Німецький націоналізм () — це ідея, яка пропагує єдність німців і германосфери в єдину національну державу. Німецький націоналізм також підкреслює і пишається патріотизмом і національною ідентичністю німців як однієї нації та одного народу. Найдавніші витоки німецького націоналізму почалися із зародженням романтичного націоналізму під час наполеонівських війн, коли пангерманізм почав зростати. Пропаганда німецької національної держави почала ставати важливою політичною силою у відповідь на вторгнення Франції на німецькі території під керівництвом Наполеона Бонопарта .

У 19 столітті німці обговорювали німецьке питання про те, чи повинна німецька національна держава складатися з « Малої Німеччини », яка виключала Австрійську імперію, чи «Великої Німеччини», яка включала Австрійську імперію або її німецькомовну частину. Фракція на чолі з канцлером Пруссії Отто-фон-Бісмарком зуміла створити Малу Німеччину.

Агресивний німецький націоналізм і територіальна експансія були ключовим чинником обох світових воєн. До Першої світової війни Німеччина створила колоніальну імперію, сподіваючись конкурувати з Британією та Францією. У 1930-х роках нацисти прийшли до влади та прагнули об’єднати всіх етнічних німців під керівництвом Адольфа Гітлера, що зрештою призвело до винищення євреїв, поляків, ромів та інших людей, яких вважали Untermenschen (недолюдьми) у Голокості під час Другої світової війни .

Після поразки нацистської Німеччини країна була розділена на Східну та Західну Німеччину на початку холодної війни, і кожна держава зберегла відчуття німецької ідентичності та ставила за мету возз’єднання, хоча й у різних контекстах. Створення Європейського Союзу частково було спробою поєднати німецьку ідентичність із європейською . Західна Німеччина пережила своє економічне диво після війни, що призвело до створення програми гастарбайтерів ; Чимало з цих робітників оселилися в Німеччині, що спричинило напруження навколо питань національної та культурної ідентичності, особливо щодо турків, які оселилися в Німеччині .

Возз'єднання Німеччини було досягнуто в 1990 році після Die Wende ; подія, яка викликала певну тривогу як у Німеччині, так і за її межами. Німеччина стала великою державою в Європі та у світі; її роль у європейській борговій кризі та європейській кризі мігрантів призвела до критики німецького авторитарного зловживання своєю владою, особливо щодо грецької боргової кризи, і підняла питання всередині та за межами Німеччини щодо ролі Німеччини у світі.

Після відмови від нацистського режиму та його злочинів після 1945 року німецький націоналізм загалом став у Німеччині табу. Громадяни країни шукали способи осмислити своє минуле, визнаючи його складність, але водночас прагнули пишатися як історичними, так і сучасними досягненнями. Проте питання німецької національної ідентичності залишалося частково відкритим. Хвиля національної гордості охопила Німеччину під час проведення Чемпіонату світу з футболу 2006 року. Ультраправі партії, що акцентували увагу на німецькій національній ідентичності та гордості, існували з часів закінчення Другої світової війни, але жодного разу не приходили до влади.

Згідно з проектом Correlates of War, патріотизм у Німеччині до Першої світової війни займав перше місце або близько до нього, тоді як сьогодні він займає перше місце в опитуваннях про патріотизм. Однак є й інші опитування, згідно з якими сучасна Німеччина справді дуже патріотична.

історія

Визначення німецької нації

Визначення німецької нації за внутрішніми ознаками викликало труднощі. Насправді більшість групових членств у «Німеччині» були зосереджені на інших, переважно особистих чи регіональних зв’язках (наприклад, з Lehnsherren ) — до формування сучасних націй. Дійсно, квазінаціональні інституції є основною передумовою для створення національної ідентичності, яка виходить за межі об’єднання людей. З початку Реформації в 16 столітті німецькі землі були поділені між католиками та лютеранами, і мовне розмаїття також було великим. Сьогодні швабський, баварський, саксонський і кельнський діалекти в їхніх найбільш чистих формах оцінюються на 40% взаємно зрозумілих із більш сучасною стандартною німецькою мовою, тобто в розмові між будь-якими носіями будь-якого з цих діалектів і особою, яка розмовляє лише стандартної німецької мови, останній зможе зрозуміти трохи менше половини сказаного без попереднього знання діалекту, ситуація, яка, ймовірно, була подібний або більший у 19 ст. Проте меншою мірою цей факт майже не відрізняється від інших регіонів Європи.

Націоналізм серед німців спочатку розвивався не серед широких верств населення, а серед інтелектуальних еліт різних німецьких держав. Ранній німецький націоналіст Фрідріх Карл фон Мозер, який писав у середині XVIII століття, зауважив, що порівняно з «англійцями, швейцарцями, голландцями та шведами» німцям бракувало «національного способу мислення». Проте самі культурні еліти зіткнулися з труднощами у визначенні німецької нації, часто вдаючись до широких і розпливчастих понять: німці як «Sprachnation» (народ, об’єднаний однією мовою), «Kulturnation» (народ, об’єднаний однаковою мовою). культури) або «Erinnerungsgemeinschaft» (спільнота пам’яті, тобто спільна історія). Jansen, Christian (2011), "The Formation of German Nationalism, 1740–1850," in: Helmut Walser Smith (Ed.), The Oxford Handbook of Modern German History. Oxford: Oxford University Press. p. 234-259; here: p. 239-240. Йоганн Готліб Фіхте – вважається батьком-засновником німецького націоналізму  – присвятив 4-те зі своїх Звернень до німецької нації (1808) визначенню німецької нації, і зробив це в дуже широкій манері. На його думку, існувала дихотомія між людьми німецького походження. Були ті, хто покинув свою батьківщину (яку Фіхте вважав Німеччиною) під час періоду переселення народів і зазнав або асиміляції, або піддався сильному впливу римської мови, культури та звичаїв, і тих, хто залишився на своїх рідних землях і продовжував жити. триматися власної культури.

Пізніші німецькі націоналісти змогли більш точно визначити свою націю, особливо після підйому Пруссії та утворення Німецької імперії в 1871 році, яка дала більшості німецькомовних у Європі спільну політичну, економічну та освітню структуру. Наприкінці 19-го та на початку 20-го століття деякі німецькі націоналісти додали елементи расової ідеології, що зрештою завершилося Нюрнберзькими законами, розділи яких мали на меті визначити за законом і генетикою, кого вважати німцем.

19 століття

Німецький націоналізм почався лише після того, як концепція націоналізму була розроблена німецьким філософом Йоганном Ґотфрідом Гердером . Німецький націоналізм мав романтичний характер і базувався на принципах колективного самовизначення, територіального об’єднання та культурної ідентичності, а також на політичній і культурній програмі досягнення цих цілей. Німецький романтичний націоналізм походить від ідей натуралізму філософа епохи Просвітництва Жана Жака Руссо та французького революціонера Еммануеля-Жозефа Сієса та про те, що законні нації повинні були бути зачаті в природному стані . Цей наголос на природності етнолінгвістичних націй продовжували підтримувати романтичні німецькі націоналісти початку 19 століття Йоганн Ґотліб Фіхте, Ернст Моріц Арндт і Фрідріх Людвіг Ян, які всі були прихильниками пангерманізму .

Вторгнення Французької імперії Наполеона у Священну Римську імперію (HRE) та її подальший розпад спричинили німецький ліберальний націоналізм, який відстоювала переважно німецька буржуазія середнього класу, яка виступала за створення сучасної німецької національної держави на основі ліберальної демократії, конституціоналізм, представництво та народний суверенітет, протистоячи абсолютизму . Зокрема, Фіхте висунув німецький націоналізм як відповідь на французьку окупацію німецьких територій у своїх Зверненнях до німецької нації (1808), викликаючи відчуття німецької самобутності в мові, традиціях і літературі, які становили спільну ідентичність.

Після поразки Франції у наполеонівських війнах на Віденському конгресі німецькі націоналісти спробували, але не змогли створити Німеччину як національну державу, натомість було створено Німецький союз, який являв собою вільну сукупність незалежних німецьких держав, які не мали сильних федеральних інститутів. Економічна інтеграція між німецькими державами була досягнута шляхом створення Zollverein («Митного союзу») Німеччини в 1818 році, який проіснував до 1866 року Створення Zollverein очолила Пруссія, а Zollverein домінувала Пруссія, що викликало обурення та напругу між Австрією та Прусією.

Романтичний націоналізм

Романтичний рух мав важливе значення для піднесення німецького націоналізму в 19 столітті, а особливо для народного руху, що сприяв відродженню Пруссії після її поразки від Наполеона в битві під Єною 1806 року. Звернення Йоганна Ґотліба Фіхте до німецької нації 1808 року, палкі передсмертні патріотичні сценічні драми Генріха фон Клейста та воєнна поезія Ернста Моріца Арндта під час антинаполеонівської боротьби 1813-1815 років відіграли важливу роль у формуванні характеру німецького націоналізму протягом наступних півтора століття в расовому етнічного, а не громадянсько-націоналістичного напряму. Романтизм також зіграв певну роль у популяризації міфу про Кіффгойзера, про імператора Фрідріха Барбароссу, який спить на вершині гори Кіффгойзер і який, як очікується, підніметься в певний час і врятує Німеччину), а також легенду про Лорелею (автори Брентано та Гейне ) серед інших.

Пізніше нацистський рух присвоїв націоналістичні елементи романтизму, а головний ідеолог нацистів Альфред Розенберг писав: «Тому реакція у формі німецького романтизму була бажаною, як дощ після тривалої посухи. Але в нашу епоху універсального інтернаціоналізму вона стає необхідно слідувати цьому расово пов’язаному романтизму до його ядра і звільнити його від певних нервових конвульсій, які все ще прикріплюються до нього». Йозеф Геббельс сказав режисерам театрів 8 травня 1933 року, всього за два дні до спалення нацистами книг у Берліні, що: «Німецьке мистецтво наступного десятиліття буде героїчним, воно буде як сталь, воно буде романтичним, не- сентиментальний, фактичний; він буде національним з великим пафосом і водночас обов'язковим і обов'язковим, або не буде нічого».

Це змусило таких вчених і критиків, як Фріц Штріх, Томас Манн і Віктор Клемперер, які до війни були прихильниками романтизму, переглянути свою позицію після війни та досвіду нацистів і прийняти більш антиромантичну позицію.

Генріх Гейне пародіював такі романтичні модернізації середньовічних фольклорних міфів німецькими націоналістами 19 століття в розділі « Барбаросса » своєї великої поеми «Німеччина» 1844 року. Зимова казка :Forgive, O Barbarossa, my hasty words! I do not possess a wise soul Like you, and I have little patience, So, please, come back soon, after all! ...

Restore the old Holy Roman Empire, As it was, whole and immense. Bring back all its musty junk, And all its foolish nonsense.

The Middle Ages I’ll endure, If you bring back the genuine item; Just rescue us from this bastard state, And from its farcical system...

Революції 1848 року до об’єднання Німеччини 1871 року

Революції 1848 року призвели до багатьох революцій у різних німецьких державах , але широко поширене національне почуття щодо об’єднаної Німеччини все ще здавалося невловимим. Націоналісти дійсно захопили владу в ряді німецьких держав і зібрали загальнонімецький парламент у Франкфурті в травні 1848 року Франкфуртський парламент спробував написати національну конституцію для всіх німецьких держав, але суперництво між прусськими та австрійськими інтересами призвело до того, що парламент виступив за рішення «малої Німеччини» (монархічна німецька національна держава без багатоетнічної Австрії Габсбургів ) з імператорська корона Німеччини була надана королю Пруссії . Король Пруссії відмовився від пропозиції, і спроби створити ліву німецьку національну державу зазнали невдачі та зазнали краху.