Американсько-радянські відносини — історичні двосторонні відносини між Сполученими Штатами Америки та зниклим унаслідок розпаду Радянським Союзом.

Повністю встановлені в 1933 році як послідовні двосторонні зв'язки на продовження тих, що існували між Російською імперією та США з 1776 по 1917 роки. Здебільшого відзначалися недовірою і ворожістю. Обидві держави зблизило на деякий час лише вторгнення в Радянський Союз нацистської Німеччини та напад імператорської Японії на Тихоокеанський флот США у Перл-Харборі, що зумовило вступ СРСР і США в Другу світову війну на боці антигітлерівської коаліції у червні та грудні 1941 року відповідно. Коли радянсько-американський альянс проти Осі добіг кінця після перемоги союзників у 1945 році, між двома країнами відразу почали відновлюватися перші ознаки недовіри та ворожості, причиною чого була військова окупація Радянським Союзом держав Східної Європи з подальшим перетворенням їх на держави-сателіти, об'єднані у так званий Східний блок. Ця двостороння напруженість переросла в холодну війну — період у кілька десятиліть напружених і ворожих відносин із короткими проміжками розрядки, який завершився тільки після розпаду Радянського Союзу наприкінці 1991 року.

Порівняння країн +Узвичаєна назваРадянський СоюзСполучені ШтатиОфіційна назваСоюз Радянських Соціалістичних РеспублікСполучені Штати АмерикиГербПрапорСтолицяМоскваВашингтонНайбільше містоМоскваНью-ЙоркНаселення286 730 819 (1989)248 709 873 (1990)Державний ладкомпартійно-радянська влада →пострадянський режим у 1989—1991 федеральна президентська республікаПерший керівникВолодимир ЛенінДжордж ВашингтонОстанній керівникМихайло ГорбачовДжордж Буш-старшийПерший посолМаксим ЛитвиновВільям БуллітОстанній посолВіктор КомплектовРоберт СтраусЯдерна зброя45 000 (1990)32 040 (1967) Релігіясвітська держава (де-юре), державний атеїзм (де-факто)світська держава (де-юре)Офіційні мовиросійськаанглійська (де-факто)

Історія Відносини перед Другою світовою війною (1917—1939) Початки На тлі Лютневої революції та зречення царя Миколи II від престолу Вашингтон все ще майже не усвідомлював глибинних розривів у новому російському Тимчасовому уряді та вірив, що нова Росія швидко перетвориться на стабільну демократію, яка з ентузіазмом захоче приєднатися до західної коаліції у війні проти Німеччини. Зі створенням Тимчасового уряду посол Сполучених Штатів у Петрограді Девід Френсіс негайно звернувся до влади Вашингтона з проханням визнати новий уряд, стверджуючи, що революція «є практичним втіленням того принципу врядування, який ми виборювали та обстоювали. Я маю на увазі урядування за згодою урядованих. Наше визнання матиме колосальний моральний ефект, особливо якщо бути в цьому першими». 22 березня 1917 року його схвалили, що зробило владу Сполучених Штатів першим іноземним урядом, який офіційно визнав Тимчасовий уряд. Через півтора тижні, звертаючись до Конгресу з проханням оголосити війну Німеччині, президент Вудро Вільсон зауважив: «Хіба не кожен американець відчуває, що впевненості у нашій надії на майбутній мир у світі додається завдяки чудовим і відрадним речам, що відбуваються протягом останніх кількох тижнів у Росії? Ті, хто обізнаний із Росію найкраще, знали, що вона завжди була демократичною в душі... Ось годящий партнер для Ліги честі.»

Надіючись на те, що новонароджена парламентська демократія пожвавить російський внесок у війну, президент Вільсон заходився щосили налагоджувати відносини з Тимчасовим урядом. Наступного дня після його прохання про оголошення війни Німеччині Вільсон почав пропонувати новому російському уряду американські урядові кредити на загальну суму 325 мільйонів доларів — з них було фактично використано приблизно половину. Вільсон також відрядив у Петроград місію Рута — делегацію на чолі з Еліу Рутом, до складу якої входили керівники Американської федерації праці, Християнської асоціації для юнаків і компанії International Harvester, з метою обговорити засоби, якими Сполучені Штати могли б заохотити подальшу долученість Росії до війни. Через погано підібраних делегатів, нестачу інтересу з боку цих делегатів і значну байдужість до ролі та впливу Петроградської ради (деякі члени якої були проти продовження російської участі у війні) місія не принесла багато користі жодній зі сторін. Попри задовільні звіти, що надходили з Петрограда, враження в яких про настрої в країні походило безпосередньо від Тимчасового уряду, американські консульські та військові посадовці, які тісніше спілкувалися з населенням і армією, час від часу попереджали Вашингтон, щоб той був скептичнішим у своїх припущеннях щодо нового уряду. Тим не менш, американський уряд і громадськість були застукані зненацька та збентежені падінням Тимчасового уряду під час Жовтневого перевороту.

Доба громадянської війни

Після захоплення влади більшовиками Володимир Ленін вивів Росію з Першої світової війни, чим дозволив Німеччині передислокувати свої війська, щоб протистояти військам союзників на Західному фронті. Це спонукало союзні держави вважати нову російську владу зрадницькою через порушення положень Антанти шляхом укладання сепаратного миру. Тим часом до президента Вільсона надходило все більше звісток про порушення прав людини, скоєні в новоутвореній Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці. Вільсон також виступив проти войовничого атеїзму та пропаганди командної економіки. До того ж його турбувало те, чи не пошириться комунізм на решту західного світу, з приводу чого він мав намір своїми знаковими «Чотирнадцятьма пунктами» зокрема закласти підвалини ліберальної демократії як альтернативної до комунізму всесвітньої ідеології.

Водночас президент Вільсон вірив, що нова держава після закінчення хаосу громадянської війни зрештою перейде до економіки вільного ринку, а інтервенція проти Радянської Росії лише налаштує країну проти США. З подібних міркувань він і в «Чотирнадцятьох пунктах» обстоював політику невтручання у війну, хоча твердив, що польська територія у колишній Російській імперії має відійти до нової незалежної Польщі. Крім того, багато політичних опонентів Вільсона в США, включно з головою комітету Сенату з міжнародних відносин Генрі Кеботом Лоджем, указували на необхідність заснування незалежної України. Незважаючи на політику невтручання, Сполучені Штати через побоювання японської експансії на підвладну Росії територію та з метою підтримки союзницького Чеського легіону надіслали невелику кількість військ до Північної Росії та Сибіру. Сполучені Штати також надавали непряму допомогу Білій армії у вигляді продовольчих та інших постачань.

На Паризькій мирній конференції 1919 року президент Вільсон і британський прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж попри заперечення прем'єр-міністра Франції Жоржа Клемансо та міністра закордонних справ Італії Сіднея Сонніно висунули ідею скликати у Прінкіпо зустріч на найвищому рівні між більшовиками та Білим рухом для формування спільної російської делегації на конференцію. Радянський комісаріат закордонних справ під керівництвом Лева Троцького та Георгія Чичеріна з повагою прийняв британських і американських посланників, але не мав наміру приставати на цю угоду через свою віру в те, що конференцію зумовлено старим капіталістичним порядком, який буде зметено світовою революцією. До 1921 року, після того, як більшовики взяли гору в російській громадянській війні, вбили імператорську родину Романових, організували Червоний терор проти «ворогів народу», відмовилися від виплати боргів царської Росії та закликали до світової революції, більшість держав світу поставилася до Радянської Росії як до ізгоя. Крім громадянської війни в Росії, відносини також потерпали від вимог американських фірм про компенсацію за націоналізацію галузей, у які вони інвестували.

Американська допомога в російський голод 1921 року

За Герберта Гувера дуже масштабна продовольча допомога розподілялася в Європі після війни через Американську адміністрацію допомоги (ААД). У 1921 році, щоб полегшити нищівний голод у Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці, який спричинила політика воєнного комунізму радянської влади, директор ААД у Європі Волтер Лайман Браун почав у Ризі (столиці тоді ще не анексованої радянським урядом Латвійської Республіки) переговори з наркомом закордонних справ Російської РФСР Максимом Литвиновим. Угоди досягли 21 серпня 1921 року, а додаткову реалізаційну угоду підписали Браун і нарком зовнішньої торгівлі Леонід Красін 30 грудня 1921 року. Конгрес США виділив 20 000 000 доларів США допомоги згідно з Федеральним законом про допомогу через голод у Росії, ухваленим наприкінці 1921 року. Гувер дуже ненавидів більшовизм і вважав, що американська допомога продемонструє перевагу західного капіталізму й таким чином допоможе стримати поширення комунізму.Benjamin M. Weissman, "Herbert Hoover and the famine in Soviet Russia, 1921–23" in Mark Hatfield, ed. Herbert Hoover Reassessed (1981) pp 390–396.Bertrand M. Patenaude, "A Race against Anarchy: Even after the Great War ended, famine and chaos threatened Europe. Herbert Hoover rescued the continent, reviving trade, rebuilding infrastructure, and restoring economic order, holding a budding Bolshevism in check." Hoover Digest 2 (2020): 183–200 online

На піку своєї діяльності в ААД працювало 300 американців і понад 120 000 росіян, які щодня годували 10,5 млн людей. Її дії в Росії очолював полковник Вільям Гаскелл. Медичний відділ ААД працював із листопада 1921 року по червень 1923 року та допомагав подолати епідемію тифу, яка тоді спустошувала Росію. Допомогові дії ААД відбувалися паралельно з набагато меншими заходами меннонітської, юдейської та квакерської громад із надання допомоги потерпілим від голоду в Росії.See Lance Yoder's "Historical Sketch" in the online Mennonite Central Committee Photograph Collection See David McFadden et al., Constructive Spirit: Quakers in Revolutionary Russia (2004).

Діяльність ААД у Росії згорнули 15 червня 1923 року після того, як виявили, що Росія під керівництвом Леніна відновила експорт зерна.Charles M. Edmondson, "An Inquiry into the Termination of Soviet Famine Relief Programmes and the Renewal of Grain Export, 1922–23", Soviet Studies, Vol. 33, No. 3 (1981), pp. 370–385

Перші комерційні відносини Лідери американської зовнішньої політики залишалися переконаними, що Радянський Союз, який 1922 року заснувала радянська Росія, становив зловорожу загрозу американським цінностям. Держсекретар від Республіканської партії Чарльз Еванс Г'юз відхилив визнання, сказавши профспілковим керівникам, що «ті, хто править у Москві, не полишили свою первісну мету знищити наявні уряди скрізь, де вони можуть це зробити по всьому світу».Douglas Little, "Anti-Bolshevism and American Foreign Policy, 1919–1939" American Quarterly (1983) 35#4 pp 376–390 . За президента Келвіна Куліджа державний секретар Френк Біллінгс Келлог застерігав, що міжнародний орган Кремля Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн) агресивно планує підривну діяльність проти інших країн, включно зі Сполученими Штатами, щоб «повалити існуючий порядок».Little, p. 178 Герберт Гувер у 1919 році попереджав Вільсона, що «ми не можемо навіть віддалено визнати цю вбивчу тиранію, не стимулюючи дії до радикалізму в кожній країні Європи та не переступаючи кожен національний ідеал нас самих»Little, pp. 378–379. Усередині Державного департаменту у відділі справ Східної Європи до 1924 року панівне становище посів відданий противник комунізму Роберт Келлі, який підготував покоління спеціалістів, зокрема Джорджа Кеннана і Чарльза Болена.Little, p. 379.