Україна (, в пізніших джерелах украйна, вкраїна, окраїна, окрайна) — на Русі до XVIII століття назва прикордонних територій країни (країв, областей) і міст, розташованих на рубежі з іншими державами, аналогічно західноєвропейським маркам (від «край»). Міста та землі (краї), розташовані на цій території, називалися українцями. Населення українців, що зазнавало частих набігів сусідів, називалося на Русі українцями, українниками, українянами або українними людьмиРусина О. В. Україна під татарами і Литвою. — Київ: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. — С. 278.. Термін «україна» в значенні «пограниччя» траплявся і в західнослов'янських мовах.

В історіографії

Київська Русь

Перше відоме вживання слова ѹкраина міститься в Іпатіївському літописі, відомому за списками XV—XVI століть, у зв'язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича в 1187 році: «ѡ нем же ѹкраина много постона». Тут малися на увазі фортеці Посульської оборонної лінії, що обороняли Переяславське князівство і Русь загалом від половців. Під 6697 (1189) роком зустрічається «ѹкраина галицька», під 6721 (1213) перераховуються міста, через які пройшов князь Данило Романович: Брест, Угровськ, Верещин, Стовп, Комов «і всю ѹкраинѹ».

Згадка слова ѹкраины в аналогічному значенні міститься в Псковських літописах, опублікованих у Повному зібранні руських літописів (ПСРЛ). У «Сказанні про Довмонт» 3-го Псковського літопису під 6779 (1271) йдеться про селах псковської «ѹкраини». У «Слові святого Григорія, винайдено в толцех (Слові про ідолів)» російський книжник писав, що язичництво відступило на «україни», де люди продовжували молитися старим богам, але робили це таємно: «…и ныня по украинам их молятся проклятому богу их Перуну, Хорсу і Мокоші і вилам, але творять акы оттай»Рыбаков Б. А. Трактат, написанный на корабле // История и культура античного мира,- М.: «Наука», 1977 — c. 185—188.

Московське князівство У московсько-литовських договорах XV століття, в 1494 році, великий князь Іван Васильович домовляється з великим князем литовським Казимиром про об'єднання «вкраинъных» підданих обох правителів для можливої оборони від татар: «поидуть, брате, татарове на нашы вкраинъные места, и князем нашымъ и воеводамъ нашымъ, вкраинънымъ людемъ, сославъся, да боронитисе имъ иибоимъ с одного»; і про ненапад — «…і во вси наши Вкраинныи места не вступатися»; згадуються також і «вкраинъные місця» як території, близькі до міст Любутська і МценськаДуховные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV—XVI вв. — —, 1950 (ДДГ). — С. 160 (1449 г.), 329, 332 (1494 г.).. У договорі двох рязанських князів 1496 обговорюється належність територій, і вказується, що «наші села в Мордві на Ціні та на Україні, і ті села знати нам за записом»Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV—XVI вв. — —, 1950 (ДДГ). — С. 334, 339.. У збірці скорописом XVII століття зі зборів Уварова йдеться про набіг кримських татар у 1513 році: «Літа 7021 прийшли кримські люди на Рязанські україни».

У московському законодавстві XVII століття часто згадуються «украйна», «украйні міста», «государеві украйни», «наші украйни», «украйні/українські міста дикого поля», «украйнські міста», йдеться про перебування військових людей «на службі на государеві на украйне»Полное собрание законов Российской империи. — Изд. 1-е. — Т. 1. — , 1830. — С. 248—255, 260, 265—266, 284—285, 323, 665, 979. — (Т. 2. — С. 32, 900 и т. д.)..

У Московському царстві з рубежу XV-XVI століть існувала Окська украйна («україна за Окой», «кримська україна»). У московському законодавстві XVI—XVII століть неодноразово наводиться перелік міст цієї території: Тула, Кашира, Кропивна, Алексін, Серпухов, Таруса, ОдоєвПСЗРИ. — Т. 1. — 1830. — С. 979; АМГ. — Т. 2. — 1894. — С. 101. — (1638 г.).. Малися на увазі міста, які на той момент входили в засічну межу проти набігів кримських татар. Щодо московсько-кримського кордону з кінця XV століття також йшлося: «україна», «наші україни», «наші українні місця»Сборник Императорского Русского Исторического Общества. — Т. 41. —  — 1884. — С. 119 (1491 г.). — (Т. 95. — 1895. — С. 103 (1514—1515 г.).. У 1571 році було складено «Роспись сторожам из украиных городов от польския украины по Сосне, по Дону, по Мече и по иным речкам»Акты Московского государства (АМГ). — Т. 1. — , 1890. — С. 9.. У 1572 році, напередодні битви при Молодях, у наказі воєводі князю Михайлу Воротинському про організацію оборони від набігів кримських татар по річці Ока йдеться. Середонин С. М. Наказ кн. М. И. Воротынскому и роспись полкам 1572 года.«Записки имп. Русского археологического общества». — Т. 8. — В. 1 и 2, полная серия.«Труды отделения русской и славянской археологии». — Кн. 1-я, 1895. — , 1896. — См. предисловие: с. 49—53, публикация: с. 54—62. :

«А которые воеводы по украинам которым быти по розписи на сходе з бояры и воеводами, и боярину и воеводе князю Михаилу Ивановичю Воротынскому по всем украинам розослати, чтоб по тому же, поимав памяти и розписав по головам детей боярских и боярских людей, да тот бы список прислати к боярину и воеводе ко князю Михаилу Ивановичю с товарищи заранее, а у себя противень оставити, чтоб боярину князю Михаилу Ивановичю с товарыщи было в ведоме заранее всех украин люди по смотру. А как люди сойдутца, и боярину и воеводе князю Михаилу Ивановичю Воротынскому с товарищи, приговоря день да вышед в котором месте пригоже, да в тот день во всех полкех и по всем украинам пересмотрити людей на конех в доспесех».

У "Літописці початку царства царя та великого князя Івана Васильовича " (1553—1555 років) при описі татарських набігів згадуються Стародубські, Рязанські та Тульські україни. У псковських літописах під 1564 роком згадується посол із Дацької оукраїни. Цією назвою називалася порубіжна територія Лівонії, захоплена у данського короля Фредеріка II під час Лівонської війни:

А в порубежных наших местах во всех: в Пернов, в Апсле, в Коловери, в Лиговери и в иных наших местах, которые с твоею землею и с островы сошлися, рать и войну уняли есмя, и велели своим людям с твоими людьми украинными жити в покое, и торговати твоих людей в наши украинные городы, в Пернов и в Ругодив…

У період Лівонської війни боярин Ф. В. Шереметов, князь І. П. Шуйський та багато інших, називалися українними воєводами.

У XVI ст. у московському царстві існували: на північному кордоні з Лівонією та Швецією — німецька україна (Новгород, Стара Ладога), на західному кордоні з Великим князівством Литовським — литовська україна (Псков, Великі Луки, Дорогобуж, Вязьма), південно-західному кордоні з Польщею — польська або Слобідська україна (тобто заселена слободами), на південному кордоні з «Диким полем» Кримського ханства існувала Кримська україна, яка проходила по лінії міст Рязань, Тула, Одоєв, Бельов, Болхов, Козельськ південно-східному кордоні — Рязанська україна (Шацьк, Пронськ, Михайлов). До захоплення Казані існувала Казанська україна (Володимир, Муром).

У XVII столітті, після завоювання Сибіру з'являється Сибірська Україна (Тюмень, Тобольськ). Сибірські міста старі звалися украйними. У XVIII столітті на південному степовому порубіжжі будується українська оборонна лінія, до кінця століття ці зміцнення втрачають свою актуальність, у зв'язку з ліквідацією Кримського ханства.

Велике князівство Литовське У ранній період свого функціонування (від середини XIV до середини XV століття), ділова мова канцелярії великих князів литовських — західноруська писемна мова — для позначення прикордоння використовує слово «україна»Приклади див.: Рудницький Я. Р. Слово й назва «Україна». — С. 49.. Канцелярії великих князів литовських, що збереглися, називають прикордонні зі Степом околиці «українами», а місцевих жителів — «українниками», або «людьми українними»Пор. дипломатичне листування 1490-х рр.: Lietuvos Metrika (1427—1506). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla // Knyga nr 5, par. Egidijus Banionis. — 1993. — P. 66, 73, 117, 118, 131 etc.. Тоді поняття «Украйна» могло поширюватися і на південь Великого князівства Литовського загалом — сучасна територія центральної України до Чорного моря. У листі від 1500 року до кримського хана Менглі-Гірея великий князь литовський називає «нашими українами» Київську, Волинську та Подільську земліПор. дипломатичне листування 1490-х рр.: Lietuvos Metrika (1427—1506). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla // Knyga nr 5, par. Egidijus Banionis. — 1993. — P. 164., у привілеї 1539 року на спорудження замку в Київському Поліссі (далеко від кордонів із «Диким Полем») мотивується користю таких замків «на Україні»Lietuvos Metrika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla // Knyga nr 25 (1387—1546), par. Darius Antanavimus ir Algirdas Baliulis. — 1998. — P. 114..

У Пересопницькому Євангелії XVI століття описуються оукраїни юдейські.

Польща

Польська «Encyklopedyja Powszechna» повідомляє, що слово ukraina у значенні «прикордонне держава» існувало і у старопольській мові. Дане слово траплялося щодо краківських земель, прикордонних земель із ятвягами, литовцями, поморянами та Тевтонським орденомUkraina // Encyklopedyja powszechna. T. 25. Tarnogrodzka konfederacyja.-Ula. — S. Orgelbrand Ksiegarz, 1867.

Словник «Słownik języka polskiego» С. Б. Лінде, 1814 рік: «Ukraina — украйна (украй, granica, kraina consinium, pokraina), pogranicze, ugranicze, kray na granicy, das Grenzenland.»Samuel Bogumił Linde. Słownik języka polskiego , Том — 3, 1814 г.

Чехія Прикордонні області під словом «україна» згадуються в «Истории вкратце о Бохеме, еже есть о земле Чешъской» XVII століття.

Перетворення на власне ім'я

Наприкінці XVI — на початку XVII століття словом «Україна» стали означати також землі Середнього Подніпров'я — центральні області сучасної України. У польських джерелах (королівських та гетьманських універсалах) згадуються «замки та місця наші украйні», «місця та містечка українні», «україна Київська»Архив Юго-Западной России (Архив ЮЗР). — Ч. 3. — Т. 1. — : 1863. — С. 4 (1568 г.), 196 (1614 г.), 201 (1617 г.).. У російському законодавстві XVII століття фігурує «украйна Малоросійська», "украйна, яка зветься Малою Росією ", правобережжя Дніпра називалося «Польською Украйною». Малоросія та Слобідська Україна в російському законодавстві чітко поділялися: «Малоросійських міст жителі приїжджають у Російську державу та в українні міста…»ПСЗРИ. — Т. 1. — 1830. — С. 973. См. также: С. 499, 930, 1018—1019; Т. 2. — С. 876.. Наприкінці XIX століття терміном «україна» сили, що прагнули до культурної автономії Малоросії, почали замінювати поняття Малоросія, а похідне від нього слово «українці» в ході радянської українізації замінило в новій якості етноніму як традиційну самоназву «русин», так і офіційне — «малорос».

У сучасній українській історичній науці існує версія, що назва України походить від слова «край», «країна» (), тобто просто «країна», «земля, заселена своїм народом». При цьому стверджується, що терміни «україна» та «окраїна» завжди чітко відрізнялися за змістомПівторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. .

Див. також Українці (жителі прикордонних земель) Військовий кордон Берегова служба Назва України

Примітки

Література Храпачевский Р. П. Русь, Малая Русь и Украина: происхождение и становление этнонима // Российские и славянские исследования науч. статей. — Редкол.: О. А. Яновский (отв. ред.) и др. — Вып. 1. — — : БГУ, 2004. — С. 34—43. Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. 1887 год