Цькування щурів () — кривавий вид спорту, який передбачає випуск спійманих щурів у закритий простір із глядачами, які роблять ставку на те, скільки часу потрібно собаці, зазвичай тер'єру, який іноді називають щуроловом, щоб убити щурів. Часто змагалися дві собаки, переможець отримував грошовий приз. Зараз це незаконно в більшості країн.

Історія У 1835 році парламент Сполученого Королівства прийняв закон під назвою Закон про жорстоке поводження з тваринами 1835 року, який забороняв цькування деяких тварин, таких як бик, ведмідь та інших великих ссавців. Проте цькування щурів закон не забороняв, і такі змагання вийшли на перший план як азартний вид спорту. Цькування щурів були дуже популярними в Ірландії ще до 1835 року через обмеженість простору у великих містах, особливо в Дубліні та Белфасті. Деякі сім'ї прагнули отримати прибуток від великої кількості шкідників, що вражають міста та села. Багато країн прийняли цей вид спорту після 1835 року, причому Англія має один із найбільших показників участі. Колись у Лондоні навіть було щонайменше 70 щурячих ям. Атмосфера

Джеймс Вентворт Дей, прихильник цькування щурів, описав свій досвід і атмосферу в одній з останніх старих щурячих ям у Лондоні тих часів.Це було досить брудне, маленьке місце посеред Кембриджського цирку в Лондоні. Ви спустилися гнилими дерев'яними сходами і увійшли до великого підземного підвалу, який був створений шляхом об'єднання підвалів двох будинків. Підвал був наповнений димом, смородом щурів, собак і брудних людей. Затхлий запах розливного пива був майже нестерпним. Газові ліхтарі освітлювали центр підвалу - кільце, огороджене дерев'яними бар'єрами, схоже на невелику римську циркову арену, а дерев'яні трибуни, розташовані одна над одною, сходинками здіймалися над ним майже до самої стелі. Це була яма для собачих боїв, півнячих боїв та вбивства щурів. Туди поміщали сотню щурів, і на те, чий собака вб'є найбільше щурів за хвилину, робилися великі ставки. Собаки працювали зразково: хватка, кидок - і для щура все скінчено. У особливо вправних собак дві мертві щури пролітали в повітрі одночасно ...

Правила Серед офіційних осіб були рефері та хронометрист. Зверху ями іноді накривали дротяною сіткою або на стінах встановлювали додаткові пристрої безпеки, щоб щури не могли втекти. Правила змінювалися від матчу до матчу.

В одному варіанті для кожної собаки було встановлено обмеження ваги. Собака-конкурент мала вбити стільки щурів, скільки фунтів важила собака, протягом певного, попередньо встановленого часу. Випустили визначену кількість щурів і посадили собаку на ринг. Годинник починав відлік з моменту, коли собака торкався землі. Коли собака схопив останнього щура, його господар хапав його, і годинник зупинився.

Щурів, яких вважали ще живими, розкладали на столі по колу перед рефері. Тоді рефері тричі вдарив тварину палицею по хвості. Якщо пацюку вдавалося виповзти з кола, його вважали живим. Залежно від конкретних правил цього матчу, собака може бути дискваліфікована або їй доведеться повернутися в ринг з цими щурами та вбити їх. Новий час додано до початкового.

Перемогу вирішила комбінація найшвидшого часу, кількості щурів і ваги собаки. Швидкість п'ять секунд на вбитого щура вважалася цілком задовільною; 15 щурів за хвилину — відмінний результат.

Загнані в кут щури нападають і можуть завдати дуже болючого укусу. Нерідкі випадки, коли у раттера (собаки-щуролова) на пенсії залишалося лише одне око.

Щуролов Перед початком змагання потрібно було виловити потенційно тисячі щурів. Для виконання цієї вимоги буде покликаний щуролов. Джек Блек, щуролов із Вікторіанської Англії постачав живих щурів для цькування.

Техніка Перевагу надавали швидшим собакам. Вони кусали один раз. Процес описували як «схожий на те, як вівчарка тримає отару в купі, щоб вивести її поодинці для купання», де собака збирав щурів разом і вбивав щурів, які залишали зграю, швидким укусом.

Породи

Собаки-щури зазвичай належали до робочих тер'єрів, до яких входили буль-енд-тер'єр, бультер'єр, бедлінгтон-тер'єр, фокстер'єр, джек-рассел-тер'єр, щурячий тер'єр, чорно-підпалий тер'єр, манчестер-тер'єр, йоркшир-тер'єр та стаффордширський бультер'єр. Ступінь обережності, який використовується при розведенні цих щуроловів, чітко простежується в їхніх родоводах, а хороше розведення веде до збільшення можливостей для бізнесу. Успішні заводчики в ті часи високо цінувалися. У наш час найкращою породою для лову щурів вважається пламмер-тер'єр.

Біллі Відомий бультер'єр на ім'я «Біллі»Fleig, D. (1996). History of Fighting Dogs. pp. 105–112 T.F.H. Publications. Homan, M. (2000). A Complete History of Fighting Dogs. pp. 121—131 Howell Book House Inc. вагою близько 12 кг, мав горду бойову історію, і його родовід відображає накопичення протягом багатьох років. Собака належала Чарльзу Дью і була виведена заводчиком Джеймсом Ярдінгтоном. По батьківській лінії — «Старий Біллі» з розплідника Джона Таттерсала з Воттон-андер-Едж, Глостершир, і походить від найкращої лінії всіх староанглійських бульдогів. По материнській лінії — «Сал Ярдінгтона», що походить від лінії Керлі. Родовід усіх цих собак можна простежити понад 40 років назад, і існує багато старих записів про них.

У жовтневому випуску The Sporting Magazine 1822 року були описані два матчі з Біллі:

Найкращі змагальні результати Біллі: Дата Щури вбиті час Час на щура 1820–?? -?? 20 1 хвилина 11 секунд 3,6 секунди 1822-09-03 100 8 хвилин 45 секунд 5,2 секунди 1822-10-24 100 7 хвилин, 17 секунд 4,4 секунди 1822-11-13 100 6 хвилин 25 секунд 3,8 секунди 1823-04-22 100 5 хвилин 30 секунд 3,3 секунди * Рекорд 1823-08-05 120 8 хвилин 20 секунд 4,1 секунди Кар'єра Біллі увінчалася 22 квітня 1823 року, коли було встановлено світовий рекорд — 100 щурів було вбито за п'ять з половиною хвилин. Цей рекорд протримався до 1862 року, коли його побив інший щуролов на ім'я Джеко. Біллі продовжував сидіти в щурячій ямі до глибокої старості, як повідомляється, у нього залишилося лише одне око і два зуби.

Джеко За даними Sporting Chronicle Annual, світовий рекорд у вбивстві щурів належить чорно-підпалому бульму і тер'єру на прізвисько «Джако», вагою близько 5,9 кг і належить Джеммі Шову. Джеко мав такі результати конкурсу: Дата Щури вбиті час Час на щура 1861-08-08 25 1 хвилина 28 секунд 3,5 секунди 1862-07-29 60 2 хвилини 42 секунди 2,7 секунди * Рекорд 1862-05-01 100 5 хвилин 28 секунд 3,3 секунди * Рекорд 1862-06-10 200 14 хвилин 37 секунд 4,4 секунди 1862-05-01 1000 менш ніж за 100 хвилин 6,0 секунд Джако встановив два світові рекорди: перший 29 липня 1862 року, час убивства щура становив 2,7 секунди, а другий 1 травня 1862 року, у боротьбі зі 100 щурами, де Джеко працював на дві секунди швидше, ніж попередній світовий рекордсмен Біллі. Вбивство 1000 щурів відбувалося протягом десяти тижнів, при цьому щотижня вбивали 100 щурів до 1 травня 1862 року.

Тайни зе вондер

Тайни зе вондер був відомим англійським той-тер'єром середини ХІХ століття (чорно-підпалий), який міг вбити 200 щурів за годинуMuseum of London , чого він досягнув двічі, 28 березня 1848 року та 27 березня 1849 року, ще й з запасом часу. Деякий час Тайни підтримував рекорд із вбивства 300 щурів менш ніж за 55 хвилин. Тайни важив лише п'ять з половиною фунтів із такою маленькою шиєю, що жіночий браслет можна було використовувати як нашийник для собаки. З 1848 по 1849 рік Тайни належав Джеммі Шову, власнику таверни Blue Anchor Tavern, лондонський район Іслінгтон; тепер паб називається Artillery Arms. Тайни був зірковим атракціоном у таверні Blue Anchor, де натовпи збиралися, щоб подивитися на дійство в щурячій ямі. Шов віддав перевагу придбанню щурів з Ессекса, а не каналізаційних, щоб зменшити потенційний ризик для здоров'я Крихітки. Шов у своєму закладіміг утримувати до 2000 щурів. Це коментар про Тайни з опублікованого плаката тих часів:

«5 1/2 фунтів чорно-коричневої люті! Цей надзвичайний чорно-підпалий виграв 50 цікавих змагань, включаючи наступні матчі: 2 матчі з 6 щурами, коли він важив 4 1/2 фунта, 20 матчів з 12 щурами при вазі 5 фунтів, 15 матчів з 20 щурами при вазі 5 фунтів, 1 матч з 50 щурами і 1 матч з 100 щурами за 34 хвилини 40 секунд у вівторок, 30 березня 1847 року. Крихітка побила суку „Крек“ з Саммертауна вагою 8 фунтів, по 12 щурів, 14 вересня. Побив собаку „Твіг“ на 6 1/2 фунтів 7 листопада. У вівторок, 28 березня 1848 року, він убив 300 щурів за 3 години. Він виконав безпрецедентне випробування за 54 хвилини 50 секунд, яке відбулося в присутності переповненої аудиторії в Blue Anchor, Bonhill Row, Сент-Люксі. 2 травня вбила 20 щурів за 8 хвилин; 23 травня виграла матч з 50 щурів у суки містера Бетті „Забава“, вагою 8 фунтів. 15 серпня виграв матч проти „Джима“, 50 щурів; 5 вересня виграв матч з 12 щурів за 2 хвилини 30 секунд. 4 листопада виграв матч зі 100 щурів за 30 хвилин 5 секунд; 31 січня 1849 року виграв матч зі 100 щурів за 20 хвилин 5 секунд; 27 березня вбив 200 щурів за 59 хвилин 58 секунд».

Джек

Джек був чорно-підпалим тер'єром, власником якого був Кіт Бернс у Нью-Йорку в середині-кінці ХІХ століття. Джек був цінним щуром, і Бернс стверджував, що Джек убив 100 щурів за 5 хвилин 40 секунд. Бернс зробив Джека таксідермією та посадив його разом з іншими цінними собаками на бар своєї таверни під назвою Sportsmen's Hall, розташованої на Вотер-стріт, 273. Амфітеатр Бернса на першому поверсі вміщував 100 глядачів, які платили за вхід від 1,50 до 5,00 доларів США залежно від якості собак, що було майже денною зарплатою кваліфікованого робітника. Ці шоу були досить дорогими, оскільки раніше 1.00 сьогодні дорівнював 100 доларам, причому ці люди були дуже заможними та багатими, оскільки могли купити квиток на ці шоу. Щуряча яма була близько 8 квадратний фут зі стінами заввишки 4 фути. На набережній Нью-Йорка цькування щурів було досить прибутковим, адже гаманець у 125 доларів не рідкість. Це створило високий попит на щурів: деякі щуроловці заробляли від 0,05 до 0,12 доларів США за щура.

Діяльність Кіта Бернса у щурячій ямі описана автором Джеймсом Дебні Маккейбом у його книзі «Таємниці великого міста», опублікованій у 1868 році, на сторінці 388 так:

«Щурів вздовж Іст-Рівер багато, і Бернсу не складає труднощів добути їх стільки, скільки він забажає. Вони та його собаки забезпечують йому розваги, від яких він отримує насолоду. Головна кімната будинку влаштована у вигляді амфітеатру. Сидіння — грубі дерев'яні лавки, а в центрі — кільце або яма, обнесена круглим дерев'яним парканом заввишки кілька футів. У цю яму кидають кілька щурів, а між ними — собаку найкращої породи тхорів. Тварина одразу ж береться до роботи, щоб вбити щурів, причому робляться ставки, що вона знищить стільки-то щурів за певний проміжок часу. Час, як правило, визначає маленьке звірятко, добре відоме і улюблене серед крикливих богохульних негідників, які вишикувалися на лавках. Виступ зустрічають вигуками, клятвами та іншими несамовитими демонстраціями захоплення. Дехто з чоловіків підхоплює собаку на руки і в нестямі радості притискає її до грудей або цілує так, ніби це людина, не звертаючи уваги на те, що тварина весь цей час вимазана кров'ю своїх жертв. Це огидне видовище, яке неможливо описати».

31 листопада 1870 року Генрі Берг, засновник Американського товариства із запобігання жорстокому поводженню з тваринами, здійснив рейд на Sportsman's Hall і заарештував Бернса відповідно до закону про жорстоке поводження з тваринами, ухваленого законодавчим органом штату Нью-Йорк чотири роки тому. Sportsman Hall після рейду залишився закритим назавжди.