Центрально-Тихоокеанські прибережні ліси (ідентифікатор WWF: NA0524) — неарктичний екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований на заході Канади та на північному заході США.

Географія Екорегіон Центрально-Тихоокеанських прибережних лісів простягається від північного краю острова Ванкувер у Британській Колумбії вздовж узбережжя штатів Вашингтон та Орегон на південь до річки на південному заході Орегону. Він включає узбережжя Тихого океану, піщані пляжі, кам'янисті миси, , мулисті мілини, , естуарії річок, прибережні рівнини, пагорби та гірські хребти, вкриті лісами.

Вздовж острова Ванкувер, найбільшого острова Тихоокеанського північного заходу Північної Америки, простягаються , які разом з горами на островах Хайда-Гваї є частиною . Найвищою вершиною острова є гора Голден-Гайнд заввишки 2198 м. На півострові Олімпік на північному заході Вашингтону розташовані гори , східні схили яких різко підіймаються над затокою П'юджет-Саунд, а західні відділені від тихоокеанського узбережжя смугою низовин завширшки 20-35 км. Далі на південь вздовж західного узбережжя штату Вашингтон простягаються пагорби , які переходять у гори , що простягаються вздовж всього . Найвищою вершиною Орегонського Прибережного хребта є гора заввишки 1250 м. Гори екорегіону є частиною Берегових хребтів, які, у свою чергу, є найзахіднішою частиною Північноамериканських Кордильєр.

На рівнинах у внутрішніх районах Вашингтону та Орегону Центрально-Тихоокеанські прибережні ліси переходять у низинні ліси П'юджету та у ліси Вілламеттської долини, а на півдні, в горах Каліфорнії, — у прибережні ліси Північної Каліфорнії та у ліси Кламату і Сіскію. Високогір'я гір Олімпік є частиною екорегіону прибережних лісів материкової Британської Колумбії.

Клімат На більшій частині острова Ванкувер, на північному заході Вашингтону (на північ від річки ) та у деяких гірських районах Вашингтону та Орегону переважає помірний морський клімат (Cfb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується прохолодною зимою, м'яким літом та рясними опадами протягом року, а на східному узбережжі острова Ванкувер та на решті екорегіону — середземноморський клімат (Csb за класифікацією Кеппена), який характеризується теплим, сухим, сонячним літом та м'якою, вологою, хмарною зимою. Середньорічна температура на півдні регіону становить близько 13 °C. На острові Ванкувер середньорічна температура становить 8,5 °C, середня літня температура — 13,5 °C, а середня зимова температура — 3,5 °C. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 2000 мм до майже 5000 мм, більшість з яких випадає взимку. Влітку опадів випадає набагато менше, особливо в південній частині екорегіону.

Флора На острові Ванкувер та на узбережжях Вашингтону та Орегону зростають одні з найпродуктивніших помірних дощових лісів світу, які характеризуються великими деревами, вкритими пишними мохами та лишайниками, а також великою кількістю папоротей, трав та деревних решток у лісовій підстилці.

У хвойних лісах екорегіону домінують прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla), у молодих лісах — прибережні дуґласії, а у масивних пралісах — дуґласії, тсуґи, велетенські туї (Thuja plicata) та інші види. Ці ліси поширені від рівня моря до висоти 700-1000 м над рівнем моря у горах Орегонського Прибережного хребта та Олімпік. Вони займають широкий діапазон природних середовищ і мають різноманітний видовий склад та структуру. Важливими екологічними процесами, що впливають на динаміку прибережних лісів, є гідрологічні цикли, сильні вітри, бризки морської солі та тумани. Лісові пожежі в регіоні трапляються рідко.

Окрім вище згаданих дерев, у лісах екорегіону також зустрічаються велетенські ялиці (Abies grandis), сіткійські ялини (Picea sitchensis) та західні білі сосни (Pinus monticola). В підліску цих лісів поширені невисокі дерева, кущі та трав'янисті багаторічні рослини, зокрема круглолисті клени (Acer circinatum), тихоокеанські дерени (Cornus nuttallii), паросткові дерени (Cornus sericea), (Frangula purshiana), вільхолисті ірги (Amelanchier alnifolia), криваві порічки (Ribes sanguineum), карликові орегонські барбариси (Berberis nervosa), падуболисті барбариси (Berberis aquifolium), садові жасмини Льюїса (Philadelphus lewisii), червона бузина (Sambucus racemosa), (Dicentra formosa), (Aquilegia formosa), (Oxalis oregana) а також різноманітні папороті, зокрема (Polystichum munitum) та звичайні ребрівки (Struthiopteris spicant). Епіфітні види включають різноманітні мохи та лишайники. У тінистих місцевостях можуть домінувати епіфітні папороті, такі як (Polypodium glycyrrhiza).

На острові Ванкувер у прибережних лісах домінують західні тсуґи (Tsuga heterophylla), прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та сріблясті ялиці (Abies amabilis). На сході острова в лісах переважають тсуґи, дуґласії та велетенські ялиці (Abies grandis). На сухих ділянках зустрічаються насадження західних тсуґ та велетенських туй (Thuja plicata), а на найбільш сухих ділянках на сході острова — дуґласії, тсуґи, орегонські дуби (Quercus garryana), тихоокеанські дерени (Cornus nuttallii) та американські суничники (Arbutus menziesii). У субальпійських лісах, поширених у високогір'ях Ванкуверських гір, переважають гірські тсуґи (Tsuga mertensiana), субальпійські ялиці (Abies lasiocarpa) та сріблясті ялиці (Abies amabilis), а також нутканські кипариси (Callitropsis nootkatensis) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla) на сході острова.

Хоча прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) є найпоширенішими деревами на нижніх висотах екорегіону, основним кульмінаційним видом, що домінує у зрілих насадженнях, є західна тсуґа (Tsuga heterophylla). Прибережна дуґласія зазвичай домінує в молодих лісах через її відносно великі та витривалі сіянці та швидкий темп росту. Західні тсуґи та деякі види ялиць більш тіньовитривалі, однак у зрілих лісах дуґласії не можуть успішно відновлюватися.

У той час, як на більшій частині екорегіону в лісах домінують західні тсуґи та прибережні дуґласії, прохолодні, вологі умови, що панують на океанічному узбережжі, створюють вузьку смугу лісів, у яких домінують сіткійські ялини (Picea sitchensis). Завдяки своїй високій толерантності до солоних бризок у прибережній смузі сіткійські ялини утворюють майже чисті насадження або домінують разом із скрученими соснами (Pinus contorta). Ця смуга ялинових лісів, у якій також у великій кількості зустрічаються західні тсуґи (Tsuga heterophylla), може мати лише кілька кілометрів у ширину, і зазвичай поширена на висоті до 150 м над рівнем моря. Проте там, де гори виходять до самого узбережжя, ліси сікійських ялин можуть рости на висоті до 600 м над рівнем моря. Найбільші масиви ялиново-тсуґових дощових лісів збереглися у західній частині півострова Олімпік.

Прибережні ліси, поширені в долинах річок. значно відрізняються від типових дуґласієво-тсуґових лісів, поширених на решті регіону. Тут всюдисущі хвойні дерева замінюються широколистяними видами, такими як каліфорнійські тополі (Populus trichocarpa) та червоні вільхи (Alnus rubra). Серед інших рослинних угруповань, що зустрічаються в екорегіоні, слід відзначити луки, дюнні та прибережні угруповання, очеретяні зарості та болота. На берегах часто зустрічаються велетенські туї (Thuja plicata) та червоні вільхи (Alnus rubra).

Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити колумбійського чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus columbianus), білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), (Cervus canadensis roosevelti), американського зайця (Lepus americanus), каліфорнійського кролика (Sylvilagus bachmani), гірську аплодонтію (Aplodontia rufa), бурундука Таунсенда (Tamias townsendii), вивірку Дугласа (Tamiasciurus douglasii), літягу Гумбольдта (Glaucomys oregonensis), канадського голкошерста (Erethizon dorsatum), каліфорнійського ховраха (Otospermophilus beecheyi), пишнохвостого лісового хом'яка (Neotoma cinerea), тихоокеанську заподу (Zapus trinotatus), білоногу деревну полівку (Arborimus albipes) та майже ендемічного олімпійського бабака (Marmota olympus). Ендеміками екорегіону є олімпійські мідиці (Sorex rohweri), мідиці Берда (Sorex bairdi) та дуже рідкісні ванкуверські бабаки (Marmota vancouverensis). Віргінські опосуми (Didelphis virginiana) були інтродуковані в екорегіоні у XX столітті.

На берегах річок зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis), канадські видри (Lontra canadensis), річкові візони (Neogale vison) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus). Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити олімпійського барибала (Ursus americanus altifrontalis), (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), звичайну лисицю (Vulpes vulpes), сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), тихоокеанську куницю (Martes caurina), (Mustela richardsonii), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), смугастого скунса (Mephitis mephitis), західного плямистого скунса (Spilogale gracilis) та звичайного ракуна (Procyon lotor pacificus). На острові Ванкувер мешкають звичайні росомахи (Gulo gulo) та ванкуверські вовки (Canis lupus crassodon). У лісах Вашингтону та Орегону раніше мешкали каскадські вовки (Canis lupus fuscus), однак вони вимерли у середині XX століття. За останні десятиліття з Британської Колумбії у регіон почали проникати колумбійські вовки (Canis lupus columbianus), які досягли на півдні Північної Каліфорнії. Серед морських ссавців, що зустрічаються в екорегіоні, слід відзначити тихоокеанського звичайного тюленя (Phoca vitulina richardsi), каліфорнійського морського лева (Zalophus californianus), сивуча (Eumetopias jubatus) та морського калана (Enhydra lutris).

Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити американського орябка (Bonasa umbellus), гірського тетерука (Dendragapus fuliginosus), каліфорнійську перепелицю (Callipepla californica), каліфорнійського голуба (Patagioenas fasciata), білоголового орлана (Haliaeetus leucocephalus), чорноголового яструба (Accipiter cooperii), плямисту сову (Strix occidentalis), каліфорнійського сичика-горобця (Glaucidium californicum), західну сплюшку (Megascops kennicottii), вогнистого колібрі-крихітку (Selasphorus rufus), рубіновоголову каліпту (Calypte anna), пухнастого дятла (Dryobates pubescens), (Sphyrapicus ruber), каліфорнійську сойку (Aphelocoma californica), чорноголову сизойку (Cyanocitta stelleri), канадського повзика (Sitta canadensis), сірого пронурка (Cinclus mexicanus), кордильєрського волоочка (Troglodytes pacificus), американську тимелію (Chamaea fasciata), рудоспинну гаїчку (Poecile rufescens), зеленоспинного віреона (Vireo cassinii), рудобрового квічаля (Ixoreus naevius), ялинового піві-малюка (Empidonax hammondii), західного піві-малюка (Empidonax difficilis), рябогруду вівсянку (Passerella iliaca), жовтобрового кіпаля (Hesperiphona vespertina), ялинового шишкаря (Loxia curvirostra), плямистого тауї (Pipilo maculatus), чорнобрового бруанта (Zonotrichia atricapilla) та жовтогузу пірангу (Piranga ludoviciana). Раніше в горах екорегіону зустрічалися каліфорнійські кондори (Gymnogyps californianus), однак наразі вони в регіоні вимерли.

Екорегіони IV рівня

У схемі екорегіонів Агенції з охорони довкілля США Центрально-Тихоокеанські прибережні ліси є частиною екорегіону III рівня «Береговий хребет». На відміну від екорегіону Центрально-Тихоокеанських прибережних лісів, визначеного Всесвітнім фондом дикої природи (WWF), екорегіон Берегового хребта не включає острів Ванкувер, і натомість включає прибережні ліси Північної Каліфорнії.

У межах екорегіону Центрально-Тихоокеанських прибережних лісів виділяють вісім екорегіонів рівня IV: прибережні низовини, прибережні височини, нижні схили Олімпіку, вулканічні схили, конус виносу, пагорби Віллапа, центральні осадові схили та прибережні гори Південного Орегону.

Прибережні низовини (1a)