Береговий хребет — екорегіон III рівня за класифікацією Агенції з охорони довкілля США, розташований в штатах Вашингтон, Орегон та Каліфорнія на заході США. Він простягається вздовж узбережжя Тихого океану від півострова Олімпік на півночі до затоки Сан-Франциско на півдні, включаючи затоки і та півострів у Вашингтоні, всю довжину та Каліфорнії. Регіон отримав назву на честь гір Берегового хребта. Він охоплює нижні висоти гір , гори , та прилеглі низовини.
Невисокі гори екорегіону вкриті високопродуктивними, вологими, вічнозеленими помірними дощовими лісами, у яких зростають три найвищі види хвойних дерев світу: вічнозелені секвої (Sequoia sempervirens), прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та сіткійські ялини (Picea sitchensis). Історично ліси, у яких домінували сіткійські ялини, переважали в оповитих туманами прибережних районах, тоді як у внутрішніх районах переважали ліси, основу яких складали велетенські туї (Thuja plicata), західні тсуґи (Tsuga heterophylla) та сукцесійні насадження прибережних дуґласій (Pseudotsuga menziesii var. menziesii). Значна частина лісів регіону була вирубана, і наразі тут переважають дуґласієві плантації. Літологія регіону впливає на стратегії землекористування: схили, основу яких складають осадові породи, більш вкразливі до ерозії після суцільної вирубки та будівництва доріг, ніж схили, основу яких складають вулканічні породи.
Екорегіон Берегового хребта включає п'ятнадцять екорегіонів рівня IV.
Екорегіони рівня IV
Прибережні низовини (1a) Прибережні низовини включають пляжі, піщані дюни та коси, низькі морські тераси, розташовані на висоті до 125 м над рівнем моря, неглибокі прісноводні озера, звивисті , естуарії та болота. Текстура ґрунту коливається від мулистих суглинків до супісків.
У зрілих лісах, поширених на прибережних низовинах, домінують сіткійські ялини (Picea sitchensis), західні тсуґи (Tsuga heterophylla) та прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii). В їх підліску переважають чагарники (Gaultheria shallon) та падуболистого барбарису (Berberis aquifolium), круглолисті клени (Acer circinatum) та (Polystichum munitum). У прибережній зоні ростуть червоні вільхи (Alnus rubra), велетенські туї (Thuja plicata), великолисті клени (Acer macrophyllum) та чагарники (Rubus spectabilis). У естуаріях та прибережних водно-болотних угіддях зустрічаються балтійські ситники (Juncus balticus), прихованоплідні осоки (Carex lyngbyei), дернисті щучники (Deschampsia cespitosa), тихоокеанські срібноцвіти (Argentina pacifica) та морські тризубці (Triglochin maritima), а також скручені сосни (Pinus contorta), дюнні верби (Salix hookeriana) та кущі звичайної мірики (Myrica gale). На стабілізованих дюнах ростуть скручені сосни (Pinus contorta), чагарники рододендронів (Rhododendron spp.) та вічнозелених гекльберрі (Vaccinium ovatum), а також дюнні колосняки (Leymus mollis), (Agrostis pallens) та (Fragaria chiloensis).
Регіон охоплює 1639 км² в Орегоні, 914 км² у Вашингтоні, а також деякі території навколо міст Кресент-Сіті, Юрика та Арката в Каліфорнії. Найбільші суміжні території прибережних низовин розташовані в околицях заток , та , в гирлі річки Колумбія, а також вздовж південної частини Орегонського узбережжя. У прибережних районах відбувається розширення житлової, комерційної та рекреаційної забудови. Багато водно-болотних угідь у заплавах річок були осушені та перетворені на пасовища для молочних ферм, що призвело до деградації річок. Природоохоронні території включають: Національні природні заповідники , , , та , та численні державні парки.
Прибережні височини (1b) Прибережні височини включають миси, високі морські тераси, пагорби та невисокі гори, що підіймаються над Прибережними низовинами, а також річки, що стікають з цих гір. Висота регіону коливається від 120 до 760 м над рівнем моря. На клімат регіону значно впливають вологі морські повітряні маси, які призводять до тривалого зимового сезону дощів та до мінімальних сезонних коливань температури. Рясні тумани у літній посушливий період зменшують недостачу вологи для рослинності.
Регіон прибережних височин приблизно відповідає історичній області поширення сіткійських ялин (Picea sitchensis). Після масштабних вирубок, під час яких було вирубано велику кількість ялин, наразі в лісах регіону переважають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla), а в підліску — чагарники салалу (Gaultheria shallon), падуболистого барбарису (Berberis aquifolium) та вічнозеленої гекльберрі (Vaccinium ovatum), рододендрони (Rhododendron spp.), круглолисті клени (Acer circinatum) та західні багаторядники (Polystichum munitum). На більш вологих схилах зустрічаються червоні вільхи (Alnus rubra), великолисті клени (Acer macrophyllum) та велетенські туї (Thuja plicata), а також чагарники прекрасної малини (Rubus spectabilis) та кривавих порічків (Ribes sanguineum). На мисах зустрічаються луки.
Регіон охоплює 3706 км² Вашингтону та 2893 км² Орегону. Він є майже втричі більшим за регіон прибережних низовин. Природоохоронні території включають: , , а також та .
Нижні схили Олімпіку (1c) Регіон нижніх схилів Олімпіку охоплює передгір’я та нижні схили гір , які характеризуються U-подібними долинами та стрімкими водними потоками. Він підіймається на висоту приблизно 1200 м над рівнем моря. Вищі райони, що були вкриті льодовиком у минулому, входять до екорегіону прибережних лісів материкової Британської Колумбії.
Рясні опади (понад 5000 мм на рік) підтримують пишні, багаті епіфітами помірні дощові ліси, у яких домінують західні тсуґи (Tsuga heterophylla), велетенські туї (Thuja plicata) та прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), а також сріблясті ялиці (Abies amabilis) на великих висотах. У прибережних районах зростають червоні вільхи (Alnus rubra) та великолисті клени (Acer macrophyllum).
Значна частина лісів регіону, зокрема частина , являють собою висаджені людьми насадження. Однак частина регіону, що входить до Національного парку Олімпік, містить праліси з назвичайно високою біомасою. Загалом регіон охоплює 4364 км², повністю в межах півострова Олімпік в штаті Вашингтон.
Вулканічні схили (1d) Регіон вулканічних схилів включає стрімкі гірські схили та скелясті миси, основу яких складають вулканічні базальти. Висота регіону коливається від 180 до 1250 м над рівнем моря, хоча у деяких районах базальтові скелі спускаються до самого океану. Тут зустрічаються стрімкі гірські річки з каскадами водоспадів, по яким щороку відбувається чавичі (Oncorhynchus tshawytscha) та райдужної форелі (Oncorhynchus mykiss).
У зрілих лісах, що ростуть на вулканічних схилах, переважають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla). В їх підліску ростуть чагарники салалу (Gaultheria shallon) та падуболистого барбарису (Berberis aquifolium), рододендрони (Rhododendron spp.), круглолисті клени (Acer circinatum) та західні багаторядники (Polystichum munitum). На більш вологих схилах та на берегах річок ростуть велетенські туї (Thuja plicata), великолисті клени (Acer macrophyllum) червоні вільхи (Alnus rubra), а також чагарники прекрасної малини (Rubus spectabilis) та (Oxalis oregana). Значна частина дуґласієвих лісів в регіоні вирубана.
На мисах та на вершинах гір зустрічаються луки, подібні до , що зустрічаються у високогір'ях Аппалачів на сході США, та до полонин Східних Карпат. Серед трав, що зустрічаються на гірських луках, слід відзначити (Festuca idahoensis), (Agrostis pallens), (Danthonia californica) та різноманітне різнотрав'я.
Цей великий, але фрагментований регіон охоплює 5291 км² в Орегоні та 3994 км² у Вашингтоні. До нього входять частини Національних лісів та , заповідників та та .
Конус виносу (1e) Конус виносу — це пологий віялоподібний гірський схил, що складається з рядів хвилястих терас та плато, утворених з льодовикового матеріалу. Це найменший з субрегіонів Прибережного хребта, що охоплює 917 км² в окрузі Грейс-Гарбор на північ від міста Абердин в штаті Вашингтон. Висота регіону коливається від 6 до 300 м над рівнем моря. Регіон лежить поза зоною морського впливу. Річки, що протікають через його територію, мають середній ухил та нижчий літній стік, ніж більшість інших водотоків Прибережного хребта. У зрілих лісах регіону переважають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii), західні тсуґи (Tsuga heterophylla), червоні вільхи (Alnus rubra), великолисті клени (Acer macrophyllum) та велетенські туї (Thuja plicata). Більшість цих лісів наразі вирубані та перетворені на .
Пагорби Віллапа (1f) Пагорби , середня висота яких становить приблизно 400 м над рівнем моря, простягаються уздовж західного узбережжя регіону. Ці невисокі пологі гори мають нижчу щільність річкової мережі, ніж інші гірські частини екорегіону. У цій доступній місцевості лісозаготівля є відносно легкою та повсюдно поширена, а промислові насадження майже повністю замінили праліси. Порушення лісів призводить до розмивання мулистих та глинистих ґрунтів, що погіршує якість водойм. У залишках природних лісів регіону переважають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla). В їх підліску ростуть чагарники салалу (Gaultheria shallon) та падуболистого барбарису (Berberis aquifolium), рододендрони (Rhododendron spp.), круглолисті клени (Acer circinatum) та західні багаторядники (Polystichum munitum). На більш вологих схилах та на берегах річок ростуть червоні вільхи (Alnus rubra), велетенські туї (Thuja plicata), великолисті клени (Acer macrophyllum), а також чагарники прекрасної малини (Rubus spectabilis) та орегонської квасениці (Oxalis oregana). Серед тварин, поширених в регіоні, слід відзначити великі популяції вапіті Рузвельта (Cervus canadensis roosevelti). Загалом регіон охоплює 3307 км² на південному заході Вашингтону та 1945 км² на північному заході Орегону.
Центральні осадові схили (1g) Гористий регіон центральних осадових схилів лежить за межами поясу прибережних туманів. З геологічної точки зору його основу складають осадові породи — пісковики та алевроліту. Висота регіону коливається від 90 до 900 м над рівнем моря. Гори Орегонського Прибережного хребта, що входять до цього регіону, більш суворі, ніж геологічно подібні пагорби Віллапа. Це найбільший із субрегіонів Орегонського узбережжя, що охоплює 9684 км² у центральних та південних районах Орегону.
У зрілих лісах, що входить до цього регіону, переважають прибережні дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. menziesii) та західні тсуґи (Tsuga heterophylla). В їх підліску ростуть чагарники салалу (Gaultheria shallon) та падуболистого барбарису (Berberis aquifolium), рододендрони (Rhododendron spp.), круглолисті клени (Acer circinatum) та західні багаторядники (Polystichum munitum). На крайньому півдні регіону зустрічаються густоцвіті нотолітокарпуси (Notholithocarpus densiflorus). На більш вологих схилах та на берегах річок ростуть великолисті клени (Acer macrophyllum), велетенські туї (Thuja plicata), велетенські ялиці (Abies grandis) та червоні вільхи (Alnus rubra), а також чагарники прекрасної малини (Rubus spectabilis) та орегонської квасениці (Oxalis oregana). На півдні регіону зустрічаються каліфорнійські лаври (Umbellularia californica). Більшість дуґласієвих лісів регіону були вирубані та перетворені на лісові плантації.
Прибережні гори Південного Орегону (1h) Геологічно та ботанічно різноманітний регіон Прибережних гір Південного Орегону є перехідною зоною між лісами Прибережних хребтів та лісами гір , що входять до екорегіону лісів Кламату та Сіскію. Гори регіону підіймаються на висоту до 1219 м над рівнем моря. Тут панує середземноморський клімат, як і в регіоні екорегіону Прибережного хребта, однак різноманітна літологія, що включає юрські пісковики, метаморфізовані осадові породи, граніти та серпентиніти, характерна для більш високих гір Сіскію.