Ліси сходу Каскадних гір (ідентифікатор WWF: NA0512) — неарктичний екорегіон хвойних лісів помірної зони, розташований на Північному Заході США.
Географія Екорегіон лісів сходу Каскадних гір охоплює східні схили та передгір'я Каскадних гір, що простягаються через захід штатів Вашингтон і Орегон та через північний схід Північної Каліфорнії. Північна межа регіону лежить східніше гори Рейнір у Вашингтоні, а південна межа — поблизу Сьюзенвілля в Каліфорнії, східніше гори . На більшій частині своєї довжини регіон є доволі вузьким, однак на півдні його протяжність із заходу на схід збільшується.
Рельєф західної частини екорегіону представлений гірськими схилами, а східної — пагорбами та високими плато. Повсюдно зустрічаються високі вулканічні конуси та пагорби-останці, а також деякі порівняно молоді лавові потоки. Через невелику кількість опадів ландшафт регіону слабо розчленований, однак подекуди плато перерізають ізольовані каньйони. На півночі регіону зустрічаються льодовикові форми рельєфу, які утворилися внаслідок плейстоценового зледеніння, однак на півдні вони відсутні. З геологічної точки зору основу екорегіону складають вулканічні гірські породи — базальти, андезити та туфи, перекриті шаром вулканічного попелу, пемзи та шлаку, товщина якого подекуди може бути доволі значною. Щільність річкової мережі має тенденцію до збільшення з півдня на північ. Як правило, у районах, де переважає пемза, водних потоків зустрічається мало. Ґрунти в регіоні представлені або . Вони, як правило, мають відносно високу родючість та добре підтримують ріст рослин. У деяких районах, зокрема у , зустрічаються , які підтримують рідкісні рослинні угруповання.
В горах на заході екорегіон переходить у ліси Центральних та Південних Каскадних гір, на південному сході — у ліси Кламату та Сіскію та у ліси Сьєрра-Невади, а на півночі — у підвітряні ліси Каскадних гір. На напівпустельних плато, що простягаються на схід від передгір'їв Каскадних гір, розташований екорегіон чагарникового степу Снейку та Колумбії.
Клімат В межах екорегіону переважає континентальний клімат (Dsb або Dsa за класифікацією кліматів Кеппена) або середземноморський клімат (Csb за класифікацією Кеппена), а у найбільш посушливих районах — напівпустельний клімат (BSk за класифікацією Кеппена). Оскільки регіон лежить у дощовій тіні Каскадних гір, опадів тут випадає набагато менше, ніж на узбережжі Тихого океану — в середньому менше 511 мм за рік. Однак, незважаючи на меншу кількість опадів, влітку тут випадає трохи більше опадів, ніж у районах, розташованих ближче до узбережжя.
Флора Рослинний покрив екорегіону представлений мозаїкою чагарників, луків та хвойних лісів. Розподіл рослинних угруповань залежить від висоти, клімату та ґрунтів.
На найвищих висотах регіону, біля гребня Каскадних гір, поширені субальпійські ліси, у яких домінують гірські тсуґи (Tsuga mertensiana), білокорі сосни (Pinus albicaulis), субальпійські ялиці (Abies lasiocarpa) та ялини Енгельмана (Picea engelmannii).
З просуванням вниз по східних схилах клімат стає неухильно сухішим. Тут поширені гірські хвойні ліси, основу яких складають західні білі сосни (Pinus monticola), велетенські ялиці (Abies grandis), скручені сосни (Pinus contorta), західні модрини (Larix occidentalis) та прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii). Ще далі на схід, на висоті від 600 до 2000 м над рівнем моря, у більш теплих та сухих умовах, поширені великі масиви рідколісь, у яких домінують жовті сосни (Pinus ponderosa).
мають відкриту структуру та трав'яний підлісок. Масивні старовинні жовті сосни, які отримали свою назву за жовтуватий колір кори, що має неймовірний аромат, подібний до аромату ванілі чи , є найбільш характерними деревами на східних схилах Каскадних гір та у прилеглих передгір'ях. У деяких найбільш сухих районах рідколісся жовтої сосни перетворюються на відкриті соснові савани, подібні до тих, що поширені на південному сході США. Домінуючими травами, що зростають у трав'яному ярусі цих саван, є (Festuca idahoensis) та (Pseudoroegneria spicata), які утворюють багаторічні купини. Також тут зустрічаються характерні чагарники (Purshia tridentata), поширення яких, однак, значно обмежене режимом пожеж. У рідколіссях та саванах часто спалахують низові пожежі, які знищують трав'яний ярус, однак рідко призводять до загибелі дорослих дерев.
У найпосушливіших, найсхідніших частинах екорегіону, де за рік випадає від 200 до 250 мм опадів, переважають західні яловці (Juniperus occidentalis), рідколісся яких утворюють перехідну зону між рідколіссями й саванами жовтих сосен та , поширеним східніше. Внаслідок порушення режиму пожеж та надмірного випасу худоби спостерігається яловців у степ.
Пожежі, а також інші порушення, такі як часті й локальні падіння дерев або масштабні й водночас рідкісні спалахи епіфітотій, відігравали вирішальну роль у підтримці структури лісів та рідколісь, їх видового складу та екосистемних процесів (взаємодії видів, сукцесії, колообігу поживних речовин тощо). До колонізації регіону у рідколіссях жовтої сосни масштабні пожежі спалахували кожні 5-15 років, тоді як у гірських хвойних лісах вони спалахували раз на 100-900 років. Нова антропогенна мозаїка регіонального ландшафту змінила цю динамічну рівновагу, яка колись підтримувалася природними силами. Лісозаготівля та боротьба з пожежами змінили режим порушень та призвели до менш частих, однак більш інтенсивних пожеж, а часті та масштабні антропогенні порушення спричинили зміну природних процесів та призвели до зменшення біологічного різноманіття екосистем.
Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus), білохвостого оленя (Odocoileus virginianus), (Cervus canadensis nelsoni), вилорога (Antilocapra americana), американського зайця (Lepus americanus), великовухого зайця (Lepus californicus), білохвостого зайця (Lepus townsendii), гірського кролика (Sylvilagus nuttallii), канадського голкошерста (Erethizon dorsatum), жовточеревого бабака (Marmota flaviventris), малого бурундука (Neotamias minimus), соснового бурундука (Neotamias amoenus), бурундука Аллена (Neotamias senex), західну сіру вивірку (Sciurus griseus), вивірку Дугласа (Tamiasciurus douglasii), літягу Гумбольдта (Glaucomys oregonensis), пишнохвостого лісового хом'яка (Neotoma cinerea), гірську полівку (Microtus montanus), тихоокеанську заподу (Zapus trinotatus), самотню торбомишу (Perognathus parvus), полинову строкатку (Lemmiscus curtatus), західну врожайницю (Reithrodontomys megalotis), північного гоферчика (Thomomys talpoides), золотистого ховраха (Callospermophilus lateralis) та каліфорнійського ховраха (Otospermophilus beecheyi). На берегах річок зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis), канадські видри (Lontra canadensis), річкові візони (Neogale vison) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus).
Серед великих хижаків, поширених в регіоні, слід відзначити барибала (Ursus americanus), (Puma concolor couguar) та руду рись (Lynx rufus), а серед дрібніших хижих ссавців — койота (Canis latrans), звичайну лисицю (Vulpes vulpes), сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), звичайну росомаху (Gulo gulo), тихоокеанську куницю (Martes caurina), (Mustela richardsonii), довгохвосту ласицю (Neogale frenata), американського борсука (Taxidea taxus), смугастого скунса (Mephitis mephitis), західного плямистого скунса (Spilogale gracilis) та звичайного ракуна (Procyon lotor). Раніше в Каскадних горах мешкали каскадські вовки (Canis lupus fuscus), однак вони були винищені в регіоні, як і гризлі (Ursus arctos horribilis), що жили у гірських лісах, та (Bison bison bison), що кочували біля їх підніжжя.
Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити американського орябка (Bonasa umbellus), гірського тетерука (Dendragapus fuliginosus), гірську перепелицю (Oreortyx pictus), (Accipiter atricapillus), віргінського пугача (Bubo virginianus), канадську сплюшку (Psiloscops flammeolus), каліфорнійського сичика-горобця (Glaucidium californicum), каліопу (Selasphorus calliope), північного дятла (Picoides arcticus), (Picoides dorsalis), (Leuconotopicus albolarvatus), (Sphyrapicus thyroideus), (Melanerpes lewis), канадську кукшу (Perisoreus canadensis), американську горіхівку (Nucifraga columbiana), каліфорнійську сойку (Aphelocoma californica), чорноголову сизойку (Cyanocitta stelleri), повзика-крихітку (Sitta pygmaea), гірську гаїчку (Poecile gambeli), зеленоспинного віреона (Vireo cassinii), осокового пересмішника (Oreoscoptes montanus), рудобрового квічаля (Ixoreus naevius), західного блакитника (Sialia mexicana), середнього блакитника (Sialia currucoides), північного солітаріо (Myadestes townsendi), західну цитринку (Geothlypis tolmiei), ялинового піві-малюка (Empidonax hammondii), західного піві-малюка (Empidonax difficilis), чагарникового піві-малюка (Empidonax oberholseri), сірого пісняра-лісовика (Empidonax wrightii), рябогруду вівсянку (Passerella iliaca), жовтобрового кіпаля (Hesperiphona vespertina), ялинового шишкаря (Loxia curvirostra), рожевоволу чечевицю (Haemorhous cassinii), сивоголового катуньчика (Leucosticte tephrocotis) та лучну карнатку (Spizella breweri). Водно-болотні угіддя в Орегоні є важливим місцем проживання для білоголових орланів (Haliaeetus leucocephalus) та численних водоплавних птахів.
Екорегіони IV рівня
У схемі екорегіонів Агенції з охорони довкілля США екорегіон лісів сходу Каскадних гір відомий як екорегіон III рівня «Східні схили та передгір'я Каскадних гір». У межах цього екорегіону виділяють двадцять екорегіонів рівня IV: плато та схили Якіма, мішані ялицеві ліси, дубово-хвойні передгірські ліси, сосново-пуршієві рідколісся, Пемзове плато, прохолодні вологі западини Пемзового плато, теплі вологі западини озер Кламат та Гус, сосново-ялицеві ліси Фремонту, схили Південних Каскадів, ялівцеві рідколісся Кламату, долина Шаста, долина річки Піт, гори Ворнер, високогір'я гір Ворнер, плато Лайклі, ялівцеві чагарники пагорбів та гір Модоку й Лассену, гірські ліси та рідколісся Ейдіну та Хорсхеду, невисокі пагорби Ейдіну та Діксі, лавові потоки та останці Модоку, а також Старі Каскади.
Плато та схили Якіма (9a) Регіон плато та схилів Якіма охоплює передгірське плато, що лежить на висоті від 760 до 1500 м над рівнем моря, та пагорби-останці, що підіймаються над ним. Це базальтове плато порізане каньйонами, однак сліди льодовика тут відсутні. Подекуди, особливо на півдні, трапляються природні джерела. Посушливий континентальний клімат підтримує рідколісся, у яких переважають жовті сосни (Pinus ponderosa) та чагарники (Purshia tridentata), а також зустрічаються прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та орегонські дуби (Quercus garryana). Пожежі є невід'ємною частиною цієї екосистеми. Регіон охоплює 4640 км² у Вашингтоні, переважно в межах .
Мішані ялицеві ліси (9b) Регіон мішаних ялицевих лісів охоплює гірські схили Каскадних гір, що переважно лежать на захід від плато Якіма. Він містить високі гірські плато, що у минулому були вкриті льодовиками, гірські схили та каньйони, по яким протікають річки з високим ухилом. У післяльодовикових скельних западинах зустрічаються розрізнені озера. Висота регіону коливається від 670 до 1980 м над рівнем моря. Холодні ґрунти та сніжний, континентальний клімат сприяють формуванню хвойних лісів, у яких переважають велетенські ялиці (Abies grandis) та прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), а також, меншою мірою, жовті сосни (Pinus ponderosa) та західні модрини (Larix occidentalis). В підліску цих лісів зустрічаються круглолисті клени (Acer circinatum) та чагарники сніжноягідника (Symphoricarpos spp.), (Corylus cornuta) і (Holodiscus discolor). Регіон охоплює 2100 км² в штаті Вашингтон та 420 км² в штаті Орегон (на схилах гір Рейнір, , Гуд та ). Він включає території резервації якама, а також частину національних лісів , , та (зокрема природну зону ).
Дубово-хвойні передгірські ліси (9c)