Ліси Центральних та Південних Каскадних гір (ідентифікатор WWF: NA0508) — неарктичний екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований на Північному Заході США.
Географія Екорегіон лісів Центральних та Південних Каскадних гір простягається більш ніж на 800 км з півночі на південь через захід штатів Вашингтон та Орегон та через північний схід Північної Каліфорнії. Він охоплює центральну та південну частини Каскадних гір, які є частиною Західного поясу Північноамериканських Кордильєр. Північною межею екорегіону є перевал , розташований на схід від Сіетла. Південна (каліфорнійська) частина екорегіону відділена від решти регіону перевалом Хайден.
На сході екорегіону простягаються молоді Високі Каскади, які утворилися у пізньому пліоцені або плейстоцені та мають вік від 2 мільйонів до 100 000 років. Високі Каскади містять активні та сплячі вулкани , зокрема активні стратовулкани Сент-Геленс (2549 м), (3743 м) та Рейнір (4392 м), розташовані у Вашингтоні, а також (3187 м) та вулкан Шаста (4322 м), розташовані в Каліфорнії. Маунт-Рейнір є найвищою вершиною штату Вашингтон та всіх Каскадних гір. На захід від Високих Каскадів простягаються старші, нижчі та більш розчленовані , вік гірських порід яких може досягати 37 мільйонів років.
У плейстоцені високогір'я регіону були вкриті льодовиками, які й досі присутні на найвищих гірських вершинах, хоча, на відміну від , великі льодовикові поля в екорегіоні відсутні. Льодовики залишили в регіоні численні озера та глибокі долини. Річка Колумбія, вздовж якої проходить кордон між Вашингтоном та Орегоном, прорізала систему Каскадних гір зі сходу на захід, утворивши велику ущелину глибиною 1200 м. Кратерне озеро, розташоване в Орегоні, є найглибшим озером США. Воно частково заповнює кальдеру глибиною майже 655 м, яка утворилася приблизно 7700 років тому в результаті виверження вулкана .
Усі виверження вулканів на території континентальних США за останні 200 років, зокрема виверження гори Лассен у 1914—1921 роках, відбувалися у Високих Каскадах. Виверження вулкана Сент-Геленс у 1980 році було найбільш смертоносним та руйнівним в історії США.
У низинах і передгір'ях на заході ліси Центральних та Південних Каскадних гір переходять у низинні ліси П'юджету та у ліси Вілламеттської долини, на східних схилах і в передгір'ях — у ліси сходу Каскадних гір, а в горах на південному заході — у ліси Кламату та Сіскію. Північні Каскадні гори входять до екорегіонів прибережних лісів материкової Британської Колумбії та підвітряних лісів Каскадних гір.
Клімат На більшій частині екорегіону переважає середземноморський клімат (Csb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим, сухим, сонячним літом та м'якою, вологою, хмарною зимою, а у високогір'ях — високогірний середземноморський клімат (Csc за класифікацією Кеппена), субарктичний клімат (Dfc або Dsc за класифікацією Кеппена), або тундровий клімат (ET за класифікацією Кеппена). Через близькість Каскадних гір до Тихого океану та завдяки панівним західним вітрам опадів в регіоні випадає доволі багато, особливо на західних схилах — у середньому від 1270 до 3048 мм на рік. Взимку тут спостерігається один з найглибших снігових покривів у світі. Так, на горі Бейкер взимку 1998–99 років випало 29 м снігу.
Флора На більшій частині Центральних та Південних Каскадних гір домінують гірські хвойні ліси, основу яких складають західні тсуґи (Tsuga heterophylla), велетенські туї (Thuja plicata) та сріблясті ялиці (Abies amabilis). Прохолодна, волога зима та тепле, сухе літо сприяють вічнозеленим видам, тоді як м'які температури та багаті ґрунти сприяють швидкому росту дерев.
Домінуючим субклімаксовим видом на низьких та середніх висотах регіону виступають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), які утворюють масштабні деревостани після серйозних порушень. Основним фактором порушень в лісах Каскадних гір виступають лісові пожежі високого та середнього ступеня тяжкості. Після Другої Світової війни в регіоні почали відбуватися суцільні вирубки, які припинилися лише у 1994 році після ухвалення .
На висоті понад 1500 м над рівнем моря в горах екорегіону поширені субальпійські ліси, у яких домінують нутканські кипариси (Callitropsis nootkatensis), гірські тсуґи (Tsuga mertensiana) та різноманітні ялиці (Abies spp.). У високогір'ях регіону зустрічаються альпійські луки та голі скелі.
Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus), білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), (Cervus canadensis nelsoni), американського зайця (Lepus americanus), великовухого зайця (Lepus californicus), гірську аплодонтію (Aplodontia rufa), сивого бабака (Marmota caligata), жовточеревого бабака (Marmota flaviventris), соснового бурундука (Neotamias amoenus), бурундука Таунсенда (Tamias townsendii), західну сіру вивірку (Sciurus griseus), вивірку Дугласа (Tamiasciurus douglasii), літягу Гумбольдта (Glaucomys oregonensis), пишнохвостого лісового хом'яка (Neotoma cinerea), західну вересову мишу (Phenacomys intermedius), північноамериканську водяну полівку (Microtus richardsoni), тихоокеанську заподу (Zapus trinotatus), мазамського гоферчика (Thomomys mazama), майже ендемічного каскадного ховраха (Callospermophilus saturatus) та американського землерийкового крота (Neurotrichus gibbsii). На берегах річок зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis), канадські видри (Lontra canadensis), річкові візони (Neogale vison) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus), а у високогір'ях — снігові кози (Oreamnos americanus) та американські пискухи (Ochotona princeps).
Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити барибала (Ursus americanus), (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), звичайну лисицю (Vulpes vulpes), сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), звичайну росомаху (Gulo gulo), тихоокеанську куницю (Martes caurina), (Mustela richardsonii), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), американського борсука (Taxidea taxus), смугастого скунса (Mephitis mephitis), західного плямистого скунса (Spilogale gracilis) та звичайного ракуна (Procyon lotor). Раніше в горах регіону мешкали каскадські вовки (Canis lupus fuscus), однак вони вимерли у середині XX століття. За останні десятиліття з Британської Колумбії у регіон проникли кілька зграй колумбійських вовків (Canis lupus columbianus), які досягли на півдні Північної Каліфорнії. У квітні 2024 року Служба національних парків США та Служба рибних ресурсів і дикої природи США оголосили про плани реінтродукції ведмедів гризлі (Ursus arctos horribilis) у Північних Каскадних горах в штаті Вашингтон.
Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити американського орябка (Bonasa umbellus), гірського тетерука (Dendragapus fuliginosus), білохвосту куріпку (Lagopus leucura), гірську перепелицю (Oreortyx pictus), каменярку (Histrionicus histrionicus), (Accipiter atricapillus), віргінського пугача (Bubo virginianus), плямисту сову (Strix occidentalis), каліфорнійського сичика-горобця (Glaucidium californicum), каліопу (Selasphorus calliope), вогнистого колібрі-крихітку (Selasphorus rufus), (Picoides dorsalis), (Sphyrapicus ruber), канадську кукшу (Perisoreus canadensis), американську горіхівку (Nucifraga columbiana), каліфорнійську сойку (Aphelocoma californica), чорноголову сизойку (Cyanocitta stelleri), канадського повзика (Sitta canadensis), сірого пронурка (Cinclus mexicanus), кордильєрського волоочка (Troglodytes pacificus), рудоспинну гаїчку (Poecile rufescens), гірську гаїчку (Poecile gambeli), зеленоспинного віреона (Vireo cassinii), рудобрового квічаля (Ixoreus naevius), плямистоволого дрозда-короткодзьоба (Catharus guttatus), західну цитринку (Geothlypis tolmiei), ялинового піві-малюка (Empidonax hammondii), західного піві-малюка (Empidonax difficilis), рябогруду вівсянку (Passerella iliaca), жовтобрового кіпаля (Hesperiphona vespertina), тайгового смеречника (Pinicola enucleator), білокрилого шишкаря (Loxia leucoptera), ялинового шишкаря (Loxia curvirostra), соснового чижа (Spinus pinus), кармінову чечевицю (Haemorhous purpureus) та сивоголового катуньчика (Leucosticte tephrocotis).
Екорегіон характеризується високим рівнем ендемізму серед земноводних. Серед майже ендемічних амфібій, поширених в регіоні, слід відзначити (Aneides ferreus), велетенську тихоокеанську саламандру (Dicamptodon tenebrosus), саламандру Ван Діка (Plethodon vandykei), (Rana cascadae) та орегонську плямисту жабу (Rana pretiosa), а серед ендеміків — каскадну саламандру (Rhyacotriton cascadae), (Plethodon larselli) та (Batrachoseps wrighti). Серед поширених в регіоні плазунів слід відзначити (Thamnophis ordinoides) та західну парканну ігуану (Sceloporus occidentalis). Колись у гірських річках регіону нерестилося багато чавичі (Oncorhynchus tshawytscha) та (Salvelinus confluentus), однак за останні десятиліття популяція цих риб стрімко скоротилася за винятком найбільш віддалених районів.
Екорегіони IV рівня У схемі екорегіонів Агенції з охорони довкілля США Центральні та Південні Каскадні гори відомі як екорегіон III рівня «Каскадні гори». У межах екорегіону Каскадних гір виділяють вісім екорегіонів рівня IV: низини та долини Західних Каскадів, високогір'я Західних Каскадів, гірські ліси гребня Каскадних гір, субальпійські та альпійські високогір'я Каскадних гір, високогірні ліси півдня Високих Каскадів, низькогірські ліси півдня Високих Каскадів, хвойні ліси сходу Каліфорнійських Каскадів та передгір'я Південних Каскадів.
Низини та долини Західних Каскадів (4a) Регіон низин та долин Західних Каскадів охоплює стрімкі західні схили Каскадних гір, порізані численними глибокими долинами. Висота регіону коливається від 180 до 1220 м над рівнем моря. В штаті Вашингтон через територію регіону протікають річки , Кауліц, , , та , а в штаті Орегон — , , , Маккензі, , , Клакамас, та , які мають високий або середній ухил. В їх холодних водах живуть рідкісні лососеві риби — чавичі (Oncorhynchus tshawytscha), райдужні форелі (Oncorhynchus mykiss) та (Salvelinus confluentus). На деяких річках побудовані водосховища, які зберігають талу снігову воду, що використовується для зрошення та муніципального водопостачання у на заході.
М'який, вологий клімат регіону сприяє росту пишних хвойних лісів, у яких переважають західні тсуґи (Tsuga heterophylla) та прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii). Також в цих лісах зустрічаються велетенські туї (Thuja plicata), великолисті клени (Acer macrophyllum), червоні вільхи (Alnus rubra), круглолисті клени (Acer circinatum), (Polystichum munitum), чагарники (Gaultheria shallon), падуболистого барбарису (Berberis aquifolium), рододендрону (Rhododendron spp.), чорниці (Vaccinium spp.), ожини (Rubus spp.), (Rubus parviflorus), квасениці (Oxalis spp.) та (Corylus cornuta). Схили Західних Каскадів є одними з найважливіших регіонів виробництва деревини на Тихоокеанському Північному Заході. Низини та долини Західних Каскадів є одним з найбільших субрегіонів Каскадних гір, який охоплює 10 110 км² в Орегоні та 6208 км² у Вашингтоні.
Високогір'я Західних Каскадів (4b) Високогір'я Західних Каскадів характеризуються стрімкими, розчленованими схилами, льодовиковими озерами та численними струмками й річками з високим або середнім ухилом. Висота регіону коливається від 910 до 2000 м над рівнем моря. Західні Каскади старші та більш еродовані, ніж Високі Каскади на сході з їх лавовими полями та високими засніженими вулканічними конусами. З геологічної точки зору їх основу складають темні базальти, на відміну від сірих андезитів Високих Каскадів. Порівняно з низинами та долинами на заході у високогір'ях середні температури нижчі, а взимку випадає більше снігу.