнерів, фактично скупив ринок шкір. У 1857 його статки досягли мільйона, але паніка на біржі 1857 року знищила його статки; Партнер Гулда, Чарльз Льюїп, наклав на себе руки (сучасні біографи заперечують провину Гулда в його смерті, вважаючи всьому виною психічний розлад Льюїпа).
Чорна п'ятниця 1869 У наступне десятиліття діяльність Гулда не виділялася на загальному тлі, але в другій половині 1860-х він і Джеймс Фіск стали помітними постатями в Таммані-холі (Нью-Йоркській штаб-квартирі демократів). Після смерті магната-афериста Деніела Дрю Фіск і Гулд стали керуючими його залізниці Ері (Erie Railroad), призначивши почесним директором Босса Твіда; Твід забезпечив Фіску та Гулду політичний «дах». Під час судового переслідування Твіда в 1871 саме Гулд вніс за нього заставу в вісім мільйонів.
У серпні 1869 Гулд і Фіск вирішили спровокувати підвищення ціни на ринках. Купуючи золото, вони розраховували, що за ним піде підвищення цін на зерно, а потім підвищення попиту на перевезення зерна, що дозволило б підняти залізничний тариф. Наполеоновський план Гулда (так цю аферу оцінювали сучасники) спирався, зокрема, на контакти з ближнім оточенням президента Гранта. Гулд вклав у справу 7 мільйонів, що підняло ціни на золото на 40%; у наступні дні зростання цін становило 65% до липня 1869. Гравці, які сумніваються, звернулися до президента безпосередньо, і тільки після цього, без особливих попереджень і витоків інформації, на ринок золота вийшло Казначейство США. 24 вересня 1869 гримнула «Чорна п'ятниця», курс золота впав; хоча Гулд і не втратив вкладені в аферу гроші, його обклали численними судовими позовами, а одного разу мало не лінчували на вулиці — у результаті Гулд залишив біржу та залізницю в 1872, а Джеймса Фіска розстріляв на вулиці коханець його колишньої подруги.
Залізничний король Кинувши спустошену Erie Railroad, Гулд взявся скуповувати залізниці на Середньому Заході, взявши під контроль Union Pacific та . До 1880 він контролював близько кілометрів доріг (1/9 національної мережі США), в 1882 - 15% національної мережі.
У 1883 Гулду довелося піти з Union Pacific через фінансові претензії федерального уряду. Гулду приписується фраза, сказана щодо страйку залізничників 1886: «Я можу найняти половину робітничого класу, щоб вони вбивали іншу».
Гулд був одружений один раз (дружина померла за два роки до його смерті) і мав шістьох дітей. Після смерті його спадщину було оцінено лише у 72 млн доларів — щоб заощадити на податках.
Сучасні біографи, які реконструювали біографію Гулда на первинних джерелах, вважають, що його образ «барона-розбійника» багато в чому перебільшений пресою (у тому числі й за вказівкою самого Гулда за його життя), а методи ведення бізнесу Гулдом — виключаючи практику навмисного банкрутства та прямого недотримання інтересів міноритаріїв — виправданої за умов ХІХ століття. Однак у популярній та навчальній літературі особистість Гулда, як і раніше, подається як приклад особливо безпринципного ділка.
Примітки
Література
Чарльз Р. Гейст. Історія Уолл-Стріт. , М., Квартет-Прес (бібліотека Атон), М., 2001 ISBN 5-901822-01-3, c.69-115
Див. також Джей Гулд (другий) Барони-розбійники
Посилання
"Мефістофель з Уолл-Стріт" - біографія фінансиста Джея Гулда