Пес сві́йський або сві́йський соба́ка (Canis lupus familiaris) — культигенна тварина, одомашнена форма вовка. Свійський пес був і залишається однією з найбільш широко застосовуваних службових та компанійських тварин протягом всієї історії людства.
За різними оцінками, одомашнення вовка (собак) відбулося 15,000 років тому. Дослідження мітохондріальної ДНК показує, що розділення еволюційних ліній собак і вовків відбулося близько 18,000 років тому. Собака швидко став незамінним у всіх світових культурах та був дуже цінним у ранніх людських поселеннях. Зокрема вважають, що успішна еміграція через Берингову протоку була б неможливою без їздових собак. Собаки виконують багато видів робіт для людей, таких як полювання, охорона, служба в поліції та військах, а також собаки допомагають пасти стада худоби, допомагають особам з інвалідністю та служать компанійськими сімейними собаками. Ця універсальність, більша, ніж практично в будь-якої іншої відомої людству тварини, дала собаці прізвисько «найкращий друг людини». За підрахунками, на планеті на 2015 рік проживало ~525 млн собакPerry Martin Ultimate Animals 2015.
Завдяки селекції було виведено сотні різноманітних порід і нині між собаками різних порід виявляють більше психологічних та морфологічних відмінностей, ніж у будь-яких інших наземних ссавців. Наприклад, висота в холці може варіювати від кількох сантиметрів (чихуахуа) до майже метра (ірландський вовкодав, великий данець); забарвлення — від білого до чорного, включаючи світло-жовте, сіре, коричневе з великим розмаїттям відтінків.
Походження та історія Тривалий час існували припущення, що пращурами собак могли бути не вовки, а якийсь інший вид з родини вовчих, такий як шакали, койоти, гривасті вовки, існували навіть версії про походження собак від гієн чи лисиць тощо.
Проте відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної генетики однозначно довели, що собаки — це лише підвид вовків. Вовки і зараз живуть у найрізноманітніших умовах. Їхній ареал, тобто територія поширення, дуже широкий. А раніше, 10—15 тисяч років тому, вовки були розповсюджені ще ширше.
При аналізі мітохондріальної ДНК, що передається лише по жіночій лінії, було виявлено, що всі породи собак пішли від вовчиць підвиду азійського вовка (за деякими даними, це окремий вид вовків), які мешкають від Леванту до Індії.
Звісно, «первісні» напівдикі собаки, пересуваючись разом із людьми по всьому світі, спарювалися і з аборигенними вовками, тож наявні різні лінії, але найзначнішим є вклад азійського вовка. Це перша одомашнена тварина, яка протягом віків супроводжувала людину. Спочатку в полюванні, згодом — для випасу худоби й захисту від хижаків інших домашніх тварин та оселі. Також собаки використовувалися для тягання нарт, візків та волокуш.
Експерименти Бєляєва Академік провів експеримент з дикими сріблясто-чорними лисицями. Упродовж кількох поколінь для розведення залишали ті екземпляри, що найбільш «лояльно» ставилися до людини, ті, що виявляли найменшу агресивність. Учені хотіли вивести лисицю, що ставилася б до людини, як собака. Тобто вирішили в умовах експерименту ще раз пройти шлях створення нової домашньої тварини — не прирученої, а саме домашньої — з вродженим доброзичливим ставленням до людини.
Ефект добору посилювався з кожним поколінням. Найбільше толерантні до людини лисички почали шукати контакт із людиною, навіть незнайомою, а знайомим людям вони раділи, лизали їхні обличчя й руки.
Змінилася здатність до розмноження — дика лисиця дає потомство один раз на рік, навесні, а піддослідні — двічі, і не лише навесні. У деяких прокинувся інстинкт охоронця, дехто почав гавкати, скавуліти, як собака, лисиці почали лащитися до людей і махати хвостом. Та й самі хвости теж змінилися — з'явилися хвостики, загнуті, як у лайок. З'явилися й висячі вуха. З'явився й новий колір шерсті — білі «зірочки» на голові, білі й бурі плями на боках.
Дослідження показали, що в крові змінився вміст гормонів, а в головному мозку зросла кількість серотоніну, речовини, яка гальмує прояв агресивності. Це змінене гормональне тло розбудило, змусило працювати гени, що завжди були у лисиці, але раніше немовби «спали».
Породи
Порода — це група тварин, що мають спільне походження й спільні риси, які передаються спадково.
Зараз ми кажемо «стародавня порода», а люди впродовж багатьох століть вели добір, не замислюючись над тим, що вони виводять якусь породу собак або ж інших тварин. Добір був твердий, а часто жорстокий. Непотрібних убивали. А якщо був потрібен новий чотириногий працівник, залишали цуценят лише від працьовитих батьків — аби й цуценя теж виросло трудящим. Як визначити, чи буде воно таким, по маленькому цуценяті? Найпростіше вибрати схожого на батьків-трудівників. Як визначити схожість? Найлегше зробити це за типом, за кольором шерсті. І якщо місцевість, де використовують цих собак, невелика, то формується порода, однорідна не тільки за робочими характеристиками, а й за типом, забарвленням шерсті та іншими зовнішніми ознаками.
Саме так формувалися так звані аборигенні породи. Є ще й заводські породи — продукт пізнішого часу, організованого собаківництва. Це або аборигенні породи, офіційно визнані кінологічними організаціями, або ж заново створені.
Людям властиво систематизувати своє оточення, тому породи собак поділяють на групи. Можна за призначенням — мисливські, службові й декоративні. Але зараз багато порід здобувають нові спеціальності, наприклад мисливці лабрадори й біглі працюють ще й як службові собаки, окрім того, собак практично всіх порід люди тримають як компаньйонів. Тому зараз собак поєднують у групи швидше за спільністю давніх коренів: мастифоподібні собаки, вівчарські собаки, даксхунди, тер'єри, хорти тощо.
У наш час існують більше 300 порід собак, які зовсім не схожі одна на одну, але процес створення нових триває й зараз.
Породи живуть своїм життям — з'являються, діляться й зникають через примхи долі й втрату інтересу до них. А зараз ЮНЕСКО оголосила всі наявні породи домашніх тварин надбанням людства.
Класифікація порід
Уважають, що першу наукову класифікацію порід собак розробив відомий французький натураліст Жорж-Луї Бюффон, який жив у XVIII столітті. На той час вже було відомо близько сотні порід. За основу своєї класифікації Бюффон взяв форму і характер вух. До однієї групи він відніс собак зі стоячими вухами, до іншої — з напівстоячими, далі — з висячими, в особливу групу він об'єднав собак із «в'ялими» вухами тощо. Але вже за більше ніж сім тисячоліть до Бюффона люди не тільки добре розрізняли породи собак, але й по-своєму класифікували їх. Це зараз нову породу собак можна створити протягом 20—50 років, а у давні часи на це було потрібно набагато більше часу. Однак ще за кілька тисячоліть до нашої ери існували різні породи собак, які були зовсім не схожі одна на одну. У всьому світі найбільш уніфікована система класифікації собак розроблена Міжнародною Кінологічною Федерацією (МКФ), яка змінюється час від часу за рішенням Генеральної асамблеї МКФ. У цій класифікації кінологи намагаються знайти баланс між історією утворення порід, особливостями їхньої статури і принципами використання. Ухвалена в 1990 році, ця система поділяє всі породи собак, що існують, на 10 груп, виходячи з традицій, історії порід, специфіки використання.
Група 1 — собаки-вівчарі та собаки-скотарі (крім швейцарських собак-скотарів). Група 2 — пінчери, шнауцери, молоси та швейцарські собаки-скотарі. Група 3 — тер'єри. Група 4 — такси. Група 5 — шпіци та примітивні. Група 6 — гончаки та споріднені породи. Група 7 — лягаві. Група 8 — ретривери, собаки по водоплавній дичині та водяні собаки. Група 9 — собаки-компаньйони та тої. Група 10 — хорти.
Формування різноманіття порід собак базувалося на наступних умовах (ознаках, критеріях): генетичні задатки — походження; умови життя та роботи — екологія; специфіка використання людиною — робота. Відповідно до цих принципів виділено сім основних породних типів і мала група декоративних собак невідомого походження.
Лайки, шпіци і парії. Хорти. Мастифи. Гончаки. Собаки по водоплавній дичині. Собаки-вівчарі та собаки-скотарі. Тер'єри, пінчери і шнауцери. Декоративні собаки невідомого походження.
Спеціальний курс дресирування
Спеціальне дресирування спрямоване на вироблення в собаки навичок, потрібних для використання його в певних видах служби: захисно-караульній, сторожовій, розшуковій тощо. Для кожного виду служби в собаки виробляються певні спеціальні навички — наприклад, недовірливе ставлення до сторонніх, робота по сліду, пошук руди за її запахом тощо. Дресирування за спеціальним курсом розпочинають після того, як собака успішно пройшов курс загального дресирування.
Дуже важливо правильно визначити, за яким видом спеціальної служби доцільніше дресирувати собаку. Наприклад, собаку з чітко вираженою активно-оборонною реакцією, сильного, з гострим слухом і нюхом доцільно дресирувати для захисно-караульної та розшукової служб; собаку ласкавого, довірливого до людей — як провідника сліпих, а також для рудопошукової та газорозвідувальної служб.
У визначенні придатності собаки до дресирування з того чи іншого виду спеціальної служби обов'язково потрібно враховувати: 1) породу та екстер'єр собаки, його вік, зріст, фізичний стан; 2) тип поведінки собаки, його переважну реакцію і міру збудливості; 3) стан органів чуття і здоров'я.
Слід відразу застерегти: для початківця собаківника-аматора це непосильне завдання. Тому, щоб правильно визначити вид спеціального дресирування, кожен собаківник-аматор повинен порадитися з кваліфікованим інструктором — бажано тим, який керував загальним дресируванням собаки. Для цього потрібно звернутися в клуб службового собаківництва.
Дресирування собак для захисно-караульної служби
Захисно-караульна служба призначена для охорони речей, захисту власника (дресирувальника), затримання, конвоювання і охорони людей, обшуку місцевості та вибірки речей.
Для захисно-караульної служби найбільше підходить східноєвропейська (німецька) вівчарка. Крім того, цю службу успішно несуть південноросійська вівчарка, колі, ротвейлер, ердельтер'єр. Собаки мають бути фізично міцні, рослі, достатньо збудливі, з добрим нюхом, слухом, зором і віком не старші від 3 років.
До спеціальних навичок захисно-караульних собак належать: вибирання речей за індивідуальним запахом людини; обшук місцевості; охорона речей; недовіра до сторонніх людей; навички затримання, охорони, конвоювання людей і захисту дресирувальника.
Дресирування для сторожової служби
Сторожові собаки призначені для своєчасного сповіщення своєю поведінкою (настороженістю, прагненням рухатися вперед, але без гавкання чи скавучання) про появу сторонніх людей, для їхнього затримання і конвоювання, а також розшуку людей по свіжих слідах.
Для сторожової служби найпридатніші східноєвропейські (німецькі) вівчарки, але можуть використовуватися собаки й інших порід — ердельтер'єр, наприклад. Собаки, відібрані для дресирування, повинні бути середнього або вище від середнього зросту, мати гострий зір, добрий нюх і слух, середню збуджуваність.
Від дресирувальника сторожової собаки вимагають великої витримки і швидкої реакції на поведінку собаки. Дресирувальник повинен ретельно інструктувати перед кожним заняттям своїх помічників. Також слід частіше їх міняти.
Виробляти спеціальні навички слід після того, як у собаки буде встановлено добрий контакт із дресирувальником, вироблено навички руху поруч із дресирувальником, а також навички щодо команд: «До мене!», «Сидіти!», «Апорт!», «Фу!» тощо.