Зоре моя, вечірняя — ліричний вступ до поеми «Княжна» Тараса Шевченко, написаної у 1847—1848 рр. в Орській фортеці під час заслання поета. Мотивом твору є любов до Батьківщини. Вірш розповідає про тугу за рідною землею та захоплення українською природою, переживання загадки і таємниці світу.

Вірш «Зоре моя, вечірняя» став народною піснею. Також відомі кілька музичних обробок твору (композиторами Миколою Лисенком, Миколою Леонтовичем, Яковим Степовий, Гордієм Гладкий, Ярославом Смеречанським, Григорієм Фінаровським та ін.).

Текст вірша Зоре моя вечірня,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти, А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Добре знаю. Зоре моя!

Мій друже єдиний!

І хто знає, що діється

В нас на Україні?

А я знаю. І розкажу

Тобі; й спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш.

Образи твору

Вечірняя зоря — Венера. Починає сяяти одразу після заходу Сонця Сокорина - дерево осокір, окра­са українського села, битих шля­хів Нехрещені діти - русалки або потерчата, у яких, за народною міфологією, перетворювались маленькі діти, які помирали нехрещеними. Вовкулак, або вовкулака — міфологічна істота, що за народними по­вір'ями, є людиною-перевертнем, яка за тяжкі провини або в результаті чаклунства обертається на вовка. Сич - птах із родини совових. Крик сича, схожий на зловісний хрипкий голос-стогін, за народними повір'ями, передвіщав лихо, навіть смерть. Сон-трава — весняна лісова рослина з великими ліловими квітами. За народними повір'ями, має чаклунську силу: рослина відкриває таємниці тому, хто зірве її вдосвіта, перетримає в холодній воді весь день, а потім на ніч покладе собі під подушку; уві сні квітка покаже йому правдиво все, що він хоче знати. Літній вечір — у вірші складається з окремих деталей пейзажу

Художні прийоми За твердженням дослідників, вірш «Зоре моя, вечірняя» є пейзажним ескізом. У ньому Т. Шевченко виразно реалізував свій потужний талант літератора і художника: «Задушевну картину літнього вечора створено поетом шляхом нагнітання образів, а їхня швидка зміна сприяє динамічному, зримому розгортанню краси й багатства рідного краю. Створенню ностальгічно-лагідного настрою допомагають „українські“ образи й майстерно застосована зменшено-пестлива лексика (тихесенько, сонечко, веселочка)».

Посилання

Примітки