Ліси Вілламеттської долини або Дубові савани Вілламеттської долини (ідентифікатор WWF: NA0417) — неарктичний екорегіон помірних широколистяних та мішаних лісів, розташований на Північному Заході США.
Географія Екорегіон лісів Вілламеттської долини охоплює , що простягається з півночі на південь на заході Орегону та на крайньому півдні Західного Вашингтону, річкові тераси та заплави річки Вілламетт, яка протікає по долині та впадає у річку Колумбія на півночі, а також навколишні передгір'я. З усіх боків долина оточена горами — Каскадними горами на сході, горами на заході та горами на півдні.
Тектонічна Вілламеттська долина утворилася приблизно 35 мільйонів років тому. Наприкінці останнього льодовикового періоду, 15-13 тисяч років тому, долина неодноразово (близько 40 разів) затоплювалася водами озера , коли під час катастрофічних Міссульських повеней, спричинених проривом загат льодовикового озера Міссула, води озера рухалися вниз по долині Колумбії. Вони містили родючі вулканічні та льодовикові відклади, які осідали на дні долини, після того як вода спадала. У деяких частинах долини глибина ґрунтів становить майже 1 км.
В горах на заході екорегіон переходить у Центрально-Тихоокеанські прибережні ліси, на сході — у ліси Центральних та Південних Каскадних гір, а на півночі — у ліси Кламату та Сіскію. На півночі, в центральній частині , екорегіон переходить у низинні ліси П'юджету.
Клімат В межах екорегіону переважає середземноморський клімат (Csb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим, сухим, сонячним літом та м'якою, вологою, хмарною зимою. Оскільки Вілламеттська долина лежить у дощовій тіні Орегонського Прибережного хребта, опадів тут випадає набагато менше, ніж у навколишніх горах — приблизно від 960 до 1520 мм. Сильні снігопади в регіоні трапляються рідко, за винятком передгір'їв Каскадних гір та Прибережного хребта, де взимку часто йде мокрий сніг. З півночі на південь клімат Вілламеттської долини поступово стає теплішим та сухішим.
Флора Історично рослинний покрив екорегіону був представлений мозаїкою , прерій, водно-болотних угідь та прибережних широколистяних лісів. У саванах Вілламеттської долини домінували орегонські дуби (Quercus garryana), до яких на півдні регіону доєднувалися каліфорнійські чорні дуби (Quercus kelloggii). Іншими поширеними деревами в регіоні були американські суничники (Arbutus menziesii). У наземному ярусі були поширені здерев'янілі ліани тихоокеанського отруйного плюща (Toxicodendron diversilobum). На півдні долини, а також уздовж річок зростали (Pinus ponderosa var. willamettensis), каліфорнійські тополі (Populus trichocarpa) та верболози (Salix spp.), а у болотистих місцевостях в долині і передгір'ях — орегонські ясени (Fraxinus latifolia). У преріях регіону переважала (Danthonia californica).
Луки та савани екорегіону підтримувалися частими пожежами, які навмисне розпалювалися місцевими індіанцями з народу калапуя, хоча невеликі луки, які, очевидно, не залежали від пожеж, також траплялися у екстремальних місцевостях — на кам'янистих, неглибоких ґрунтах, на орієнтованих на південь передгірських схилах та на ізольованих останцях. Грози та блискавки надзвичайно рідкісні в цьому екорегіоні, тому корінні американці, мабуть, значно розширили площі природних луків, використовуючи вогонь. Оскільки кілька рідкісних ендемічних видів залежать від цих луків, це являє собою рідкісний випадок, коли люди виступали як екологічний ключовий вид у найбільш позитивному сенсі.
Серед рідкісних та ендемічних рослин, що зростають на луках Вілламеттської долини, слід відзначити (Cardamine penduliflora), (Castilleja levisecta), (Delphinium pavonaceum), (Lomatium bradshawii), (Sidalcea campestris) та (Lupinus sulphureus subsp. kincaidii). Останній вид є єдиною рослиною-господарем для личинок ендемічного (Icaricia icarioides fenderi). Цей метелик тривалий час вважався вимерлим, поки у 1989 році він не був повторно відкритий.
Після колонізації регіону на початку XIX століття більшість прерій та саван регіону були знищені та перетворені на сільськогосподарські угіддя. В результаті боротьби з пожежами залишки дубових саван перетворилися у густі діброви, у яких окрім дубів, зростають також прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), велетенські ялиці (Abies grandis), американські суничники (Arbutus menziesii) та великолисті клени (Acer macrophyllum).
Фауна В межах екорегіону зустрічається 77 видів ссавців та близько 180 видів птахів. Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus), білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), (Cervus canadensis roosevelti), американського зайця (Lepus americanus), флоридського кролика (Sylvilagus floridanus), каліфорнійського кролика (Sylvilagus bachmani), гірську аплодонтію (Aplodontia rufa), бурундука Таунсенда (Tamias townsendii), західну сіру вивірку (Sciurus griseus), вивірку Дугласа (Tamiasciurus douglasii), літягу Гумбольдта (Glaucomys oregonensis), каліфорнійського ховраха (Otospermophilus beecheyi), пишнохвостого лісового хом'яка (Neotoma cinerea), тихоокеанську заподу (Zapus trinotatus), білоногу деревну полівку (Arborimus albipes), бродячу мідицю (Sorex vagrans) та американського землерийкового крота (Neurotrichus gibbsii). Віргінські опосуми (Didelphis virginiana) були інтродуковані в екорегіоні у XX столітті.
Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити барибала (Ursus americanus), (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), звичайну лисицю (Vulpes vulpes), сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), тихоокеанську куницю (Martes caurina), (Mustela richardsonii), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), смугастого скунса (Mephitis mephitis), західного плямистого скунса (Spilogale gracilis) та звичайного ракуна (Procyon lotor). На берегах річок зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis), канадські видри (Lontra canadensis), річкові візони (Neogale vison) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus). Ендеміками екорегіону є бульбоїдні гоферчики (Thomomys bulbivorus) та сірохвості полівки (Microtus canicaudus).
Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити американського орябка (Bonasa umbellus), каліфорнійську перепелицю (Callipepla californica), каліфорнійського голуба (Patagioenas fasciata), чорноволу гілу (Melanerpes formicivorus), (Sphyrapicus ruber), вогнистого колібрі-крихітку (Selasphorus rufus), рубіновоголову каліпту (Calypte anna), каліфорнійську сойку (Aphelocoma californica), чорноголову сизойку (Cyanocitta stelleri), американську тимелію (Chamaea fasciata), рудоспинну гаїчку (Poecile rufescens), зеленоспинного віреона (Vireo cassinii), фіолетову білозорку (Tachycineta thalassina), рудобрового квічаля (Ixoreus naevius), західного піві-малюка (Empidonax difficilis), рябогруду вівсянку (Passerella iliaca), жовтобрового кіпаля (Hesperiphona vespertina), плямистого тауї (Pipilo maculatus), чорнобрового бруанта (Zonotrichia atricapilla), малого чижа (Spinus psaltria) та жовтогузу пірангу (Piranga ludoviciana). Вілламеттська долина є основним місцем зимування рідкісних (Branta canadensis occidentalis), що гніздяться на Алясці.
Екорегіони IV рівня У схемі екорегіонів Агенції з охорони довкілля США регіон Вілламеттської долини відомий як екорегіон III рівня «Вілламеттська долина». У межах екорегіону Вілламеттської долини виділяють чотири екорегіони рівня IV: Портлендсько-Ванкуверську западину, галерейні ліси річки Вілламетт та її приток, прерієві тераси та передгір'я Вілламеттської долини.
Портлендсько-Ванкуверська западина (3a) Портелендсько-Ванкуверська западина, названа на честь міст, розташованих в цьому регіоні, — це геологічна западина, що лежить біля підніжжя брилових . Тут розташоване місце злиття річки Колумбія та її найбільшої притоки — річки Вілламетт. Портлендська западина заповнена піщаними та гравійними відкладами, відкладеними під час плейстоценових Міссулських повеней. Висота регіону коливається від 0 до 200 м над рівнем моря. На клімат регіону впливають морські повітряні маси, але іноді східні вітри з Колумбійського каньйону приносять континентальні екстремальні температури.
Історично у Портлендській западині переважали гаї орегонських дубів (Quercus garryana) та прибережних дуґласій (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), що росли на височинах, гаї каліфорнійських тополь (Populus trichocarpa), що росли на берегах річок та на річкових островах, прибережні широколистяні ліси, у яких переважали орегонські ясени (Fraxinus latifolia), червоні вільхи (Alnus rubra) та велетенські туї (Thuja plicata), а також відкриті прерії, у яких зростали (Danthonia californica), дернисті щучники (Deschampsia cespitosa), а також різні види (Camassia spp.), костриць (Festuca spp.) та осок (Cyperaceae). Савани та прерії регіону підтримувалися регулярними пожежами, які розпалювалися індіанцями.
Численні водно-болотні угіддя, стариці та ставки все ще зустрічаються у Портлендській западині, але наразі в регіоні переважає міська та приміська забудова, пасовища, орні землі та . Загалом регіон охоплює 790 км² у Вашингтоні та 697 км² в Орегоні, зокрема північні та східні передмістя . Тут розташовані кілька Національних природних заповідників, що входять до .
Галерейні ліси річки Вілламетт та її приток (3b) Регіон галерейних лісів Вілламетту охоплює звивисті річкові русла, стариці та меандрові , розташовані у широких заплавах річки Вілламетт та її приток. Висота регіону коливається від 12 до 150 м над рівнем моря. Будівництво протипаводкових дамб у верхній частині басейну Вілламетту зменшили частоту та масштаб повеней, а також призвели до скорочення популяції ендемічних (Oregonichthys crameri).
Історично на родючих алювіальних ґрунтах регіону росли прибережні галерейні ліси, у яких переважали орегонські ясени (Fraxinus latifolia), каліфорнійські тополі (Populus trichocarpa), червоні вільхи (Alnus rubra) та великолисті клени (Acer macrophyllum). Наразі більшість заплавних лісів знищені та перетворені на сільськогосподарські угіддя та поселення.
Регіон охоплює 1748 км² Орегону. Він простягається вузькою смугою (до 8 км завширшки) вздовж долини Вілламетту та долин його найбільших приток — річок Маккензі, , Сантіам, Ямгілл, Молалла, Клакамас та Туалатін. Природоохоронні території включають та .
Прерієві тераси (3c) Регіон прерієвих терас включає річкові тераси Вілламетту, розташовані вище за течією, ніж Портлендська западина. Через його територію протікають повільні звивисті водні потоки. Висота регіону коливається від 50 до 150 м над рівнем моря.
Широкі річкові тераси регіону історично підтримували дубові савани та прерії, у яких росли орегонські дуби (Quercus garryana) та трав'янисті рослини. На більш вологих ділянках переважали ліси, основу яких становили орегонські ясени (Fraxinus latifolia), прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), великолисті клени (Acer macrophyllum) та каліфорнійські тополі (Populus trichocarpa). В їх підліску переважали кущі (Corylus cornuta) та індіанської сливи (Oemleria cerasiformis) та здерев'янілі ліани тихоокеанського отруйного плюща (Toxicodendron diversilobum). На півдні в лісах також зустрічалися жовті сосни (Pinus ponderosa).
Наразі в регіоні збереглися лише реліктові залишки прерій. Погано дреновані ґрунти, основу яких складають льодовиково-озерні відклади, екстенсивно використовуються у сільському господарстві. Історично в регіоні зустрічалися численні сезонні водно-болотні угіддя та ставки, але багато річок наразі регулюються, а водно-болотні угіддя були рекультивовані під посіви зернових. На додачу до сільського господарства, регіон прерієвих терас зазнав основного тягаря міської та приміської забудови вздовж міжштатної автомагістралі 5. Регіон охоплює 5105 км² Орегону. Він включає Національні природні заповідники та .
Передгір'я Вілламеттської долини (3d)