Вигнання албанців чамів із Греції — примусова міграція та етнічна чистка тисяч албанців-чамів із поселень Чамерії в Теспротії, Греція — після Другої світової війни до Албанії від рук елементів грецького Опору: Національна республіканська грецька ліга (EDES) (1944) і ветерани опору EDES (1945).Evergeti, Venetia; Hatziprokopiou, Panos and Nicolas Prevelakis Oxford University Press. Причини вигнання залишаються предметом суперечок серед істориків.Document 89/57/45 PRO/FO 371/48094. Cited in: Sozos Ioannis; Baltsiotis, Lambros (2018) Οι Τσάμηδες στην Ήπειρο (1940 - 1944) Panteion University[потрібна цитата для перевірки] Орієнтовна кількість албанців чамів, вигнаних з Епіру переважно до Албанії, коливається від 14 000 до 30 000.Mazower (1960), pp. 25–26.Victor Roudometof, Collective Memory, National Identity, and Ethnic Conflict. . p. 158 Звіти чамів піднімають цю цифру до 35 000.Vickers, Miranda. The Cham Issue – Albanian National & Property Claims in Greece. Paper prepared for the British MoD, Defence Academy, 2002.

У пізній османський період напруга між мусульманами-чамами та місцевим греко-православним населенням виникла через конфлікти між громадами. Албанці-чами спочатку були православними християнами, але під час останніх років османської окупації прийняли іслам. Ця напруженість тривала під час Балканських воєн, коли регіон, який тоді перебував під владою Османської імперії, став частиною Греції. До та під час міжвоєнного періоду мусульман-чами не були інтегровані в грецьку державу, яка прийняла політику, спрямовану на витіснення їх зі своєї території, що призвело до напруженості між ними. На відміну від грецьких албанців-християн, мусульмани албанці-чами грецькими націоналістами вважалися безпосередньою загрозою для держави. На цьому тлі фашистська італійська пропаганда 1939 року розпочала агресивну проалбанську кампанію за анексію грецького регіону та створення великоалбанської держави.

На початку Другої світової війни, коли грецька держава оголосила про свою повну мобілізацію перед італійським вторгненням, албанці-чами ще більше відчужувалися нею, отримали ставення до себе як до ворожого населення та зазнавали дискримінації та гноблення, тоді як лідери їхніх громад були вислані. Згодом частина мусульманського населення чамів співпрацювала з військами Осі, причому ступінь є предметом академічних дебатів.M. Mazower (ed.), After The War Was Over: Reconstructing the Family, Nation and State in Greece, 1943–1960, Princeton University Press, 1960, , p. 25. "During World War II, the majority of Chams sided with the Axis forces..." Вони робили це або шляхом надання непрямої підтримки (провідники, місцеві зв’язки, інформатори тощо), або шляхом залучення до військ Осі та озброєних нерегулярних формувань. Останні випадки були відображені у звірствах проти місцевого грецького населення. Загалом, мусульмани-чами симпатизували силам Осі під час війни та отримали вигоду від окупації Греції країнами Осі. Ці озброєні колабораціоністи-чами виявляли надзвичайну жорстокість щодо грецького населення та вдавалися до різанини та грабунку.Nachmani, Amikam (1990). International Intervention in the Greek Civil War - The UN Special Committee on the Balkans 1947-1952, New York: Greenwood Publishing Group, p. 116. Озброєні колабораціоністські загони чамів у період з липня по вересень 1943 року брали активну участь в операціях нацистів, які призвели до вбивства понад 1200 грецьких селян, а в січні 1944 року — до вбивства 600 осіб на албанській стороні кордону. У мусульманській громаді чамів існували помірковані елементи, включаючи албанських беїв і релігійних лідерів, які виступали проти ненависті до своїх грецьких сусідів. Обмежена кількість мусульманів-чамів на останніх етапах Другої світової війни записалася в албанські та грецькі загони опору.

Співпраця з країнами Осі викликала обурення грецької сторони, і після Другої світової війни, незважаючи на запевнення партизанів EDES, більшість мусульманської громади чамів втекли або були змушені тікати до Албанії.Michalopoulos, Dimitris (1986). "The Moslems of Chamuria and the exchange of populations between Greece and Turkey", Balkan Studies, pp. 303-313 Співпраця послужила виправданням для їхнього вигнання, що також було результатом політики грецького тоталітарного режиму, вбудованої в панівну націоналістичну ідеологію міжвоєнного періоду. У цьому процесі між березнем і травнем 1945 року силами EDES було вбито у різних поселеннях від 200 до 300 чамів, тоді як загалом було вбито понад 1200. Деякі албанські джерела збільшують це число до бл. 2000. Однак звірства не заохочувалися керівництвом EDES і британською місією, але обидва не змогли їм запобігти. Загалом кількість насильницьких інцидентів проти цивільних мусульман-чамів була значно обмеженою, оскільки керівництву EDES вдалося нав’язати своїм підлеглим дисципліну.Μαντά, Ελευθερία (2004). Οι Μουσουλμάνοι Τσάμηδες της Ηπείρου (1923-2000). Θεσσαλονίκη: ΙΜΧΑ. p. 179. Γκοτόβος, Αθανάσιος (2013). Ετερότητα και σύγκρουση: ταυτότητες στην κατοχική Θεσπρωτία και ο ρόλος της Μουσουλμανικής μειονότητας. Πανεπιστήμιο Ιωαννίνων p.65 У 1945–1946 роках спеціальний колабораціоністський суд у Греції заочно засудив 2109 албанців-чамів за співпрацю з державами Осі та військові злочини. Кілька місцевих грецьких знатних осіб пообіцяли безпечний прохід і запропонували прийняти всіх тих чамів, які покинуть нацистську сторону. Таким чином, кілька сотень мусульман-чамів залишилися в Греції.

Крім того, згідно з албанськими джерелами, на шляху до Албанії через голод і епідемії втратили життя ще 2500 біженців мусульман-чамів. Після поселення в Народній Республіці Албанія та правляча Партія праці Албанії під керівництвом Енвера Ходжі не ставилася до них як до жертв, а дуже недовірливо: проводила арешти та заслання. Албанців-чамів називали «реакціонерами», «вбивцями греків» і «співробітниками окупаційних сил», вони зазнали певного переслідування в Албанії, оскільки їхня еліта традиційно була багатими землевласниками, вони співпрацювали з силами Осі та брали участь в антикомуністичній діяльності.

Тло

Османський період Присутність албанців у районі Чамерії, в прибережних частинах Епіру, реєструється принаймні з ХІІІ століття. У венеційському документі згадується, що в 1210 році албанське населення населяло територію навпроти острова Корфу, тоді як перша поява албанців у Епірському деспотаті зафіксована у візантійських джерелах у вигляді кочівників.Giakoumis, Konstantinos (2003), Fourteenth-century Albanian migration and the ‘relative autochthony’ of the Albanians in Epeiros. The case of Gjirokastër." Byzantine and Modern Greek Studies. 27. (1). p. 176.Fine, John Van Antwerp. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. University of Michigan Press, 1994, . Війни XVIII та початку ХІХ століть між Росією та Османською імперією негативно вплинули на регіон. Згодом почастішали переходи в іслам, часто вимушені, як, наприклад, у 25 селах у 1739 році, які розташовані в сучасній префектурі Теспротія.Giakoumis, Konstantinos (2010). "The Orthodox Church in Albania Under the Ottoman Rule 15th–19th Century." In Oliver Jens Schmitt (ed.). Religion und Kultur im albanischsprachigen Südosteuropa. Peter Lang. p. 85. У османський період члени спільноти чамів володіли більшістю великих сільськогосподарських угідь у регіоні.

Немає доказів того, що у пізній османський період албанські національні ідеології мали сильну підтримку серед місцевих мусульман. З іншого боку, місцеве православне албаномовне населення, як і решта православної громади, залишалися грецько-орієнтованими та ідентифікували себе як греки. Для грецької держави, однак, можливість вербування ортодоксальних албаномовних до лав албанських націоналістів була джерелом постійної тривоги. Проте, незважаючи на зусилля державних і національних діячів, місцеве населення в цей період не мало національно свідомості. Так Кіріос Ніцос, грецький освітянин у 1909 році зазначив, що місцеві ортодоксальні албаномовці не називали себе греками, а каурами, що означало християнство і не вважало цей термін образливим, тоді як албаномовні мусульмани ідентифікували себе як мусульмани чи турки. У пізній османський період на Балканах терміни «мусульманин» і «турок» стали синонімами, і албанцям було присвоєно та отримали термін «турки», хоча вони бажали дистанціюватися від етнічних турків.Karpat, Kemal H. (2001). The politicization of Islam: reconstructing identity, state, faith, and community in the late Ottoman state. Oxford University Press. p. 342.

На початку ХХ століття мусульмани становили трохи більше однієї третини загального населення Теспротії, більшість з них були албаномовними. З іншого боку, православна спільнота, або «греки», як відомо за сучасною османською класифікацією, була грекомовною, албаномовною та аромуномовною: у високогір’ях Мургани та Сулі домінувала грецька мова, тоді як у низинах Маргаріті, Ігумениці і Парамітії - албанська.

У січні 1907 року між Ісмаїлом Кемалі, лідером тодішнього албанського національного руху, та грецьким урядом було підписано таємну угоду про можливість союзу проти Османської імперії. За ним, обидві сторони погодилися, що майбутній греко-албанський кордон повинен проходити на горах Акрокераун, таким чином залишивши Чамерію Греції.Kondis, Basil (1976). Greece and Albania, 1908–1914. pp. 33–34. Причини тісніших зв'язків Кемалі з Грецією в цей час полягали в тому, щоб перешкодити болгарським амбіціям у ширшому балканському регіоні та отримати підтримку незалежності Албанії.Blumi, Isa (2013). Ottoman refugees, 1878–1939: Migration in a post-imperial world. A&C Black. p. 82; p. 195. У наступні роки албанці-мусульмани санджаку Превеза, особливо великі землевласники та османські державні службовці, у співпраці з османами переслідували християнський елемент. Крім того, в рамках своєї політики переселення османи продовжували розміщувати невідому кількість албанців-мусульман у санджаку.

Балканські війни (1912–1913) 17 жовтня грецька сторона спробувала зв’язатися з представниками місцевих мусульман, щоб обговорити можливість греко-албанського альянсу. Лише деякі албанські беї Маргаріті були готові прийняти грецьке правління. Мусульмани-чами не бажали воювати на боці османської армії, але вже з осені 1912 року сформували збройні загони та здійснили набіг на всю територію аж до Погоні. У результаті сотні грецьких селян були змушені втекти до сусідніх Корфу та Арти. Таким чином, до членів мусульманської громади грецька держава ставилася як до фактичних ворогів. Пізніше, у січні 1913 року, грецькі нерегулярні формування почали реагувати на цю ситуацію. У цей час іррегулярним підрозділом грецької армії було страчено близько 72-78 мусульманської знаті з Параміфії. Повідомлення чамів про те, що грецька влада переслідувала та вбила деяких відомих албанців Чамерії, було офіційно спростовано грецьким урядом. Таким чином, відбулося кілька локальних конфліктів між місцевими мусульманами та християнами, які розмовляли албанською мовою, оскільки вони були завербовані відповідно османською та грецькою арміями. У подальшій війні проти грецької армії багато мусульманів-чамів сформували нерегулярні збройні загони та у районі Параміфії, Фанарі та Філіатів спалили населені грецьким населеннямпоселення. У відповідь на цю діяльність 1913 року були організовані грецькі партизанські загони. Таким чином, спалення сіл вчиняли обидві сторони. Випадки жорстокості, вчинені грецькими військами в регіоні, були зафіксовані в основному албанською стороною, тоді як ці події були відзначені лише опосередковано, хоча чітко грецькими урядовцями. Під час Балканських воєн Чамерія, як і весь регіон Епіру, потрапила під контроль Греції.Clogg, Richard (2002). Concise History of Greece (2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. .

Перша світова та міжвоєнна війни (1914–1940)