Починаючи з 19 століття, етноботаніка Польщі була предметом кількох етноботанічних досліджень, які вивчали роль диких рослин у польській народній культурі та сучасних сільських громадах. Перший семінар з етноботаніки в Польщі відбувся в Кольбушова в 1980 році про роль рослин у польській народній культурі та інших країнах.
Фон Польща була описана як беззелена або травофобна нація через те, що зелень здебільшого споживається лише тоді, коли інші продукти недоступні. Мошинський пояснив це хорошими умовами землеробства в переважно аграрній культурі з обмеженим використанням диких рослин. За словами Мошинського, місцеве населення в Польщі було знайоме лише з кількома таксонами, такими як Urtica та Chenopodium.
Опитування Найдавніше відоме етноботанічне дослідження Польщі було проведено Юзефом Ростафінським, який досліджував усі аспекти етноботаніки, включаючи медицину, кулінарію та фарбування. Він запитав учасників про зелені овочі (Zieleniny): «Чи місцеві жителі збирають трави навесні для приготування супів, особливо в голодні роки, і ці трави збирають?» Відповіді, які він отримав, включали Urtica (pokrzywa żegawka), Glechoma (Bluszczyk kurdybanek), Rumex (szczaw), Heracleum та Aegopodium podagraria.
З'являються зелені овочі приблизно з 58 таксонів (43 родів), але половина використовується лише за браку їжі. Щавель є одним з найпоширеніших, дані з 1948 року описують збереження листя на зиму. Види Chenopodium і Atriplex їли смаженими, бланшованими або вареними, змішаними з картоплею або молочними продуктами. Загалом респонденти вважали, що це була їжа часів війни або в основному її їли бідні верстви населення, а в наш час її вживають рідко.
Примітки